Розділ 2. Університет починається з таємниці

Університет зустрів їх запахом кави, шелестом папок і хаотичним ритмом сотень студентів, які ще не знали, що початок навчального року може бути значно дивнішим, ніж контрольні та ранкові пари. Вони знову були разом — так, ніби час між школою і тепер не розділяв їх на окремі світи. Хтось із них змінив стиль, хтось погляд, хтось мрії… але разом вони відчували себе так само, як у дитинстві: частинами одного цілого. Wren несла під пахвою товсту папку з примітками, які готувала все літо. Iris тримала пластиковий стакан із м’ятним латте, яке охолоджувало руки. Terra вже встигла посваритись із навігатором у телефоні, бо той уперто вів її в протилежний корпус. Celine, як завжди, поспішала першою — і як завжди, загубила свою розкладку. А Hazel просто йшла, усміхаючись, ніби за кілька хвилин мала статися якась авантюра.— Ви це теж чуєте? — запитала Iris, коли вони проходили повз стару, напівзабуту аудиторію №12.

— Чую що? — нахилилася до неї Celine.

— Вібрацію… — Iris несміливо торкнулася стіни. — Наче всередині щось рухається.

Hazel пирхнула:

— Може, пацюки. Університет початку століття — все можливо.

Але Terra зупинилася поруч із Iris. Її долоня також лягла на холодну штукатурку — і раптом у всіх по спині пробіг холодок. Стіна ледь-ледь бриніла. Наче відчувала їх. Наче чекала.

— Та заспокойтесь ви, — Wren із силою закрила папку, — сьогодні перша пара з логіки, а ми вже вигадуємо містичні легенди. Інформація, факти, причинно-наслідкові зв’язки, пам’ятаєте?

Але навіть вона, раціональна Wren, поглянула на стіну вдруге. Iris хотіла ще щось сказати, але в цей момент двері аудиторії №12 самі по собі здригнулися — тихо, ніби хтось ізсередини торкнувся ручки. Дівчата завмерли. Навколо ходили студенти, сміялися, розмовляли, але ніхто більше не звернув уваги на старі двері. Це сталося лише з ними. Лише вони це помітили.

— Ну от, — Celine нервово поправила волосся. — Це вже точно не пацюки.

Wren зробила крок уперед.

— Тут завжди щось… не так. Моя бабуся колись казала, що університет збудований на

старому перехресті стежок. Місце сили.

— Сили? — перепитала Hazel, її очі спалахнули цікавістю. — Якої саме?

Проте Wren не відповіла. Здавалось, вона й сама не знала. У цей момент дзвінок про початок пари різко розрізав повітря, мов лезо. Студенти навкруги загомоніли й розійшлися по аудиторіях. Дівчата теж відірвали погляди від дверей №12 і рушили далі. Але всі п’ять відчували одне й те саме: Сьогодні університет зустрів їх не просто як студентів. Він упізнав їх. І щось у його стінах чекало на момент, щоб відкрити їм правду.