Частина 25. Кремніки-чужинці

Мить і верховників, як вітром здуло. Лише один з «глухих» порушників не зрушив з місця.
Несподівано проявився Страж.
— Командире, втікачі з імперії.
— Підстава, — безапеляційно заявив верховник.
— Не виключено, — погодився Страж, — але поглянути на них не завадило б.
— Гаразд. Доки що я вирішу питання з Урсом, Шамане, змотайся з Хортом у тому ж складі, що й на зустріч із парламентером.

— Дозвольте взяти з собою флот та Духів.
— Навіщо?
— Поки що не знаю, але мені здається, що мені знадобляться наші дівчатка.
— Ризиковано.
— Діду, але в мене чуйка мовчить.
— Бери, проте не смій втратити хоч одну.
— Шамане, телепортуйся на орбіту Трери, — підказав Страж.

За мить ми опинилися на місці. Там, поряд зі Стражем, перебували двоє кремніків. В одного ще залишалися деякі сили, а другий помирав. Незважаючи на те, що перший теж виявився знесиленим, він, торкаючись другого, ділився з ним залишками енергії, не дозволяючи померти.
— Шамане, дозволь, — із характерним потріскуванням телепатично попрохав Хруст. Підлетівши ближче до чужинців, він кілька секунд оцінював їх.

— Приємної температури, — привітав Хруст чужинців.
— Хай позбавить тебе доля від холоду,— ледь чутно відповів йому один, а у другого сил не залишилося навіть на вітання.
— Відійди.
— Не вбивай її. Вбий краще мене, — заперечив чужинець.
— Я не збираюся її вбивати.

Втікач недовірливо поглянув на Хруста, але відсунувся на кілька метрів, готовий будь-якої миті кинутися на допомогу, витративши останні сили. Хруст обвив собою чужинця так, що навіть нам нічого не було видно, і завмер. Минуло кілька хвилин. Нарешті кремнік повернувся у вихідний стан, а чужинець відразу ж кинувся до своєї подруги і не повірив. Та відсвічувала нормальною температурою кремніка і виглядала досить бадьорою, хоча відчувалося, що має лише мінімум сил для функціонування організму. Адже кілька хвилин тому вона дійсно помирала. Але побачивши, що її напарник знесилений, вона почала ділитися з ним, намагаючись хоч якось допомогти йому.

— Шамане, можу я допомогти другому чужинцю? — поцікавилася Ліліт.
— Дій.
Вона у вигляді кремніка підлетіла до чужинців, привітала їх, безцеремонно відсунула дівчину-чужинця і обвила собою знесиленого. Після відновлення сил чужинці подякували нашим кремнікам.

— Чому ви опинились у нашому світі? — поцікавився Хруст. Миттєво промайнув страх, всепоглинаючий страх, з яким кремніки-чужинці не змогли впоратися. Потім все ж таки зважилися відповісти.
— Нам незвично ваше ставлення до нас. Адже ми чужі для вас, вороги. А ворогів потрібно знищувати негайно. Проте ми потрапили до вас від безвиході. Ми тікали від переслідувачів, стрибаючи іншими світами. На четвертому стрибку нам удалося відірватися від них. Щоб заплутати їх, я вирішив зробити петлю, — розповідав чужинець, — тобто повернутися до координат третього стрибка. І засік залишкові сліди переслідувачів.

Тоді замість стрибка в інший світ ми телепортувалися в тому ж світі на максимальну відстань, а після цього знову почали стрибати по світу. Але не розрахували сил. Ось і виявилися у вас не в змозі переміститися далі. Я сказав правду. Тепер можете вбивати. Тільки відразу обох.
— Ти дурень? Чи прикидаєшся? Ми вас повертали до життя, щоб убити?
— Але ж ми для вас вороги.

— Ну то й що? Я без вашого уточнення бачу, що ви з імперії. Страже, ви дозволите допомогти відновити їм сили?
— Ліліт, дійте, як вважаєте за необхідне. Мені до цього діла немає, — він розтанув, ніби його й не було.
— Шамане, якщо не заперечуєш, я їх запрошу на свій корабель. Їм потрібно відпочити.
— Ліліт, я не заперечую, але якщо вони втечуть, тобі мало не здасться.

— Не треба її карати, ми нікуди не збираємось тікати.
— Ну, ну. Ви ж маєте величезну силу, якщо змогли виконати стільки стрибків по різних світах. Ліліт, доведеться полонити твій кріогенник у силову пастку.
— Полоніть, — невдоволено буркнула дівчина, а кремніки вчотирьох телепортувалися на борт вогняної комети Ліліт.
Я не знав, що робити далі, хоча флот все одно не відпускав, а також мільярди потужних Духів, половина з них була з жіночою енергетикою.

— Прониро, про всяк випадок збудуй флот у секцію для передачі сили. Можливо, доведеться підживлювати Ліліт чи Хруста. Ланку залиш для відновлення. А решту переведи в сторожовий режим. У разі непередбаченої атаки знищувати агресора без додаткового наказу. Якщо виникнуть портали, зав'язуйте їх негайно, а Духи знищать тих, хто встигне просочитися. Хоча напад малоймовірний.
— Виконую.

Минуло вже близько години, а з корабля Ліліт жодних повідомлень. Ніби там немає нікого.
— Підживлення на Хруста, — пролунав телепатичний наказ Ліліт. Миттєво енергія пішла лавиною у бік її корабля.
— Наша сила з тобою, — в унісон почулися наші голоси.
— Вчителю Хруст, наша сила з вами, — військо Духів теж ділилося силою.

Я не міг зрозуміти призначення цього підживлення, поки біля нас не виник фантом Ліліт, яким вона створила голограму. Хруст робив знімок пам'яті. Це означало лише одне. Чужаки сплять. Неважливо, це магічний сон чи природний. Перед нами проносилися з величезною швидкістю сцени із життя кремніка-чужинця. Незважаючи на тисячоліття життя, проведені по сусідству з кремніками, ще жодного разу не бачив, як живуть та розвиваються кремніки. Це в моєму розумінні не було життям.

Як можна уявити життя каменю? Розумного каменю. Нічого хоч трохи зрозумілого в дитинстві та юнацтві кремніка я не спостерігав. Лише через кілька тисячоліть його життя щось мій мозок все  таки вловив. Єдине, що виявилося зрозумілим для всіх, підлість та зневага до кремніків з боку білкових. Звісно, вже після того, як цей індивід почав спілкуватися з іншими цивілізаціями та білковими формами життя. Наївний і простодушний, він сприймав усіх, як друзів, постійно потрапляючи в неприємні ситуації. Одного разу його вже майже залишили життєві сили, але вижив лише завдяки іншому кремніку (точніше іншій кремніці, кремничці, загалом дівчині кремнієвої форми розумного життя). Вона поділилася з ним температурою, тим самим урятувала йому життя. Після цього вони не розлучалися. Дівчина теж мала величезну силу. Мені це чимось нагадало, як я зустрівся з Лією.

Цивілізація кремніків виявилася нечисленною. Та й кількість унікальних особин не перевищувала десятка. Але поступово вони гинули. Лише ця парочка ледве виживала. Збільшення сил у них майже не відбувалося, бо нікому додавати. Вони не могли навіть переміститися з тривимірки в макросвіт. Зрештою, мені дійшло, чому цивілізація нечисленна. У цьому світі повним ходом йшло виродження. Якось кремнік відчув небезпеку. Він зі своєю подругою телепортувався в космос.

Там вони побачили грандіозну битву. Щоб їх не виявили, вони сховалися на одному з численних астероїдів. Активували ізоляцію температури та з обережністю продовжили спостерігати. Їхньому подиву не було меж, коли зрозуміли, що один єдиний боєць б'ється з цілою армією. До того ж успішно. Ось тільки все одно сили виявилися нерівними. Від численного війська залишалося вже менше тисячі бійців, а в одинака сили закінчуються.

Тоді, не змовляючись, вони удвох прийшли на допомогу. Тільки тепер відчули на собі, що означає битися проти сильніших. Лише з десяток бійців відволіклися на них, але й проти цього десятка вони нічого не могли вдіяти. Хоча після того, як кремніки деактивували ізоляцію температури, супротивники почали швидко помирати. Зрозумівши, що ті не переносять високої температури, їм вдалося швидко розправитися з десятком, а потім вони почали палити інших, допомагаючи чужинцю.

А унікальний боєць зовсім уже вибився з сил, в деякі моменти свідомість вислизала від нього. Але до якої форми життя він належить, визначити було неможливо. Його противники виявилися Духами, а він періодично змінював свій вигляд. Утрьох їм таки вдалося перемогти, хоча останній ворог мало не втік. Неймовірним чином цей боєць зумів навіть на відстані добити супротивника і знепритомнів від втрати сил.

Кремнікам ледве вдалося знову активувати термоізоляцію, бо самі виявилися знесиленими. Що робити з чужинцем, не уявляли, адже він був у вигляді Духа. Тому замаскували його на цьому астероїді та загальними зусиллями приспали. Вони навіть не знали, як йому передати енергію, аби хоч частково поповнити втрати. По черзі поверталися на свою планету, поповнюючи енергію і знову до чужака. Вже минуло більше місяця, а той перебував між життям та смертю. Можливо, якби вони знали, як йому передати частину енергії, то він прийшов би до тями. Лише за кілька місяців цей боєць трохи оклигав. Точніше, він лише прийшов до тями. Спробували поцікавитись у нього, як йому допомогти. На їхній подив, він їх зрозумів, але сил у нього виявилося надто мало.

— Я постараюсь прийняти вашу подобу, — ледь чутно відповів він. За мить перед ними знаходився вмираючий кремнік. Але, як повернути сили одноплеміннику, їх навчати не треба. Невдовзі вони втрьох опинилися на планеті, хоча чужинець попрохав, щоб ніхто не дізнався про його появу. У рідних пенатах вони удвох поступово повертали чужинця до життя. Незважаючи на те, що вони мали колосальну силу, сила чужинця виявилася у тисячі разів більшою. А щоб відновити сили, потрібно дуже багато енергії. Лише тому сили до чужинця поверталися повільно. Минуло вже кілька років. Звісно, ​​якби вони мали великі матеріальні можливості, то відновлення йшло б значно швидше. Та й то, дехто з місцевих почав цікавитися, чому на їхню пару витрачається набагато більше їжі, ніж раніше.

Після того, як я колись перемістився до Лії, абсолютно забув, що означає брак грошей, брак матеріальних цінностей. Адже сам же колись з побоюванням перераховував готівку, щоб вистачило розрахуватися в кафе за обід з Лією. Коли нам вдалося відібрати у Маракалів золото, яке ті вкрали у Жужів, тоді взагалі забув про те, що колись могло не вистачати грошей. Подарований Неєю корабель, що володів функцією самозабезпечення, дозволяв жити в своє задоволення, не відволікаючись на те, щоб добувати їжу чи гроші. А за стільки тисячоліть побачив, що в когось теж можуть виникнути проблеми з їжею.

Проте чужинець якимось чином зміг погасити інтерес сусідів до них. В принципі, він дійсно виявився для них чужинцем. Від нього дізналися, що вони перебувають у тривимірці мікросвіту. А є ще макросвіт, у якому є свої світи. Розповів їм про те, що не тільки в них існує багато несправедливості, а й у макросвіті. Там її ще більше, бо вони живуть у одному з агресивних світів макросвіту. Минуло близько сторіччя. Чужинець майже відновив свої сили. Але весь цей час він їх навчав битися. Як він казав: «Добро має бути з кулаками». Щось у цьому навчанні мене зацікавило, хоча ніяк не міг уловити причини. Хоча нового для мене нічого не виявилося.

Крім навчання, він їм невеликими порціями передавав силу. Через кілька століть вони мали в десятки тисяч разів більшу силу, ніж до тієї знаменної зустрічі. З цим чужинцем вони періодично телепортувалися в макросвіт, а повернувшись, він їм розповідав та пояснював, що вони бачили і як чинити у кожному конкретному випадку. Від нього вони довідалися, що їхній світ у twelvespace належить до імперії.