Частина 30. Поєдинок Жерця та Матінки

Передача тривала дуже довго. Я заснув тривожним сном. При такому сні прокинувся б миттєво, варто лише з'явитися якійсь тривозі чи несподіваній зміні. Імовірно, що не лише я спав. Більш за все це зробили всі, хто перебував на борту. Звісно, крім імперського Жерця та Матінки. Їй можна лише поспівчувати. Ми майже не витрачали своєї енергії уві сні. Тільки Матінка уважно стежила за супротивником, не послаблюючи утримання. Мабуть, вона зрідка підживлювалася енергією від секцій. Несподівано (принаймні для мене) передача припинилася, і я миттєво розплющив очі. Вимотаний виявився не лише Жрець, а й кремніки ледве стояли на ногах. А Матінка, здавалося, ось-ось від втрати сил впаде зі свого «трону» (ключове слово «здавалося»). Жрець задоволено посміхнувся.

— Ти обіцяла бій. Не відмовляєшся? — тихим голосом поцікавився він. У цей час спробував покликати допомогу. На його величезний жаль, цей крик не міг проникнути через численні поля, що огортали корабель.
— Не відмовляюся, — ледве промовила вона. Голос тремтів від напруги. Вона вже мільйон разів пошкодувала, що погодилася на цей бій, хоча вирішила дещо пояснити Жерцю, — все ж таки битися на борту корабля незручно. Та й шкода мені кораблик. Адже понівечимо його. Пропоную переміститись у відкритий космос. Поєдинок буде без механічної зброї. З мого боку було б нечесно застосовувати зброю. Адже в мене її багато, а ти, як я зрозуміла, без такої зброї. Чи бажаєш зі зброєю? Хоча в тебе її немає, а я не збираюся надавати.

— З твого боку шляхетно відмовитись від зброї. Тільки це останній твій вчинок шляхетності. Приступаємо?
Відразу після того, як «димок» перетворився на дракона, він ще був ослаблений і Матінка могла його легко знищити, не докладаючи величезних зусиль. Але після перетворення пройшло багато годин, і противник набрав свою повну силу, хоча й показував, ніби знесилений передачею (ключове слово «ніби»). Тепер його сила багаторазово перевершувала передану, якою могла скористатися Матінка. Цю силу та знання потрібно ще освоїти, тим більше Духу.

Але вона спокійно злевітувала зі свого трону і наказала розгерметизувати корабель. Коли повітря у приміщенні не залишилося, покинула корабель. Чому вона так зробила – незрозуміло. Адже можна легко телепортуватись за межі корабля. Хоча малоймовірно. Телепорту могли перешкодити силові поля, що огортали кріогенник. Слідом за нею залишив корабель Жрець, кремніки обережно попрямували за супротивником, відстежуючи його найменший рух. У цей час ми об’єдналися з ними.

Буквально за мить до цього я засік зникнення переливів пасток в оглядовому екрані корабля і знову поява. Таким чином Матінка дозволила Дідові, Сому та Хангу покинути корабель. Я вважав такий вчинок безумством. Виявилося, що я помилявся. Силові поля не зникали, а незбагненним чином вони виявилися ніби прорвані лише біля командної рубки та одразу ж відновились. Наші командири скористалися цією миттю і злиняли з корабля. А ворожий Жрець не встиг навіть помітити цього, бо тим часом з побоюванням проходив (чи пролітав) шлюзову камеру.

Коли кремніки опинилися поза межами корабля, у відкритому космосі, ми їхніми очима побачили, що ці поля мали незвичайну форму, форму величезного еліпсоїда. Місця для бою всередині пасток було хоч греблю гати. Навіть величезний корабель, здавалося, немов іграшка, ніби приліпився до силової «стінки». Жрець без сигналу початку поєдинку кинувся на Матінку. За кілька метрів від неї він ніби натрапив на невидиму стіну. Мені здалося, що навіть почув хрускіт кісток, які ламались від удару. Хоча об що невидиме він ударився, теж незрозуміло.

Матінка навіть не ворухнулася. Лише кремніки, прибравши термоізоляцію, з обох боків метнулися до дракона. Я мало не закричав, від пекельного болю, який мене пронизав. За ті частки миті, поки кремніки зі швидкістю блискавки мчали до супротивника, той встиг змінити свій вигляд на кремніка, хоча з місця не зрушив. Вони на великій швидкості врізалися у супротивника. В обох точно не обійшлося без переломів. Противник виявився в міцній броні, яка витримувала величезну температуру кремніків.

Поки вони відлітали на деяку відстань, на льоту загоюючи пошкодження, Жрець, змінивши вигляд на Енергіка, викинув довгий енергетичний відросток у напрямку Матінки. Вона стояла непорушно і, здавалося, лише байдуже спостерігала. Цей відросток майже досяг її. Несподівано він був відокремлений від основного «тіла» супротивника та розрізаний (чи розірваний) на три частини.

Ближню до неї частину, вона, як насосом, втягнула в себе, бо була у вигляді Духа. Дві інші ніби хтось метнув із величезною швидкістю в різні боки (до кремніків). Вони ледве встигли перетворитися на Духів, щоб встигнути проковтнути й відразу ж повернулися до вигляду кремніків. Ймовірно, Жрець не очікував такої дії з боку Матінки, а можливо від пекельного болю, але він не встиг «відібрати» жодної частини відростка.

Все ж таки мені здається, що він ніяк не міг вибрати до якого саме з відрізаних шматків йому кинутися. В результаті втратив пристойну частину своєї енергії. Він розгубився. Перти знову на Матінку і розбитися об невидиму перешкоду, чи атакувати когось із кремніків? Жрець вибрав друге та зосередив свою увагу на принцесі. Перетворившись на високотемпературного кремніка, кинувся на неї, але напоровся на її щит, якому пофігу така температура.

Тритон у цей час, змінивши вигляд, застосував крижаний вихор Турга. Тамір почав різко втрачати температуру. Тим більше, що й Афіна, прибравши щит, скористалася тим самим вихором. Противника закрутило, але він зумів зупинити обертання, прийнявши свій справжній образ і закрившись від обох вихорів крилами, об які вихори просто розбивалися.

Раптом у нього голова повернулася майже на 360 градусів, потім різко в інший бік. Застосувавши свої крила проти кремніків, він не зміг протистояти магії Матінки, яка ось-ось зверне йому шию. Несподівано Жрець змінив свій вигляд на багатоголове чудовисько. На місці відкрученої Матінкою однієї з голів з'явилося кілька нових. Гідра! Ну, ми це проходили.

Тільки чи знають кремніки, як з гідрою боротися? Хоча ми об'єдналися недарма. Якщо ми з Лією знали, то кремніки також. А ось Матінка, здається, розгубилася. Кремніки, перетворившись на триголових драконів, ввімкнули свої вогнемети, припікаючи плазмовими імпульсами тіло гідри. За мить від Матінки полетіли файєрболи. Зазвичай вони випускаються по одному чи трійками, хоча траплялася й інша кількість. Але тут вогняні кулі мчали безперервною чергою. Водночас поводилися дивно.

Вони не відрізали гідрі голов, а лише залишали великі опіки, додаючи противнику мук до плазморізок кремніків. Довелося знову Жерцю міняти вигляд. Тепер він у вигляді дракона знову прикрився крилами і йому виявилися не страшні не тільки файєрболи, а й полум'я драконів, яке не досягнувши крил, ніби відбивалося, повертаючись назад.

Якщо подивитися збоку, здавалося, начебто Жрець б'ється лише з кремніками, а Матінка участі не бере. Насправді Тритон з Афіною не могли завдати смертельного ушкодження противнику. Їх сил для цього замало. Матінка всіляко оберігала їх від Жерця, не дозволяючи тому вбити когось з них. Вона виявилась досвідченим бійцем, дуже досвідченим, до того ж, надзвичайно сильним. І сила її набагато перевершувала силу Жерця, навіть якщо відкинути збільшення за рахунок підживлення. Хоча побачити її справжню силу не міг ніхто з присутніх тут Верховних. Це вказувало на те, що її сила колосальна навіть проти них.

Тим часом бій продовжувався. Жрець кидався то до одного кремніка, то до іншого. Несподівано, перебуваючи в істинному вигляді, він прийняв безглузду позу. Хоча, як пізніше з'ясувалося, у цій позі він виявився примусово. Витягнувся, як струна. Хвіст та лапи витягнулися в одному напрямку, а крила, прикриваючи голову, у протилежному. Враження таке, ніби його хтось розтягував. Він почав швидко змінювати зовнішності. Це не допомагало. Вирватися йому не вдалося. Він продовжував розтягуватись. Хоча, відчуваючи пекельний біль, не проронив жодного звуку.

Подібний стан був у інвірського академіка, коли Драго його розтягував вогняними кайданами. Але там зрозуміло, чим інвіра розтягували. У цьому випадку щось невидиме намагалося Жерця розірвати. Він безуспішно перепробував багато образів, хоча перетворюватися на безтілесого Духа чи Енергіка поки що не наважувався. Кремніки завмерли від подиву. Все ж таки варто було Жрецю перетворитися на Енергіка, як його різко розтягли в кілька разів у довжину і він миттєво виявився розділеним на більше десятка частин.

Три частини блискавками попрямували до кожного з наших поєдинщиків (Афіни, Тритона та Матінки). Інші «шматки» Енергіка спритно зібралися воєдино і, поки три його частини виявилися з’їденими, Жрець знову перетворився на дракона. Але тепер його габарити стали набагато меншими, ніж на початку бою. Він зрозумів, що його розвели, як пацана, і йому в цьому смертельному бою не перемогти, хоча своїх безуспішних спроб не припинив.

У цей момент мені, як жирафу, дійшло, що Матінка могла легко знищити Жерця в перші ж миті бою, але вона просто знущалася з нього, завдаючи тому пекельного болю, змушуючи страждати. Ніби мстила йому. Мстила жорстоко та нещадно. Малоймовірно, що ця помста лише за останній напад. Мені здавалося, що вона знущалася з нього та мстилась за заподіяні їй страждання в минулому. І ще на мій погляд була причина, чому вона тягла час.

Провокуючи Жерця перетворюватися на Енергіка, «підгодовувала» кремніків, таким чином побічно додаючи їм сили. Адже кожен з'їдений «шматок» енергії Жерця відчутно їх посилював. Враховуючи, що їм доводилося багато енергії витрачати на бійку, переїдання, як колись у Соніка, не відбувалося. Якщо не рахувати кремніків, то можна з упевненістю сказати, що зустрілися бійці різної спеціалізації: маг та рукопашник. Хоча таких магічних фінтів мені не доводилося бачити. Колись я захоплювався магічними здібностями Турга. А чого коштував ментальний бій з адміралом Бюлем? Звісно, набагато сильнішим був Праверс, проте і він програв нам з Неєю.

В даному випадку грізний Верховний Жрець не міг абсолютно нічого протиставити навіть не колезі (такому ж Верховному), а лише його дружині, яка апріорі має бути в кілька разів слабшою. Ймовірно, противник вирішив битися з Матінкою теж магічно. Хоча магія невидима. Можливо, він із самого початку пижився щось зробити за допомогою магії, тільки нічого в нього не виходило проти сильнішого мага.

Раптом у мене закружилась голова. Що зробив Жрець, незрозуміло. Матінка похитнулася. Миттєво відчув різкий сплеск сили. Вона зробила відбір підживлення максимальної потужності, яку тільки могли віддати секції та мільярди бійців із трьох світів. Під час цього відбору повністю втратила життєву енергію не одна тисяча унікальних істот. Але головний біль зник миттєво, а Жрець зігнувся від нестерпного пекельного болю.

Матінка так само продовжувала перебувати на одному місці. Вона трохи глузливо дивилася на Жерця, який корчився від болю. За весь час бою вона не тільки не змінила свого місця, а й жодного разу не змінила вигляду. Кремніки, побачивши, що з Жерцем твориться щось незрозуміле, не змовляючись, застосували імпульсні гармати Землян, які розірвали серце супротивника. Негайно кинулися з двох боків до нього і спробували встромити йому в голову ікла Вампірів.

Цілі досягло лише одне ікло принцеси, а решта зламалися об міцну броню супротивника. Досягло мети ікло, що вп'ялася йому в око. Можливо, потрапляння отрути Шеньшер не дало б бажаного ефекту. Але в цьому випадку отрута паралізувала мозок і Дух почав залишати вмираюче тіло. Здавалося, що Матінка лише байдуже спостерігає за агонією противника, хоча Дух, що з'явився, моментально виявився розірваний на дрібні шматочки, які, як магнітом, притягувалися до вогняної скакалки Тритона, згоряючи без залишку. Лише почувся відчайдушний крик болю (знищений найвищий Дух).

— Прибрати пастки!
Миттєво зникли силові поля.
— Всім флотам щиро дякую за неоціненну допомогу! Командувач армією Горена, дякую вам та знімаю підпорядкування моїм наказам!
— Прийнято.
— Командувач армією Дідоха, дякую за узгоджені дії та знімаю підпорядкування моїм наказам!
— Прийнято. Матінко, дуже радий співпраці, успіхів вам та мирного життя.

— Дякую за побажання. Шановні Верховні Жерці Горен та Дідох, запрошую вас на борт нашого корабля.
Матінка зробила запрошуючий жест обом кремнікам і телепортувалася в командну рубку корабля. Коли приміщення заповнилося повітрям, ніхто не помітив, але в момент появи її на борту там вже виявився нормальний тиск. Тільки встигли Верховні з'явитися на кріогеннику, як корабель огорнув найпотужніший антизвуковий захист та вуаль неуважності. До того ж це не корабельний захист, а виставлений найсильнішим магом. Цілком можливо, що ця міць навіть перевершувала захист, який виставляв Дід, додаючи його до корабельного.

— Шановні Верховні, я дуже вдячна вам за допомогу проти імперського Жерця. Вважаю, ви чудово бачили, що я могла його знищити в перші миті, але не змогла відмовити собі в задоволенні познущатися з нього. Дідоху, не поспішайте озвучувати своє запитання, в якому ви підозрюєте мене в обмані. Я не брехала, коли говорила супротивникові, що він знищив мого чоловіка та половину моєї армії. Це дійсно сталося, хоча не в цьому бою.

Колись дуже давно він особисто атакував наш світ силами двох світів імперії. Поки я за наказом чоловіка збирала армію, імперське військо практично знищило наших захисників. Мого чоловіка він убив і той не встиг переміститися в минуле, як це буває, бо Жрець його розірвав. Але проти армії, яка прибула, імперці почали програвати. Я чула, як Тамір просив у імператора допомогу, хоча не дочекався. Тоді він із невеликою кількістю бійців ганебно втік.

Мені за відсутності Верховного довелося очолити світ. Про те, як мені довелося доводити своє право у Верховній Раді, вам не цікаво. Ви з подібними проблемами також стикалися. Але річ у тому, що після того бою Жрець Тамір почав часто нападати на наш світ. Надсилав лише армію, а сам не ризикував з'являтися. Через те, що не було чоловіка, я прийняла на себе керування не лише світом, а й армією. Протягом кількох тисячоліть Тамір щороку атакував нас.

Бували такі кровопролитні бої, що від нашої армії залишалося 12-15% особового складу. Іноді окремим ворожим бійцям вдавалося втекти. Знадобилися тисячоліття, щоб я, нарешті, зрозуміла, що в моєму найближчому оточенні є хитрий шпигун. Мені вдалося вирахувати його та знешкодити. До того ж не одного. Після цього я почала посилати розвідників у його світ. Не тільки до нього, а також в багато світів імперії. Довгий час нікому з них не вдавалося запровадитись. Хоча, ймовірно їм це і вдавалося, але при спробі передачі інформації, імперська контррозвідка виявляла їх і знищувала.

Тоді я застосувала іншу схему передачі. Підготувала групу розвідників. Але посилала до Таміра чи в інші світи лише частину групи. Інші залишалися вдома. У потрібний час посилала когось із них у чужий світ, як зв'язкового. Тільки зв'язковий з'являвся туди, як його партнер відчував появу, ділився інфою, а зв'язковий моментально повертався. З засланих розвідників залишилося живими лише декілька.

Але від них надходила цінна інформація, і ми завжди знали, в яких координатах нашого світу з'явиться ворожа армія. Як я раніше говорила, що таких розвідників посилала до багатьох світів імперії. До речі, одним із цих розвідників був Ханг. Хоча вам відомо, що йому довелося несолодко. Він міг загинути, якби не два кремніки. Але зв'язковий, з'явившись туди, згодом, не зміг відчути свого напарника. Ми вважали, що Ханг загинув. Минуло багато часу і він повернувся.

Довелося піддати його ретельній перевірці. А через півтисячоліття ми утворили пару. Тепер він Верховний Жрець. Хоча мені досі доводиться керувати армією, розвідкою та контррозвідкою. Все ж таки з мене поганий контррозвідник. У нашому найближчому оточенні завівся шпигун, можливо не один. На мій величезний жаль, виявити я його так і не змогла.

— Матінко, чому ви вважаєте, що у вас завівся шпигун?
— Хибна інформація моїх розвідників, як за ймовірним часом нападу ворожих армій, їх кількістю, так і за координатами. Крім того, мені довелося останнім часом змінити чотири обителі. Щоразу імперці атакували нову обитель і лише чудова інтуїція дозволяла перед нападом сховати Духів Духів.

— Вибачте, що втручаюся, — перебила її Анжеліка, — але чи не могли б ви показати мені, хоч одного зі зв'язкових?
— Навіщо? Чи ви вважаєте, що сильніші за мене?
— Ні, ні. Що ви, шановна Матінко. Я не хотіла вас образити. Але все ж таки?
— Милий, хтось із гвардійців-зв'язкових залишився живим? А то я якось з-за бою випустила з поля зору.

— Двоє.
— Потрібні обидва чи один?
— Якщо дозволите їх приспати, то краще обох.
— Це вже цікаво, — поблажливо посміхнулася Матінка.
За мить два могутні Духи кланялися їй.
— Спааати, — категорична вимога Лисиці. Обидва Духи миттєво завалилися від магічного сну. Анжеліка відсунула одного від іншого і почала кружляти спочатку довкола одного, потім другого.

— Матінко, зв'язкові могли отримувати дезінформацію від розвідників, якщо вони перебували під впливом.
— Такий варіант я передбачала. Але, як армія чужинців дізнавалася, де знаходиться нова обитель? Адже про це знали лише гвардійці-захисники.
— Ці належать до них?
— Звісно.

— У такому випадку з'ясувати істину можна, лише переглянувши пам'ять зв'язкових.
— Ви пропонуєте їх глибоко сканувати? Але це все одно, що вбити.
— Глибокий скан? У жодному разі, після нього вони перетворяться на дебілів. Можна зробити знімок пам'яті.
— Мені Ханг розповідав про це, але ми з ним не володіємо таким знанням. Хоча яка різниця: знімок чи глибокий скан. Боєць загине.

— Матінко, ви помиляєтесь, — вклинився Сом, — знімок абсолютно не пошкоджує мозок. Крім того, його можна переглядати на будь-якій зручній швидкості. Якщо мені вірите, то ризикніть і не пошкодуєте. Нехай хтось зробить знімок пам'яті одного із зв'язкових.
Матінка задумалася.
— Рідна, я бачив, як у Дідоха робили знімки. Це абсолютно нешкідливо.
— Хтось із Янголів робитиме?

— Дозвольте мені, — заявив Дід, — сподіваюся мені, як Верховному Жерцю, ви довіряєте. Окрім того, є нюанс. Чим сильніший той, хто виконує знімок, і слабший той, у кого його роблять, тим якіснішим він виходить. За рівної сили його неможливо зробити.
— Умовили. Зробіть знімок пам'яті цього, — вона вказала на одного із зв'язкових.
— Моя сила з вами, — в один голос промовили всі Янголи.
— Дідоху, моя сила з тобою, — пролунав голос Горена та Ханга. Матінка уважно подивилася на чоловіка і теж додала Діду сили. Швидкість знімання виявилася значно вищою, ніж у Мавки. Тому багато часу не знадобилося.

— Готово. Матінко, пропоную не переглядати всю пам'ять. Ви називаєте потрібний час, коли цей зв'язковий мотався в інший світ (скільки відмотати від сьогодення) і я запущу з невеликим прискоренням.
— Так, — задумливо промовила Матінка, — після того, як цей зв'язковий востаннє переміщався для отримання інформації, минуло 4,186 року.
— Дивимося з чотирьох з половиною, — замелькала голограма.

— Стоп! — Вигукнула Матінка, — можна повернути на пару хвилин назад і запустити без прискорення, з нормальною швидкістю?
— Звісно, — знову увімкнулась голограма, але тепер все показувалося без прискорення в режимі реального часу. Бійця викликала Матінка. Наказала йому переміститися в чужий світ для отримання інформації від розвідника. За мить той уже був там. Він нікого не кликав, лише уважно прислухався до своїх відчуттів.

— Нарешті, — почувся в голові знайомий йому голос, — я боявся, що не з'явишся. Через вісімнадцять наших діб наш світ атакує армія двох світів імперії в координатах бла, бла, бла.
— Зрозумів. Ще щось?
— Ні. Це все. Що нового вдома?
— Ми змінили кори обителі. Зараз вона знаходиться на тому місці, де ми з тобою розпочинали перенавчання. Потроху обживаємось.
— Ясно. Успіхів. До наступної зустрічі.
Зв'язковий повернувся додому.

— Стоп! — буквально гаркнула Матінка, — ось так через одну фразу мені тоді довелося міняти обитель. Окрім цього, загинула величезна кількість сильних, досвідчених бійців. Зв'язковий не зраджував, але поділився секретом з колегою.
Ще близько двох десятків переміщень зв'язкового в чужий світ, але лише тричі його партнер запитував про новини. Щоразу після цього чужинці несподівано атакували обитель у новому місці.

Дід зробив знімок другого. Цей боєць в інші моменти часу мотався у чужий світ. І також кілька разів у нього розвідник цікавився новинами. Лише одного разу зв'язковий сказав, що змінили обитель, хоча координат не назвав. А наступного разу взагалі відмовився щось говорити, мотивуючи тим, що це секрет і розвіднику не можна знати.
— Жаль, дуже шкода. Якби я володіла цим способом знімання інформації, вдалося б уникнути великих втрат.

— Матінко, вважаю ви, як маг, дуже сильний маг, відчуваєте, що ми з Гореном не повністю довіряємо особисто вам. Не поспішайте ображатись. Адже я говорю правду. Тому я не стану вам передавати це знання. Але ви його легко зможете отримати від свого чоловіка, незважаючи на те, що він говорив, ніби не має такої навички. Він просто не знає.
— Я його завжди сканувала після повернення з інших світів. До речі, засікла момент, коли він у вас отримував додаткову силу та знання.

— Все правильно. Він хоча і бачив, як застосовується ця навичка, але не знав, що він її отримав. А ви не знали і не зустрічалися із застосуванням. Вибачте, але мені час повертатися.
— Мені також, — підтримав Діда Сом.
— Я навіть не припускала, що ми отримаємо таку потужну підтримку ваших світів. Адже ми з вашими світами навіть не є офіційними союзниками. Але я вам клянусь, що без найменших роздумів у найкоротший час кину вам на допомогу проти імператора всіх можливих бійців. До того ж приведу їх особисто.

— Дякую за обіцянку, хоча я вважаю, що вам особисто не можна залишати свій світ, щоб у разі поразки він не залишився без Матінки.
— Як ви вважаєте, це ваша думка і вона не обов'язково може співпадати з моєю. Але я від своїх слів не відмовляюсь. Тільки маякніть і я примчуся до будь-кого з вас. Дозвольте ще раз подякувати за допомогу та науку.

Ми попрямували у свій світ, Сом у свій. Виконавши кілька стрибків через простір та час, опинилися вдома. Миттю поруч з'явилася Мавка.
— Янголи, що ви думаєте про Матінку Ханга? — хитро примружившись, поцікавився Дід.
— Вирішив сходити наліво? — Підколола його дружина. Але тут втрутилася Тріада.
— Мам, ти пам'ятаєш Бея? А також, яка у нього основна спеціалізація?

— Він маг. Але до чого тут цей негідник? Чи ти хочеш повернути мою увагу в іншому напрямку?
— Дружина Ханга теж має таку ж спеціалізацію. У цьому її сила набагато перевищує силу Діда. Поглянь, як вона виглядає.

Мавка лише побачила зображення, моментально посіріла.
— Цього не може бути! Це її істинний вигляд чи маска?
— Істинний, справжній. Значить, я не помилилася. Адже ти теж її впізнала.
Мавка, все ще перебуваючи в шоці, наказала:
—Коханий, дай Янголам спокій, у нас занадто багато справ, нам необхідно терміново повернутися до себе.

Дід, нічого не розуміючи, встиг лише поглянути на нас і вони обоє зникли. Якщо у наших керівників справ безліч, то й у нас у наших цивілізаціях їх надміру. І ніхто з нас навіть не подумав поцікавитись, що так схвилювало Мавку. Знову потекли спокійні сірі будні. Хоча ми все ще перебували в минулому. До сьогодення залишалося кілька століть. Що потім станеться, ніхто не може передбачити.

Кінець.

P.S. Книга закінчена. А пригоди Олекси та його друзів можуть продовжитись у наступній книзі "Янголи Притулку".
Всім величезна подяка, що читали.