Розділ 5. Кристал, що обирає сам

Підвал старої хати Олени Верес був наповнений спокоєм, який здавався надто тишею перед бурею. П’ятеро подруг — Wren, Iris, Terra, Celine та Hazel — стояли навколо старовинного стола. На ньому — кристал, прозорий, але з глибинами, що мерехтіли, наче в ньому жили блискавки, течії, вітри, коріння й полум’я одночасно. Свічки на полицях хиталися без вітру.

— Ти певна, що він сам вибирає? — тихо спитала Hazel, нервово стискаючи пальці, які

завжди трохи пахли димом.

— Це не сила вибирає людину, — відповіла Олена. — Це людина або відповідає силі…

або ні.

Terra ковтнула. Вона завжди була відважною, але зараз її страх був глибокий, як земля

перед землетрусом.

— Давайте вже почнемо. — Вона простягнула руку.

Кристал тремтливо спалахнув… і затих.

— Ні, — прошепотіла Terra. — Він не мій.

Celine ступила вперед. Легка, рухлива, вона завжди була тією, хто сміється найгучніше

й відчуває найтонше.

Повітря навколо неї змінювалося, як завжди.

Вона торкнулася кристала — але той завихрив у собі буревій і легенько відштовхнув її.

— Ого, — Celine вирівняла подих. — Це було грубо.

Iris підняла погляд.

Її спокій був завжди майже небезпечним — як тиха вода, що вміє ховати глибини.

Вона лише нахилилася ближче.

Кристал став холоднішим. На його поверхні розтікся блакитний відблиск.

— Ти чуєш? — шепнула Iris. — Він говорить… але не мені.

— Хто лишився? — запитала Hazel.

— Ти й Wren, — відповіла Terra.

Hazel підійшла першою.

Полум’я свічок раптом піднялося вище.

Її долоня торкнулася поверхні.

І кристал спалахнув так яскраво, що всім довелося заплющити очі.

Полум’я — гаряче, дике, непокірне — вирвалося назовні й зникло, немовби

увібравшись у Hazel.

Вона різко віддихалась.

— Він… він визнав мене, — прошепотіла вона. — Але не повністю.

І всі зрозуміли: їй дано вогонь, але він нестабільний. Небезпечний. Прекрасний.

Лишилася Wren. Дівчата повернулися до неї. Wren стояла мовчки. Її очі світилися легким напруженням,

а в повітрі довкола неї вже потріскували ледь чутні іскри — як завжди, коли вона

хвилювалася. Вона підійшла до кристала і навіть не торкнулася його. Кристал сам

злетів у повітря. Світло всередині нього розірвалося на блискавки.І у тиші підвалу

пролунав невидимий вибух — відчутний, але беззвучний. Свічки згасли одночасно.

П’ять подруг завмерли. У темряві кристал знову засвітився — тепліше, ближче, живіше.

І тоді сталося неможливе.

Світло розділилося на п’ять потоків:

● до Iris — м’яка хвиля, прохолодна й прозора

● до Terra — теплота ґрунту, запах мокрої землі

● до Celine — подих повітря, що гладить щоки

● до Hazel — спалах живого полум’я

● до Wren — блискавка, гостра, швидка, але ясна

А потім кристал розколовся — спокійно, без звуку — на п’ять уламків, що самі

перетворилися на амулети. Кожен ліг на груди тієї, кому належав. І Wren почула у своїй

голові голос:

— Ти — ключ. Ти — розум, що тримає стихії. Бережи їх, бо без тебе вони впадуть. І

без них — впадеш ти.

Вона розплющила очі.

На її долоні горіла руна блискавки — жива, як подих.

— Ми… — ледве вимовила Terra, — ми стали ними.

— Ми стали W.I.T.C.H., — сказала Hazel.

І в її голосі вже бринів вогонь.

— І це тільки початок, — додала Celine.

— Тепер він нас точно побачить, — прошепотала Iris. — Маг Темряви.

Wren відчула, як по її шкірі пробігли іскри. Так. Наергос уже прокинувся.

Він відчув їх у ту ж мить, коли кристал обрав. І полювання почнеться дуже скоро