Частина III — Стара магія прокидається. Розділ 1. Хранителька Роду

Дім бабусі Олени завжди здавався окремим світом. Наче час тут сповільнювався, а саме повітря зберігало тепло старих історій. Вишиті рушники на стінах, дерев’яні шафи, що пахли полином, і тиша — густіша за літній мед. Подруги сиділи за великим дубовим столом, мов учениці, які чекають вердикту. Амулети тихо пульсували під кофтами, немов нагадували: шлях назад вже закритий. Бабуся Олена зайшла до кімнати так тихо, що вони навіть не почули кроків. Її погляд був ясний, як джерельна вода, але глибокий, як ніч.

— Ну що, дівчата… Кристал вас вибрав, — сказала вона без здивування. — Я чекала

цього.

Wren ковтнула.

Terra стиснула край стола.

Celine, сховавши руки в рукавах, уважно слухала.

Iris і Hazel — поруч, майже торкаючись плечима.

— Ви знаєте, що ми… відьми? — обережно почала Iris. Олена усміхнулася куточком губ.— Це слово занадто маленьке, щоб описати те, ким ви є.

Ви — нащадки тих, хто творив світ між світами.

Вона поставила на стіл стару книгу. Шкіряна обкладинка була потрісканою, а символ на

ній — точно такий, як на їхніх амулетах.

Амулети на грудях дівчат одночасно спалахнули.

— Ця книга передавалася в нашому роді сотні років, — сказала Олена. — Вона знає

ваші імена ще до того, як ви народилися.

Вона розгорнула сторінку, де було п’ять малюнків: хвиля, земля, вітер, полум’я й

блискавка. І під ними п’ять жіночих облич, малюнки яких вражаюче нагадували Iris,

Terra, Celine, Hazel і Wren.

— Як… це можливо? — прошепотіла Hazel.

— Бо магія вашого роду — не випадковість, — відповіла бабуся. — Вона — спадок.

І не лише дар, а й обов’язок.

Terra нахилилася ближче.

— Обов’язок… перед ким?

Олена закрила книгу й поклала руки поверх неї.

— Перед тонкою межею між світом людей і світом Тіней.

Колись давно ваші праматері уклали договір.

Вони контролювали Кристал П’яти Стихій, щоб портал між світами залишався

закритим.

— А тепер він відкривається? — тихо спитала Celine.

Бабуся кивнула.

— Відчуваю це вже кілька місяців. Щілини ростуть. Темні сили прокидаються.

Наергос… він повернувся.

Ім’я зависло в повітрі, як холодний подих.

Wren стисло стиснула подругам руки.

— Тобто… ми маємо його зупинити? — сказала вона.

Олена підійшла до них ближче, і її голос став лагіднішим.

— Ви маєте навчитися бути собою.

Стихії — не просто дари. Вони — ваші тіні, страхи, сила і вибір.

Коли ви зрозумієте себе — тоді зрозумієте і магію.

Iris піднесла руку до амулета.— А ти, бабусю… хто ти в цьому всьому?

Олена видихнула повільно, ніби несучи в собі сотню незакінчених історій.

— Я — Хранителька Роду.

Мій час майже минув.

А ваш — тільки почався.

На мить у кімнаті стало світліше.

Не від лампи — від них самих.

П’ять дівчат, п’ять стихій, п’ять шляхів, що тепер злилися в один.

— І пам’ятайте, — сказала Олена, торкаючись амулетів по черзі, — магія не вибирає помилково. Вона завжди знаходить того, хто здатен витримати її світло… і тінь.