Частина 11. Верховний Жрець

Наступної миті Дух-чужинець закрутився, як дзиґа, не розуміючи, куди зникли Духи, тіла яких він розчленив. За ідеєю, вони мали б залишати свої тіла, хоча невідомим чином зникли, як фізичні тіла, так і самі Духи. А наступної миті перед ним виникли кремніки, які пашіли жаром. Зброя, якою він розчленив Духів, проти кремніків виявилася безсилою. Вона розплавилася раніше, ніж досягла їх високотемпературних щитів. Тієї ж миті з трьох сторін до нього зі швидкістю блискавок метнулися вогняні скакалки.

На жаль, нічого хорошого з цієї витівки не вийшло. Грізна зброя ще не досягла супротивника, як він сам перетворився на щось вогняне, захопив усі три скакалки і моментально різко крутнувся. Хруст, Стоун та Ліліт не випустили їх з рук, і ніби прив'язані до супротивника, з шаленою швидкістю почали швидкісний «політ», втрачаючи орієнтацію у просторі.

— Дистанція, — пролунав телепатичний наказ Дума. Кремніки кинули свою зброю і, розлітаючись у різні боки, зникли, активувавши невидимку. Відразу ж прозвучало грізне попередження:
— Геро, не смій!
Лише згодом я дізнався, що Лія хотіла застосувати крижаний вихор Турга. Але Дум чітко зорієнтувався, зрозумівши, що противник зможе закрутити її теж.
— Духи! — негайно пролунав новий наказ Дума.

Багатомільярдне військо Духів, об'єднавши свої сили, накинуло на чужинця вогняні кайдани такої потужності, якими можна спокійно втримати зірку середньої величини. Противнику знадобилося лише кілька секунд, щоб їх розірвати. Поки він розривав палючі кайдани, пролунав новий наказ:

— Прониро!
Тієї ж миті з шістнадцяти мільйонів найпотужніших кораблів, націлених в одну точку, вирвалися гравітаційні імпульси. Набагато пізніше до нас дійшла інформація, що насправді кількість кораблів виявилася в кілька разів більшою. Пронира з власної ініціативи видав наказ основним кораблям випустити зі своїх ангарів човники. І ті діяли самотужки. Хоча міць їхніх генераторів значно слабша, ніж основних кораблів, але у сумі набиралася колосальна добавка.

На превеликий жаль, навіть такої потужності не вистачило, щоб убити цю істоту, стиснути до нейтронної речовини. Навколо нього палахкотіли поля небаченої щільності. У чорних дірах, звідки навіть нейтрино не зможе вилетіти, потужність полів значно менша. Лише у центрах Всесвітів вирує подібної сили гравітація. А чужинець уже кілька секунд чинив опір цій колосальній силі. Ще три-чотири секунди й генератори кораблів або згорять від перенапруги, або ж повністю розрядяться акумулятори кріогенників.

— Ліліт! Де твій флот? — пролунав тривожний телепатичний крик Дума.
— Вогонь! — відразу ж скомандувала дівчина і кілька тисяч вогненних комет (до речі, приховані чудовою невидимкою) додали до гравітаційних гармат мого флоту, силу своєї зброї. Можливо чужинець вибився з сил чи потужність флоту Ліліт виявилася останньою краплею (як метелик на штанзі у відомому м/ф «Ну, постривай!»), але чужинець послабив опір і миттєво перетворився на мікроскопічний шматочок нейтронної речовини.

— Відбій, — ледь чутно прошепотів Дум. В нього сил не залишалося навіть на гучний наказ. Він, як і решта бойових Янголів, використовував унікальні здібності. Адже кожен ділився енергією зі своїм кораблем, значно збільшуючи силу гравітаційної корабельної зброї. Пройшло більше десяти хвилин, перш ніж Дум зміг поцікавитися:

— Головний лікарю, чим порадуєш?
— Вчителю Дум, всі п'ятнадцять живі-здорові і доводять, що вони мають брати участь у бою.
— Ти не розповідай мені казки. Щоб відновити енергію когось із нашої команди потрібна не одна доба.
— Але ж вони не втрачали енергії. Тільки їхні фізичні тіла виявилися розсіченими. Проте час, що минув від моменту пошкодження до початку лікування, не перевищував кількох наносекунд. Від нас знадобилося лише зрощування тканин та імпульс-запуск життєвого функціонування. Навіть підживлення енергією виявилось непотрібним.

Хоча для Лисиці довелося застосувати телекінетичний масаж серця для його безперебійної роботи. На жаль, відновити пошкоджену броню, ми не в змозі. Лисиця стверджує, що пошкоджено систему адаптації броні, а це можна усунути лише на особистому кораблі. Сил уже не вистачає їх стримувати. Чи можу я всіх відпустити? А то мене отець Духів погрожує покарати за самоуправство.

— Нашу п'ятірку відпускай, а решта нехай поки що перебуває під вашим наглядом.
— Лисичко! — покликав я телепатично. За мить Анжеліка з'явилася на борту Одіссея. Я не зміг стримати посмішки. За стільки років уже забув, як вона виглядає лише у термокостюмі, без броні.
— Ти зможеш знайти рештки чужинця?

— Навіщо вони тобі? Кількість нейтронної речовини мізерна. А ці залишки більше ні на що не придатні.
— Не можу до ладу пояснити. Можливо, підозра: а чи не втік супротивник? Хоча це одна із причин. Але найбільше моя інтуїція нашіптує, що його останки нам знадобляться. Тільки не знаю, яким чином.

— Будь-яка примха, — буркнула донька і телепортувалася на планету. Я слідом. Вона злевітувала і, не торкаючись поверхні, почала уважно оглядати місце загибелі чужинця. Пройшло більше хвилини, але знайти нічого не вдавалося.
— Агов! Що загубили? — почувся глузливий голос Ліліт. Анжеліка починала психувати і її емоцію відчула вся команда, хоча на запитання Ліліт вона не відповіла, ніби не почула. Через кілька секунд з'явилися Янголи повним складом, зависнувши за кілька сантиметрів над поверхнею планети.

— Шукаємо те, що має лишитися від чужинця, — пояснив усім. Тепер уже понад сотню пильних очей промацували ґрунт, проте безрезультатно.
— Прониро!
— Командоре, чим ви так стурбовані?
— Маю для тебе надважке завдання. Покажи нам, як чужинець боровся з гравітаційкою. Аж до його перетворення на нейтрони. Притому голограма має бути точно в тому місці, де це відбувалося.

Дивно та страшно бачити поблизу гравітаційні поля неймовірної щільності, які навіть палахкотять, хоча це всього лише якісна голограма. Кожен чудово уявляв, що якби опинився в зоні дії цих полів, то вже ніщо й ніхто не зміг би повернути його до життя. А чужинець боровся з гравітаційним полем, створеним зброєю шістнадцяти мільйонів кораблів, до того ж боровся успішно. Лише посилення цього поля кораблями кремніків дозволило подолати його. Ми навіть встигли помітити на цій якісній картинці, як супротивник зменшувався, хоча в тому місці не побачили абсолютно нічого.

— Прониро, хоч хтось із вас встиг зафіксувати, куди чужинець втік?
— Командоре, він не втік. Цілком можливо, що після повного стиснення, нейтронне тіло поринуло вглиб. Адже воно, маючи мікроскопічні розміри та пристойну вагу, створювало на поверхню величезний тиск.

— Виходить, що останки ворога опустилися до центру планети?
— Не обов'язково. Якщо на шляху зустрінеться щось тверде та об'ємне, то нейтронка залишиться на ньому.
— Ти можеш своїми датчиками хоча б на кілька кілометрів переглянути вглиб?

— Звісно, — за кілька секунд Пронира доповів, — на глибині 83 метри знаходиться камінь розміром 49м на 37м на 18м. Ймовірно, нейтронка знаходиться на його поверхні.
— Дякую. Одіссею, випускай Кроноса, нехай сідає поруч з нами.
Незабаром кораблик опустився на поверхню.

— Шамане, не займайся дитинством. Навіщо тобі знадобилися останки супротивника?
— Ви впевнені, що він не злиняв? Поки не побачу, що від нього залишилося, не заспокоюсь.
— Вважаю, що ми тут не потрібні, — сказав Каркарон з сарказмом і урвав до себе на корабель. За ним зникли майже всі. Залишилася Анжеліка, Вяліс з Василиною та король Арихонів. Навіть Лія вважала, що така дрібниця не варта її уваги.

— Кроносе, скільки тобі знадобиться часу, щоб дістатися до цього каменя?
— Багато. Командоре, дозвольте запропонувати інший варіант. Я просканую та визначу точно, де камінь знаходиться. Безпосередньо на поверхні планети розставлю роботів, щоб вам було зрозуміло, як він розташований. Покажу голограму, на якій він глибині. Після цього ви, використовуючи телекінез, піднімаєте камінь та відводите його убік від цього місця. Покладіть на ґрунт і шукайте те, що вам потрібно.

Перед нами постала голограма цього валуна. І на його поверхні позначена червоним кольором крапка.
— Кроносе, ти впевнений, що це рештки чужинця?
— Я не стверджую, що це саме вони, але на камені є невелика кількість нейтронки. З орбіти таку кількість неможливо визначити, а поблизу так.

— Шамане, може спробуємо разом? — поцікавився Азіріс.
— Звісно, загальна сила зросте, але цей камінчик треба вийняти настільки ювелірно, щоб останки не сковзнули вниз. Хочеш допомогти, просто поділися силою.
— Моя сила з тобою, — синхронно пролунало чотири голоси.

— Вчителю Шамане, дозвольте допомогти вам, — зазвучав у моїй голові голос одного з Духів-бійців.
— Буду дуже вдячний.
— Наша сила з вами, — радісно відповів Дух і пішло підживлення силою, що перевищувало мою в тисячі разів. Багатомільярдна армія Духів ділилася силою.

Як і чому Духи підслуховували нас, не знаю. Але без дозволу Пронири та Одіссея не обійшлося. Хоча й добре, що вони додали сили. Бо завдання не з легких. Мені чомусь згадалося, як у Кверків піднімав з води лайнери. Зараз я мав силу в тисячі разів більшу, ніж тоді. Представив цей гранітний камінь, уявив, на якій він глибині (уважно споглядаючи представлену Кроносом голограму), і почав прикладати до нього ментальну силу, поступово нарощуючи її.

Незабаром перед нами почав спучуватись ґрунт, ніби величезних розмірів кріт чи землерийна машина пробивалася на поверхню. Імпровізований терикон продовжував зростати. Після того, як камінь подолав півдороги, силу, яку прикладав, почав зменшувати. При цьому уважно стежив за голограмою, де датчики корабля показували просування каменю, а також фіксували, що шматочок нейтронки все ще на камені.

— Лисице, — буркнув подумки, повільно піднімаючи камінь.
— Я зрозуміла. Спостерігаю, — така сама телепатична відповідь. На голограмі чудово видно, що разом із каменем піднімається і товстий шар ґрунту, розсипаючись та утворюючи справжній терикон. Піднімати треба так, щоб камінь не перекосився. Інакше нейтронка зісковзне разом із ґрунтом. Рух каменю контролював по голограмі, бо бачив перед собою лише гору різноманітного ґрунту, яка тільки збільшувалась.

Нарешті підняв його навіть над цим териконом. На ньому височіла ціла гора ґрунту. Почав переміщати убік. Ймовірно, розслабився і величезний камінь різко хитнувся. Весь ґрунт, а це сотні тисяч тон, що знаходився на ньому, почав обсипатися.
— Нахили на яму! — Закричала Анжеліка і я різко смикнув у зворотному напрямку. Ґрунт посипався у величезну яму. В цей час вона метнулася під лавину ґрунту.

— Назад! Загинеш! — гаркнув король Арихонів, проте було запізно. За зображенням на голограмі я бачив, що позначка зісковзнула з каменю. Тому різко відкинув подалі цей величезний камінь. Сенсу утримувати його вже не було. На Анжеліку продовжував сипатися ґрунт. Повільно, але впевнено її штовхало ґрунтом, що обсипався, все глибше. Не зважаючи на все, вона встигла виявити та схопити нейтронний шматочок, а ось вибратися назад не виходило, не допомагала навіть її колосальна сила. Цей ґрунт начебто б і не перешкода. Все ж таки його виявилося занадто багато.

Він, як численне слабеньке військо, ударявся об неї, зводячи нанівець марні зусилля дівчини вибратися. Лише згодом, аналізуючи ситуацію, стало зрозуміло, що в даному випадку потрібно застосовувати телепорт. Вона ж сподівалася на свою силу.

— Шамане, витягай Лисицю! Вона сама не вибереться! — заволав Вяліс. Я спробував за допомогою телекінезу висмикнути з ями доньку, але навіть моїх, збільшених підживленням, сил не вистачало. Грунт, що обсипався, був, як болото, як сипучий пісок. Він затягував, тримав, як клей. Клей! Адже, якщо різко не вдалося відірвати щось приклеєне, це можна зробити, продовжуючи прикладати зусилля і тягнути, тягнути, тягнути, не роблячи різких рухів.

— Шамане, моя сила з тобою, — гаркнуло більше сотні горлянок (команда ділилася силою, всі відчули небезпеку для Лисиці).
— Командоре, сила секції з вами, — Пронира миттєво збудував весь флот у секцію третього рівня. Мені все ж таки вдавалося витягувати Анжеліку з ями, хоча і надто повільно. Лише біля самої поверхні швидкість руху збільшилася, і дівчина вилетіла з величезної ями, яка могла стати її могилою, як корок з пляшки. Я знесилено сів.

— Друзі, дякую за допомогу, — ледь чутно прошепотів. Сил не лишилося абсолютно.
— Кроносе, бокс, — тихо промовила Анжеліка, сидячи на землі. М'яко підкотився робот із невеликою кулькою у щупальці, відкрив його. Лисиця поклала туди нейтронні останки чужинця.
— Ви з глузду з'їхали! — невдоволено гаркнув Ліч. — Шамане, навіщо тобі знадобилося це сміття? Кохана, ти впала в дитинство? Могла ж загинути! І не в бою, а заради забаганки!

— Досить нас шпиняти, як дітей. Я не знаю, навіщо мені потрібен цей порох, але точно знаю, що він дуже потрібний.
— Шамане, у тебе параноя. Нікому він не знадобиться. Такого добра твої кораблі зроблять стільки, скільки захочеш, — обурилася Тріада.
— Доню, а може, дійсно існує причина, щоб зберегти те, що залишилося від чужинця? — Заступилася за мене Мавка перед ельфійкою, а Лія лише докірливо поглянула.

— Все! Вистава закінчилась. Можна розбігатися по норах. Кроносе, наведи тут порядок.
— Командоре, мені знадобиться допомога основних кораблів.
— Весь флот у твоєму розпорядженні. Закінчиш, повертайся на борт Одіссея.
— Виконую, — незворушно відповів бортовий комп'ютер.
Місцеві Духи здивовано дивилися на нашу метушню.
— Поповнюйте енергію по максимуму. Скоро вона вам знадобиться, — буркнув їм і урвав на Одіссей (сил все ж таки вистачило телепортуватися на орбіту).

Сил, енергії на цю фігню витрачено неміряно. Усі почали посилено поповнювати енергію. Наївшись до відвалу, так і заснув. Як завжди, відіспатися не дозволив Одіссей. Прокинувся від нестерпного виття сирени, що сповістила про напад.
— Бойова тривога! Атака чужинців на місцевих Духів! Перша п'ятірка у бій! — Набатом пролунав з динаміків наказ Дума.

Анжеліка, Ліч, Смешик, Беренгер і Драго телепортувалися у вигляді кремніків на планету, де Атос зі своїми побратимами відчайдушно відбивалися від навали чужинців. Духи не мали ілюзій і готувалися знищити більше ворогів, перш ніж вичерпається життєва енергія кожного. Драго відразу ж ув'язнив їх в вогняні кайдани і, активувавши скакалку, теж почав спалювати ворогів. Одночасно телепатично звернувся до Атоса:

— Атосе, я Драго. Це я полонив вас, заради вашої безпеки.
— Негайно випусти! Ви в п'ятьох не впораєтеся!
Драго не став сперечатися.
— Думе, прибери місцевих, — за мить лише п'ятеро наших бійців трощили чужинців, місцеві зникли з бійки.

— Приготуватися наступній п'ятірці! ... Ап!
Телепортнувся в саму гущу, ледь торкнувся Драго і активував вогняну скакалку. За цю мить дракон зник. Близько п'ятнадцяти секунд минуло після того, як почав махати смертоносною зброєю кремніків, а сили вже почали вичерпуватись.

— Приготуватися наступній п'ятірці! ... Ап!
Відчувши торкання, з останніх сил телепортнувся на санітарний корабель, де відразу потрапив під дію величезної кількості Духів Духів. Дівчатка ділилися своєю життєвою силою. За кілька секунд їх, знесилених, змінювали свіжі і процес відновлення продовжувався, а ледь живі Духи, підживившись звуковою енергією, телепортувалися на інший корабель для відновлення власних сил.

Після лікування повернувся на борт Одіссея і, чекаючи на свою чергу вступити в бій, уважно стежив за бійкою. Чужаки гинули, а їм на зміну з'являлися нові. Здавалося, що їм не буде ні кінця, ні краю. До того ж нові прибували з охоронними Енергіками. Хоча ті не встигали нічого зрозуміти, як зникали. Охоронні Енергіки нашої команди, використовуючи всі види невидимок, моментально знищували ворожих і відразу ж змивалися.

— Бранець є! Усі в атаку! — наказав Дум. Усі, окрім п'ятірки, що знаходилася на відновленні, кинулися добивати чужинців. Тепер у ворогів шансу не залишалося навіть для того, щоб утекти. Основна п'ятірка билася в оточенні ворожих Духів, а ті, у свою чергу, були оточені нашою командою. Невдовзі з ними покінчили. Хоча сили не залишалося навіть на телепорт. Не замислювався, хто мене перемістив на борт Одіссея, але незабаром уже мирно сопів.

— Прошу зібратися на борту Грома, — вирвав зі сну голос Ліча.
— А де місцеві? — поцікавився він, коли Янголи повним складом опинилися на кораблі.
— Намагаються навести на планеті хоч якийсь лад після наших неподобств, — без жодних емоцій вимовила Мавка.
— Поклич.

За кілька хвилин десяток Духів схилили коліна перед Мавкою. Вони чомусь вважали саме її матір'ю Духів.
— Атосе, до тебе та твоїх друзів з'явилось кілька серйозних запитань.
— Ліче, ми не зрадники, — поспішив перебити його Дух.

— Не перебивай! Ми знаємо, що ви не зрадники. Нас цікавить інше. Враховуючи, що чужинці відчувають один одного і стрімголов кидаються в бій на допомогу своїм, то можливо, що тут знайшли свою могилу всі. Хоча не виключено, що ще залишилися подекуди живі. Потрібно побувати у всіх місцях, де, за вашими даними, знаходилися вороги. Щоб зменшити час, розподіліть між собою ділянки обстеження. Для більшої безпеки кожного з вас супроводжуватимуть двоє наших бійців.

Це не є недовірою чи бажанням принизити вас. Ми один одного відчуваємо так само, як і чужинці. Тому у разі небезпеки вся наша команда зможе прийти на допомогу. Крім того, ми маємо багато Духів Духів, які хочуть створити пари. Якщо ви сподобаєтеся їм, вони вам, то облюбуєте собі частину території вашої покійної матері Духів. Хоча це добровільна справа. Маєте повне право відмовитись.

— Вибачте, Ліче, але така остання воля нашого покійного отця Духів. Ми не сміємо не послухатися.
— Сказано, молодь, — посміхнувся Ліч, — майте терпіння дослухати до кінця. Тисячоліття минули після того, як ваш батько Духів героїчно загинув. І те, що ви шануєте його пам'ять, робить вам честь. Як ви поділите між собою всю територію, нас не цікавить. Головне, щоби все відбулось полюбовно, без взаємних претензій. Нам не потрібно ні акра вашої території. Але, якщо ви почнете міжусобиці, на нашу підтримку не сподівайтеся. Якщо все пройде спокійно та без сварок, то на вас чекають приємні сюрпризи. Хоча все, що я сказав, не є вам наказом, лише побажання. Все! Розподіляйте, хто, де обстежує територію.

Духи деякий час радилися. Атос створив голограму і вони вибирали місця, куди нагрянуть.
— Ми готові. Хто з нами? — миттєво біля кожного Духа опинилося по двоє Янголів.
— Успіхів, — побажав Ліч і Духи зникли.
— Шамане, твої кріогенники допоможуть створити новим парам кораблики?
— Прониро, збудуєте?

— З величезним задоволенням. Командоре, створювати у тривимірці?
— Звісно. Щоб міг виникнути симбіоз і, по-друге, щоб кораблі не перетворювалися на металобрухт при переході з дванадцятимірки в тривимірку.
— Виконую.
— І так, шановні кроти, навіщо нам знадобився бранець?

— Бажання виникло спонтанно. Так, як у тебе збереження останків, — підколов мене Дум, — а якщо серйозно, то ми зафіксували наявність досить великої сили осторонь місця бою. Вважаю, що ми полонили їхнього командира.
— Тоді чиї останки в боксі? Адже цей боєць мав колосальну силу.

— Не знаю, хто це, але під час бою нам вдалося взяти в полон справжнього командира, який відразу ж, як з'явився, почав керувати чужинцями. Хоча точно дізнаємось лише після перегляду знімка пам'яті.
— Я думав, що в запалі бою мені здалося, ніби на кілька секунд поведінка чужинців змінилася і в цей час частина ворогів встигала уникнути моєї зброї.

— Ні, Повелителю Бахуре. Вам не здалося. За ці кілька секунд наші бійці-Енергіки змогли знищити його охорону. До речі, дуже потужну. При ліквідації загинуло понад дві тисячі наших Енергіків. Це єдина втрата у цьому тяжкому бою.
— На мій погляд, кількість чужинців виявилася набагато меншою, ніж атакувало мою обитель.

— Арамісе, ви абсолютно праві. Їх з'явилося менше. Але сила кожного значно більша. Крім того, вони за тисячоліття чудово навчилися протистояти не лише Духам нашого макросвіту, а й білковим. Хоча зі зброєю кремніків зустрілися вперше.
— Згоден. Все ж таки відваги їм не позичати.
— Відваги? Отче Духів, ви вважаєте, що тупо перти на цю грізну зброю і гинути пачками — це і є відвага? Це швидше безрозсудливість, — заперечив я Духу.
— Все. Досить безглуздих дебатів. Хоча Шаман може вам розповісти, як він колись тікав від сильнішого супротивника так, що тільки п'яти виблискували. А через деякий час він убив цього ворога. Можна програти бій, але виграти війну, — втрутився Ліч.

— Мати Тріадо, ви вже вибрали дівчаток?
— У цьому випадку я не можу наказувати. Охочих багато. Як вони між собою вирішать, хто саме залишиться тут, це лише їхня особиста справа. А я свою згоду надала на будь-який вибір.

Ми ще довго обговорювали нагальні проблеми, чекаючи на наших «мандрівників». Нарешті, вони повернулися.
— Дивно. Ніде не вдалося виявити чужинців. Лише сліди їхньої діяльності, — здивовано розповів Атос.
— Ви перевірили і макросвіт, і тривимірки?
— Так. Вони зникли звідусіль.

— Це добре. Ви заслужили заохочення. Кожному ми даруємо корабель, такий, як наші, — радості у Духів повідомлення Ліча не викликало. Навіть зневіра.
— Ви не раді?
— Вибачте, шановний Ліче, але ми не зможемо розрахуватися з вашою командою навіть за знищення чужинців. А такі кораблі заженуть нас взагалі в кабалу. Адже серед нас немає отця Духів, який володіє ресурсами всієї території, — похмуро промовив Дух.

— Це називається: якщо зробив добру справу — не забудь ухилитися від стусану подяки.
— Шамане, ви про що?
— Все про те ж саме. Сподіваюся, ви встигли помітити, що серед нас не лише Духи, а й білкові, Енергіки, навіть кремніки. І ми не з пелюшок стали командою. Кожен раніше обіймав якусь посаду.

Наприклад, Нея, Бахур, Каркарон — Повелителі Всесвітів. Неє, скажи нам, якщо твої бійці знищили ворогів, що вторглися на територію Всесвіту, то цивілізація, на території якої відбувався бій, має розраховуватись за захист?
— У жодному разі. Це мій Всесвіт, мої війська і ніяких поборів не повинно бути.

— Каркароне, а що ви на це відповісте?
— Брати щось за захист неприпустимо.
— Шамане, ти збожеволів? Я негайно жорстко покарав би за таке, — вигукнув Бахур.
— Господарю Ліче, ваша думка? Хтось із ваших воїнів брав розрахунок за захист від вашого споконвічного ворога, нині покійного?

— Шамане, безглузде запитання. Звісно ж, ні. Це ж мої світи, які входять у мій Дім.
— Атосе, як бачиш, ніхто з білкових не вимагав розрахунку. Може отець Духів вважає інакше?
— Шамане, ти — провокатор. Так, команда Янголів врятувала під час першого вторгнення не тільки мене і тисячу моїх бійців, але й матір Духів, надавши їй притулок поки не народяться і не виростуть мої діти.

Крім цього, вони відбили ще дві потужні атаки чужинців. Я їм дуже вдячний за це. І хотів віддячити за їхні добрі справи. Але матеріально вони нічого не потребують. Навіть навпаки допомогли мені та моїм дітям. Єдине, чим я хоч якось подякував, — поділився з ними силою.

— Ось так, Атосе. Знищення чужинців по всій території макросвіту – це наша робота. І ніхто з врятованих нам за це нічого не винен.
— Ну як же так? В такому випадку візьміть нас у свою команду, адже ми значно сильніші за ваших білкових бійців, — останні слова Духа ніхто вже не чув від гучного реготу.
— Атосе, а так? — я повністю деактивував маскування сили.

— Ого! — вигукнули в один голос місцеві Духи, а я знову приховав свою силу.
— Все. Вечір запитань та відповідей для вас закінчено. Хоча у мене є невиразна підозра, що ви відмовляєтеся від кораблів, тому що не вмієте керувати ними.
— Шамане, ти хочеш нас образити? Ми готові зараз же довести, що ти помиляєшся. Надайте нам будь-який корабель, і тоді думка зміниться.

— Перш, ніж ви ступите на борт такого корабля, дайте відповідь на просте запитання: що ви знаєте про кріогенне життя і симбіоз?
— Кораблі, потрапляючи з тривимірки у восьмивимірний простір, оживають. Хоча це життя не схоже ні на життя Духів, ні на життя білкових. Але найкраще кораблі себе показують у дванадцятимірці або, як каже Шаман, макросвіті, — відповів один із Духів, — про симбіоз уявлення невиразне. Ходять легенди, що з кораблями можна дружити.

— Це не легенди, а правда, — перебив його Араміс, — звісно, ​​якщо ви готові захищати свій корабель більше за своє життя. Самому гинути, а його рятувати і поводитися з ним, як із найкращим другом, напарником, бойовим побратимом і, коли корабель вас визнає, як друга, тоді виникне симбіоз. Але треба щиро вважати кріогенника живим та надійним другом. Інакше при попаданні у восьмивимірний простір він вас уб'є.

— У нашого отця Духів був такий корабель. Зараз я пригадую, що під час того фатального бою його кріогенник багато знищив чужинців, але що він міг вдіяти проти багатомільярдного війська. Батько Духів наказував йому відлітати, але той не підкорився, залишився зі своїм командиром і знищував чужинців, доки його не вивели з ладу.
— Ви хотіли б собі такі кораблі?

— Звісно. Тільки це безглуздо. Після першого ж бою не буде чим поповнити боєзапас. А коли корабель отримає такі пошкодження, що роботи не зможуть самостійно усунути, він перетвориться на купу мертвого заліза. Навіть переміщення у восьмимірку не допоможе. Там він все одно помре від виснаження. Виготовити новий корабель ми не зможемо.

— А якщо я скажу, що моєму кораблику вже кілька тисяч років? Звісно апгрейдів він зазнав безліч. Усі наші кораблі на самозабезпеченні. Вони з сміття, що пролітає повз, можуть виготовляти все: від їжі до боєприпасів. Навіть можуть виготовити такий самий корабель. Тому існувати у просторі можуть вічно. Звісно, ​​якщо не пошкоджено систему самозабезпечення. А коли є ще такий самий корабель, то відремонтувати навіть його можна без проблем. До того ж, вони можуть переміщатися в часі.

— Ех, нам би такі кораблі, — замріяно промовив один із Духів.
— А ми вам про що твердимо биту годину?
— Скільки часу піде на виготовлення хоч одного такого корабля? — обережно поцікавився Атос.

— Оце і є приємний сюрприз. Знову попереджаю! Якщо корабель вас не визнає, то у восьмимірці чи макросвіті він вас знищить.
— А чи можна хоч трохи політати, відчути корабель? — з нотками дитини, що випрошує солодощі, поцікавився Атос.

— Не можна, а треба. До речі, не забудьте представитися. Кораблі нові. До них на борт не з’являвся ніхто. Так що вперед! Навколо літає багато сміття, вправляйтеся у влучності.
Духів, як корова язиком злизала. Я вирішив простежити за Атосом.
— Хто ви? Представтесь, — пролунав телепатичний голос бортового комп'ютера, тільки-но Дух з'явився на корабель.

— Атос, — здивовано промимрив Дух.
— Командире, ласкаво прошу на борт. Які будуть вказівки?
— А що ти можеш?
— Запитання не має конкретики. Уточніть.
— Гаразд. Спробуємо спочатку політати та постріляти по астероїдах.
— Якщо у вас немає навичок пілотування, виконуйте мої підказки.

— Не маю досвіду? — Кораблик різко рвонув з місця. Він був заточений для управління Духом. А Атос відчув давно забуті відчуття. Незабаром він поцікавився:
— Повільно реагуєш на керування. Чи зможеш зменшити час реакції на порядок?
— Виконую, — без будь-яких емоцій відповів бортовий комп'ютер.

Дух почав вичавлювати з кораблика все, на що той здатний, принагідно не забуваючи руйнувати астероїди. Інші Духи теж непогано пілотували. Нарешті Атос зупинив кораблик і буквально впав навколішки, але не від перевантажень, а від надлишку емоцій:
— Дякую. Ти чудовий!

— Командире, ви кажете машині спасибі. Але це моя робота, а я лише механізм.
— Ні, любий. Ти неправий. Ти для мене не машина. Ти, мій друг. І не просто друг, а бойовий побратим. Я присягаюсь берегти тебе, рятувати, навіть жертвуючи своїм життям.
Незабаром духи поцікавилися, чи можуть вони змотатися кораблями у восьмимірку. Отримали дозвіл Ліча.

Тієї ж миті кораблі зникли. Вперше з боку спостерігав, як сучасні кораблики переходять у швидкісний простір. Жодного розгону, ніякого плазмового сліду. Зникли, ніби їх і не було. Через деякий час вони з'явилися, як привиди. До того ж з'явилися всі.
— Ліче, особисто мене переповнюють емоції, — почули ми захоплений голос Атоса, — цей кораблик – вершина моїх мрій. Від імені всіх дякую.

— Атосе, не поспішай дякувати. Як ви всі щодо спарингу проти таких же кораблів? Сам на сам.
Осторонь «проявилося» ще десяток кораблів, які деактивували невидимки.
— Ми готові! — в один голос відповіли Духи.
— Застосовувати лише лазерні указки! Хвилина спарингу! У бій!

Почалися каруселі. Як визначалися супротивники, я так і не зрозумів. Зате зрозумів, що кожному Духу довелося не солодко. Вони перейшли у глуху оборону. Зробити бодай один постріл не виходило. Противники їх ганяли, як немовлят. Нарешті пролунав сигнал закінчення спарингу.

— Ліче, так не чесно, — обурився Атос, — нам довелося битися проти вас.
— На жаль, не вгадав. Пропоную кожному телепортуватись на борт корабля свого умовного супротивника.
Знову я стежив за Атосом. Дух з'явився на кораблі.
— Чужинець на борту! — Зазвучав голос бортового комп'ютера.
— Відставити! Це свій!

— Дух Духів? — здивовано вигукнув Дух, побачивши того, хто скасував тривогу на борту, і не в силах відвести від неї погляд,— такого не може бути! Мене легко здолала дівчина!
— Атосе, якщо не віриш, тоді рукопашна сутичка, — Дух Духів пішла в атаку, але Атос не атакував, лише захищався, хоча і не зовсім вдало, — атакуй! Чому не б'єш?

— Можеш вважати мене слабаком, але я ніколи не посмію тебе вдарити, — відповів Дух, відчайдушно відбиваючи атаки. Нарешті Дух Духів увійшла у тіло Духа, а після нетривалої боротьби вигнала його з власного тіла.
— Мир? — добродушно поцікавилась дівчина.
— Навіки.
Далі я не став підглядати.

— Друзі! Повертаємось додому? — поцікавився Ліч.
— Ми готові, — спокійно відповів Дум.
— Атосе! Ми відлітаємо!
— Одну хвилинку! Дуже прошу вашу команду зібратись на планеті.

Через кілька хвилин не тільки ми, а й місцеві Духи зі своїми Духами Духів телепортувалися на поверхню планети. Дівчата разом зі своїми обранцями опустилися перед нами на одне коліно. Потім виступила одна з молодих Духів.
— Ми всі дуже вдячні не лише вам, мати Тріадо, а також нашим чудовим вчителям. Велике вам спасибі. Не вважайте за нахабство, але ми маємо ще прохання. Коли настане час, ви надасте нам тимчасовий притулок такий, як шановній дружині Араміса?

— Про що мова? Ви ж мої діти. Ми вам із величезним задоволенням допоможемо. У той же час, ви постарайтеся самі обладнати собі надійне та потайне місце. А зараз, як каже Шаман, кохання вам та порад. Щасливо залишатись.
Повернулися на власні кораблі.

— Янголи! — залунав телепатично голос отця Духів, — за всіма канонами я зараз мушу розлучитися з вами, хоча моя інтуїція підказує, що ще не настав час розставання. Не відмовлюся злітати знову до вас у гості, якщо не заперечуєте.
— Команда! Ваше рішення?
— За! — гаркнуло більше сотні горлянок.

— Арамісе, відповідь ви почули. Хоча там можуть виникнути моменти, коли ми щось вирішуватимемо чи обговорюватимемо, без вашої присутності.
— Жодних образ. Я все чудово розумію. Існує певний ступінь поінформованості.

Прилетіли до Трери. Тепло попрощалися з Каврасом, який тепер керував всією планетою. А князь Кам навіть не претендував на цю неспокійну посаду. Він обмежився лише владою у своєму місті, відмовившись навіть від управління князівством.
Вихід у тривимірку. Чехарда стрибків: простір-час-простір. Зрештою, ми вдома.

— Народ! Пропоную зібратися у відкритому просторі. Арамісе, вибачте, але вам поки що доведеться побути у себе на борту.
— Шамане, без проблем, — відповів отець Духів, а команда Янголів у вигляді Духів зібралася в космосі.
— Шамане, що ти знову задумав?

Замість відповіді, я закричав:
— Страж!
Нечутно і навіть непомітно перед нами проявився сріблясто-білий дракон.
— Навіщо без потреби викликаєш Стража? — обурився Ліч, а наступної миті прошелестіло багатоголосе привітання.
— Доброго здоров'я, Страже.

— Ліче, даремно ви на нього сердитесь. Я припускаю, що він вирішив поділитися радістю, як ви знищили чужинців ще на одній території. Я правий?
— Шановний Страже, звісно, в нас величезна радість, але я запросив вас, щоб ви з нами подивилися пам'ять бранця.

— Стоп! Нікому не рухатись! — з великим занепокоєнням промовив Страж, — окрім чужинця, я відчуваю іншу ауру, не таку, як у вас.
Він різко крутнувся і поглянув на кораблик Араміса.
— Батьку Духів, я вас бачу! Негайно сюди!
— Здоров'я бажаю, — з'явившись, несміливо промовив Дух.
— Як ви опинились не на своїй території?

— Шановний Страже, провини Янголів у цьому немає. Після бою з чужинцями, в якому я постарався брати участь нарівні з ними (на жаль, виявився слабаком), напросився до них у гості.
— Гості, це добре, але ви не повинні залишати матір Духів. Хоча завдяки цій дружній команді з'явилося багато нових матерів, а зі старих кадрів ви зі своєю дружиною залишилися останніми.

Звісно, ​​треба було б повернути вас додому. Все ж таки вам слід подивитися разом з нами пам'ять чужинця. Адже це представник найпершої орди, яка колонізувала частину наших територій.

Знімок виходив якісний. Я на допомогу залучив флот, а Дум — багатомільярдне військо Духів. Навіть Страж підкинув сили. Нічого нового ми не побачили на цьому знімку. Зростання Духа, кар'єра, численні бої. Атака на світ. Жорстокий бій, у якому чужинці знищили матір та отця Духів. Тисячоліття перебування на нашій території. Побачили навіть, як чужинці полювали за Духами, що вижили.

Виявилося, що їм просто вдалося взяти в полон і утримувати двох Духів. Хоча ті не зраджували своїх. Вони намагалися вирватися з полону. Їх начебто відпускали, а самі слідом. Під час однієї з таких «погонь» Духи-камікадзе, що цілеспрямовано залишилися, одного з бранців убили, а другого смертельно поранили. Після цього чужаки втратили слід Духів, які вижили.

Наприкінці знімка побачили цікаву та досить дивну зустріч цього чужинця. Від вигляду того, з ким чужинець зустрівся, і як він плазував перед гостем, Страж навіть гикнув. З'явився той боєць, з яким ми билися і мало не програли. Гість наказував Духу нічого не робити, навіть якщо відчує небезпеку для нього. І тільки через п'ять середньогалактичних годин, якщо він особисто не скасує тривогу, можна піднімати всіх бійців на допомогу. Знімок закінчився. Усі чекали, що скаже Страж, а той якийсь час був у прострації. Лише за кілька хвилин, він «прокинувся».

— Погано. Все дуже погано. До нас завітав з ворожого макросвіту Верховний Жрець власною персоною. Як ви бачили, його цікавило, хто саме знищив кілька їхніх численних загонів. Значить за вами почнеться найжорстокіше полювання.
— Шановний Страже, ви кажете про цього чужинця? — Я створив зображення зі знімка.

— Шамане, ти не розумієш. Це не Дух, а справжнє породження пекла, абсолютне зло. Він хитрий та дуже підлий. Притому має таку неймовірну силу, що тобі й не снилося.
— Снилося.
— Не юродствуй. Вам тепер з минулого не можна й носа показувати. Хоча навіть це вас не врятує. Він все одно виявить та змете вашу команду, як порошинку з дороги.

— Не змете.
— А я кажу, змете!
— Вже не змете.
— Що означає «вже»?
— Отож. Ми його вбили.
— Не вірю! Доведи!
— Прониро, запусти нам від початку до кінця бій із чужинцем.
— Виконую.

Перед нами замиготіла голограма. Страж від несподіванки охнув, побачивши, як ворог блискавично покинув тіло Духа і одним помахом розрізав усіх, хто був поруч. Хоча не зміг стримати посмішки від здивування чужинця, коли той закрутився, як дзиґа, намагаючись виявити вбитих Духів.

— Помилка. Так ви його не переможете, — не стримав зауваження Страж, побачивши, що на бій вийшли високотемпературні кремніки. А коли над супротивником почали переливатись усіма кольорами веселки гравітаційні поля неймовірної щільності, Страж завмер, як статуя. Якби це відбувалося на планеті, можна сказати, що і дихати перестав. Лише, коли супротивника стисло до нейтронки, охнув. Охнув з величезним жалем.

— Шкода. Дуже шкода. Останки Верховного Жерця зараз десь усередині планети. І їх звідти не дістати.
— Страже, ви певні?
— Абсолютно. Якщо ви не звернули уваги, то я чітко побачив, що маючи величезну щільність, при мікроскопічних розмірах, нейтронка, як голка, продавила ґрунт і почала опускатися вглиб. На превеликий жаль, усе втрачено, — він сумно зітхнув.

— А я б так не журився. Останки чужинця в цьому боксі, — я простягнув Стражу невелику герметичну кулю, — щоправда, через це мало не загинула Лисиця.
— Янголи! Я захоплений вами! Ви навіть не уявляєте, що ви зробили, — Страж не міг стримати величезної радості, що рвалась назовні, з подивом утримуючи невелику кулю і не зводячи з неї погляду. Наче намагаючись просвітити, як рентгеном. Хоча нам абсолютно незрозуміла причина бурхливих емоцій. Незрозуміло, навіщо Стражу знадобилися рештки чужинця? Адже це лише порох. Мертвий прах.