Частина 8. Бранець та Страж

Повернувшись до себе, ми насамперед відправили Рою з Вікою десяток універсальних кораблів (з різних цивілізацій), які могли не тільки переміщатися у просторі та часі, але й мали здатність самозабезпечення. Крім того, в пам’ять кожного «впхнули» можливість виготовлення таких же кораблів. Тобто, якщо знайдуться пілоти відповідного рівня та сили, то свій флот можна побудувати дуже швидко. Екіпажі (Дух та білковий командир) складали з кріогенниками одне ціле. Вони знали, що відлітають назавжди.

* * *

— Лорде Беренгер, вперед! — миттю кожен поділився з ним силою.
Той спокійно накинув на чужака-бранця додаткові вогняні кайдани і вивів його з коми, але вражина виявився не під впливом гіпнотичного сну, а відразу ж спробував вирватися з ланцюгів, які обпалювали.

— Спаааати, — пролунав гіпнотичний наказ лорда з інтонаціями не лише для Духів, а й для білкових, навіть Енергіків. На бранця це не справило жодного впливу. Декілька разів Беренгер повторив наказ. Безуспішно. Тоді він різким рухом знову перевів чужинця в кому та безпорадно оглянув нас. Ніхто не міг збагнути, чому так відбувається. Адже сили лорда, навіть без нашого підживлення, вистачало з надлишком для того, щоб приспати бранця.

— Можливо, Дух перебуває під потужним маскуванням і ми не бачимо його істиної сили, — припустив Дум.
— Категорично не згодна! — обурилася Анжеліка, — чому в такому разі лорд дуже легко перевів його в кому?
Вона кілька разів обійшла навколо нерухомого тіла, але бранець дійсно перебував у комі.

— Друзі, а якщо спробувати зробити знімок пам'яті будь-якого Духа? — поцікавився Джагі. Миттєво перед нами плюхнулося тіло одного з китенят.
— Я ж їх усіх присипляла! — гаркнула Лисиця, — але ця істота не спить. Вона не втекла лише тому, що перебуває у варканівських тенетах. Хоча, мабуть, воно не може самостійно залишити безпорадне білкове тіло.
— Спааати!
Жодної реакції на наказ гіпнотичного сну. Китеня продовжувало мляво борсатися в павучих тенетах.

— Спааати! — не витримав Беренгер. Але й він не зміг приспати напівживого китеняти. Хоча варто було зробити легкий тичок і бранець опинився в глибокій комі.
— Все! Припинили! На ці істоти не діє наша магія. Цілком можливо, що вони так само, як і ми, не піддаються магії, — авторитетно заявив Інвір.

— Спааати! — Направив на нього свою магію Беренгер. Всі відчули, що він не тільки свою силу використав, а також скористався нашим підживленням. Інвір завалився на бік у глибокому сні.
— Друже, прокидайся, — доторкнувся до нього лорд. Той підвівся, ледве відходячи від гіпнотичного сну.
— Цього не може бути!

— Інвіре, заспокойся, — зупинила його обурення ельфійка, — у кожному з нас сила настільки величезна, що пробивається будь-яка несприйнятливість до магії. Після прибуття у свою цивілізацію поекспериментуєте та побачите, що несприйнятливість до магії працює лише на малих та середніх рівнях сили. Звісно, ​​щодо наших сил. Але те, що чужинці не піддаються нам, залишається загадкою.

Я наважився на відчайдушний крок.
— Змініть свої образи на Духів і прошу за мною, — телепортнувся у відкритий космос. За мить вся команда опинилася поряд.
— Шамане, ти що задумав?
— Страаааж! Допоможи!

— Шамане! Припини! Ми не маємо повноважень викликати Стража, — обурився Ліч. Проте Страж з'явився. Він, як завжди, виник у своєму образі сріблястого дракона.
— Доброго здоров'я, Страже. Вибачте Шамана за порушення, за прохання про допомогу.
Страж уважно обвів поглядом команду, а потім спокійно промовив:

— Ймовірно, у вашого Шамана виникли запитання, на які він не знає відповіді. Бо я абсолютно не уявляю, про яку допомогу він просить. У центральному регіоні чужинців з іншого макросвіту ви знищили? Знищили. Духами Духів забезпечили не лише той регіон, а й околиці. Навіть змогли допомогти новій матері Духів. Такій команді немає сенсу витирати соплі. Шамане, слухаю тебе.

— Страже, погляньте на цього Духа, — я перемістив бранця до нас. У всіх проскочило здивування на реакцію Стража. Він миттєво прийняв бойову стійку, точно так, як Тріада, коли побачила китенят з підселеними Духами.
— Навіщо ви його притягли з собою? — навіть не приховуючи тривоги, поцікавився Страж.
— Ми хотіли з'ясувати причину нападів та спробувати зрозуміти, як уникнути такої агресії.

— Ви занадто повірили у свої сили, — Страж не приховував роздратування, — так, ви знищили чужинців оригінально. Хоча їхня сумарна сила перевершувала вашу на кілька порядків. Ви намагаєтеся заглянути туди, куди не варто пхати цікавого носа. Сподіваюся, ви пам'ятаєте, скільки в нашому макросвіті було матерів Духів. Семеро. Для їхнього порятунку я створював мільйони таких груп, команд, як ваша. Хоча навіть не таких, а в сотні-тисячі разів сильніших.

Жодна з них не вижила в сутичках із чужинцями. Лише вам, незрозуміло як, вдалося перемогти у двох місцях. Є ще чотири ділянки, де чужаки облаштувалися та майже знищили там розумне життя. А ви притягли до себе бранця. Адже слідом за ним до вас нагрянуть інші. Хоча я бачу, що він у комі. Отже, його потрібно негайно знищити.

Я миттєво прикрив бранця.
— Шановний Страже, убити його ми могли і без вашої допомоги. Нас цікавить, чому він не піддається нашому гіпнотичному впливу?
— Крім того, я не зміг побачити його пам'ять, — підтримав мене Беренгер.
— Шамане, згадай, чого тебе навчав Мінах?
— Представника будь-якої цивілізації треба сприймати таким, яким він є, не порівнюючи зі стереотипами та поняттями, — згадав я слова Мінаха.

— Ось саме так, — Страж читав мої думки, як відкриту книгу, — а ви всі намагаєтесь прирівняти прибульця з іншого макросвіту до своїх стереотипів. Такого незнання можна очікувати від білкових, але серед вас є Духи. Невже не зрозуміли, що вони не такі, як ви. Навіть звукового апарату вони не мають.
— Страже, — вирішив я заперечити, — у такому разі, яким чином чути звук болю, при їх знищенні?

— Шамане, перебивати старших — непристойно, тим паче для дипломата. Ви чули цей звук, коли розривали безтілесних Духів. У той же час це не звукові коливання, а телепатичний сплеск енергії, який ви фіксуєте, як крик. Крім того, чужинці не реагують на ваші гіпнотичні дії. Для цього потрібно мати нові знання, яких у вас немає. І їхню пам'ять ви не зможете побачити. Для цього також потрібні нові знання. Ось так.

— Страже, але це ще не все. Дванадцять Духів-чужинців підселилися в тіла місцевих білкових. Хоча виникла якась несумісність. Внаслідок цього Духи виявилися бранцями тіл, у які підселилися, бо самостійно не в змозі залишити фізичні тіла. Крім того, вони не можуть нормально функціонувати, ніби паралізовані.
— Значить, це не прості бійці, навіть не молодшого командного складу, а не нижче середнього. Лише тому вони не загинули у тілах, з якими несумісні. Ймовірно, вони хотіли розвідати та знищити ту цивілізацію, але спіймалися на тому ж, що й ви, вважаючи, що легко можуть вселитися в місцевих білкових і жити точно так, як у своєму макросвіті.

— Страже, вибачте, що знову перебиваю вас. Підкажіть, як нам отримати від бранців усю інфу? Де нам набути потрібних знань?
— Невже я незрозуміло висловився? Нічого вам замахуватися на чужий макросвіт, куди навіть я не маю доступу. Наводьте лад у своєму! Позбавте свій макросвіт від цієї зарази!

— Чому ви вважаєте, що ми націлилися до чужинців? Для того, щоб успішно боротися з противником, потрібно знати всі його слабкі та сильні сторони. Чи хочете, щоб ми загинули так само, як і інші групи?
— Шамане, ти дійсно дипломат. Навіть мене зумів занурити мордою в бруд, якщо не сказати грубіше. Насправді, я дуже радий, що вашій групі вдалося не лише вижити, а й перемогти дві дуже сильні групи чужинців.

Мені б дуже хотілося, щоб ви й надалі перемагали. Тому я наділю вас знаннями, за допомогою яких ви зможете розуміти чужинців, спілкуватися з ними, отримувати від них знання. Звісно, цього замало, щоб керувати ними. Але в нашому світі (макросвіті) лише я володію мізерними знаннями чужинців. Я не стану пояснювати, де і як мені їх вдалося придбати. Бранця поки що приберіть звідси. Прошу всіх прийняти образи Енергіків.

Переконавшись, що ми всі перетворилися на Енергіків, а чужинець зник на кораблі, Страж оточив нас якимсь силовим полем. І пішла передача. Мозок відмовлявся сприймати інформацію, але чинити опір впливу Стража, ніхто з нас був не в змозі. Інфа не вкладалася в жодні поняття. Це було щось нове, незрозуміле та загадкове. Враження таке, ніби наші мізки – автомобільна камера, в яку примусово накачують повітря (знання чужинців), а все там і залишається. Так і з наших голів нова інформація не витікала, а осідала в глибинах свідомості. Швидкість передачі порівняно невисока. Страж знав, що мозок намагатиметься відторгнути їх, тому якимось чином блокував відторгнення. За кілька годин потік знань припинився, і він зняв силове поле.

— Уяснив, що ці знання ваш мозок відмовляється сприймати? — поцікавився він із усмішкою.
— Я зрозумів, що нічого не зрозумів. Пропоную перевірити набуті знання на практиці.
— Шамане, знову ти за своє, — з докором глянув на мене Страж.
— Шановний Страже, я вам безмежно вірю, але ж треба якось закріпити отримані знання. Ви проконтролюєте і вкажете на помилки та наші недоробки.

— Сказано — нахаба, — беззлобно парирував Страж, — але мене бранець не має бачити.
Миттєво від Стража не залишилося й сліду. Ми його перестали відчувати. Притягли знову бранця.
— Друзі, пропоную спочатку не копатися в пам'яті, а здобути його знання. Можливо, тоді буде легше його присипляти, — запропонував Смешик і всі погодились.

Беренгер накрив усіх куполом від проникнення будь-яких сигналів та торкнувся бранця енергетичним відростком, виводячи його з коми. Той відразу ж заметався у вогняних кайданах.
— Забери цю зброю! — Почули ми. Як чули – невідомо. Але раніше він смикався для нас безмовно.
— Не рухайся і не обпікатимешся, — пролунав наказ Беренгера. Бранець завмер і з подивом подивився на лорда.

— Ти наш!? Чому ж ти з чужинцями?
— Ти не в тому положенні, щоб вказувати. Прошу передати свою силу та знання, — спокійно промовив лорд.
— Ти не зможеш змусити мене ділитися знаннями!
— Духи! Терміново підживлення на лорда! — Наказ Дума. Беренгер навіть похитнувся від підживлення багатомільярдною кількістю Духів.

— Ще раз повторюю! Негайно приступай до передачі сили та знань!
Дуже не хотілося чужинцю ділитися, але чинити опір такій колосальній силі він виявився не в змозі. Пішла передача. Звісно повільніше, ніж від Стража, хоча нова інформація не відторгалася, а засвоювалася мозком. Тяжко, проте засвоювалася. Дуже довго чужинець ділився, а з кожною годиною все ставало зрозумілішим. Те, що передав нам Страж, було лише початковими базовими знаннями, а від чужака ми отримували знання, аналогів яких у нас і близько не було. По закінченню, Беренгер приспав чужинця. Цього разу той заснув. Відразу ж проявився Страж.

— Дякую вам за нові знання. Не припускав, що у вас хоч щось вийде.
— Шановний Страже, це не все, — в той час хтось висмикнув до нас китеня, а бранця повернув на корабель.
— Ви й тих паралізованих Духів притягли?
— Звісно.
— Гаразд. Заради нових знань я ладен залишитися.

Хоча, щоб спілкуватися з Духом, його довелося вигнати з тіла. Це легко зробила Тріада. Після того, як вона полонила безтілесого Духа в вогняні кайдани, ми прибрали варканівські сіті. Тіло китеняти виявилося мертвим. Цей Дух дуже мало нової інформації мав. До того ж він виявився значно слабшим за нашого бранця. Після п'ятого китеняти всі зрозуміли, що нової інформації вже для нас немає. Хоча для чистоти експерименту змусили поділитись усіх 12. Потім знову повернули полоненого чужинця, і лорд приступив до знімку пам'яті, відразу ж запустивши відтворення. Такого не лише ми не очікували, а навіть Страж.

 *   *   *

Чужинець

Дитинство пролетіло швидко. Все відбувалося майже так само, як у наших Духів. Навчання, навчання й знову навчання. Хоча відмінність все ж таки була. Залізна дисципліна. За найменшу провину було жорстоке покарання аж до знищення. Все трималося на страху. На величезному страху за своє життя. Якщо серед наших Духів найстрашнішим покаранням було забуття та ганьба, то в чужинців навіть такого поняття не існувало. Духів ганяли, як у Суворовському училищі. Незабаром стало зрозуміло, що їх готують, як жорстоких та безжальних поневолювачів, для яких нічого не означає не лише чуже життя, а й своє. Вже в юнацькому віці під командуванням досвідчених командирів вони часто робили набіги на сусідні Всесвіти. Звісно, додому поверталися не всі.

Інформація проносилася з жахливою швидкістю, а мене не залишало відчуття, ніби я не помічаю щось важливе, незвичайне. Все ж таки це щось вислизало і не міг зачепитися ні за що. Знову зосередився на тому, що бачив, відчував чужинець. У якийсь момент свого життя він зрозумів, що не можна в бою перти напролом у перших рядах: аля патріот. Це йому дозволяло виживати, тоді як багато-хто гинув. Поступово він набирався досвіду та сили. У деяких випадках перед початком атаки (коли їхнє військо Духів вже знаходилося на чужій території) командир висилав розвідку.

Духи-розвідники поспішали запровадитись у місцеві білкові тіла. Їхня поява паралізовувала душу господаря тіла, а місцеві Духи чомусь виявлялися не в змозі виявити чужинця. Але в такі розвідувальні операції йшли досить сильні Духи. Крім того, всі відчували один одного. Ймовірно, телепатично. Проносилися тисячоліття життя нашого бранця, а нічого не змінювалося, якщо не брати до уваги поступового збільшення сили. Хоча невдовзі він сам став командиром підрозділу в тисячу Духів. Цілком можливо, що це один із найменших підрозділів у їхньому світі.

Нарешті я зрозумів, що мене мучило. Білкові! У їхньому світі не було білкових розумних істот. Фізичні тіла Духів були, а ось білкових із душею – ні. І це за умови, що власне Духів у світі було з надлишком (попри величезні втрати при вилазках) і вони могли б вселятися в білкових. Інформацію про те, де знаходиться обитель матері Духів, бранцеві невідомо. Та й молодь до їхніх підрозділів приходила вже дорослою з первинними навичками навчання бою.

Наш бранець уже мав таку силу, що міг впроваджуватися в білкових чужинців. Декілька разів він побував розвідником. Потім піднявся кар'єрними сходами вище і вже сам командував групами вторгнення. Ось тільки незрозумілою виявлялася мотивація таких нападів. Ну, атакували. Ну, знищили обитель Духів чужого світу. Зробили зачистку, перевіряючи, чи не залишився хтось живий з місцевих, помародерили і всім поріділим військом повернулися назад. Який сенс у цьому? Він над цим часто замислювався. Але завжди гасив свої крамольні думки.

Незабаром він набув такої сили, що міг перебувати навіть у дванадцятимірці. Тут у макросвіті його кар'єра почалася заново, бо тепер військо складалося з таких самих сильних Духів, як і він. А командири ще сильніші. Тисячоліттями вони продовжували подібні набіги на сусідні Всесвіти макросвіту. Якось через неузгодженість дій командирів вони побачили справжню мету таких набігів.

Їхнє поріділе військо надто довго затрималося на відвойованій території. Вже збиралися повертатися, як з'явився новий гурт Духів, які мали завдання спустошити все на відвойованій території. Бійців, які жертвували своїм життям, це шокувало. Зав'язалася бійка. Звісно, бойові специ дуже спритно знищили своїх недосвідчених супротивників. Проте коли повернулися додому, то сталося неймовірне. Їхній командир від вищого командування не повернувся. Та й від їхнього війська майже нічого не залишилося. Майже всіх убили, попередньо покопавшись у пам'яті кожного.

Наш бранець залишився живим лише завдяки тому, що не брав участі в бійці. Він із ще кількома Духами в цей час знищував сліди свого перебування, і вони побачили лише закінчення бійки. У жодного з них не промайнула думка, щоб допомогти своїм. Можливо, і кинулися б на допомогу, проте на той час від противників залишилися ріжки та ніжки. Те, що вони не брали участь у бійці, врятувало їм життя.

Не менш, як сторіччя, він все ж перебував під підозрою. проте нікому, нічого про той інцидент не розповідав. А ось стеження за собою відчував. За кілька тисяч років сам став командиром. Хоча на довгий час кар'єра зупинилася. Але коли одна з груп вторгнення повернулася сильно поріділою (менше половини), його призначили туди командиром на місце загиблого. Звісно, групу доукомплектували. А ще через тисячоліття у його підпорядкуванні було кілька мільярдів Духів. Дуже сильних Духів.

Усі вилазки його армії виявлялися вдалими. Він ніколи не кидав у бій своїх бійців, попередньо не розвідавши місце майбутньої вилазки. Тепер його потужна армія моталася всім макросвітом. Іноді доводилося і таких, як вони, безжально знищувати. Він діяв за принципом: є наказ – його потрібно виконати беззастережно. Командир завжди правий.

Якщо у його війську виникала смута, він придушував з особливою жорстокістю. А серед місцевих лише одного разу довелося проводити додаткову зачистку. Під час першого бою багато місцевих зуміли вижити та підняли повстання. Звісно вже був досвід боротьби з цими місцевими і з ними легко розправилися. Після бою вони підібрали багато зброї, якими аборигени намагалися їх вбити. Але Духа вогнепальною зброєю не вбити. Дух просто залишить фізичне тіло, що вмирає.

Все ж таки він наказав своїм бійцям зібрати всю зброю місцевих та заряди до неї. У наступних набігах вони іноді користувалися цією зброєю для знищення лідерів супротивника, якщо виникав потужний опір. Кілька разів він помічав, як багатомільярдні війська прямували до інших макросвітів. Хоча жодного разу не засік їхнього повернення. Якось йому теж надійшов наказ атакувати матір Духів у сусідньому макросвіті.

Тепер під його командуванням перебувало щонайменше десять мільярдів Духів. Все ж таки самостійно переміститися в інший макросвіт ні він, ні будь-хто з його підлеглих не міг. Тож для них створять портал. Йому стало зрозуміло, що це квиток в один кінець. Для себе він уже вирішив, що хоч після перемоги, хоч після поразки, але самому необхідно пірнути в мікросвіт і там облаштуватися. Він набрався нахабства і з приводу того, що сили бійців матері Духів, які її охороняють і яку потрібно атакувати, необхідно максимально зберегти сили бійців. А це можливо, якщо через портал переміститися кораблями. Крім того, це додаткова вогнева підтримка для успішного вторгнення. Якщо переміщатися кораблями, то за Духами підуть їхні охоронні Енергіки, створюючи додаткову ударну силу.

Виявилося, що немає стільки кораблів, щоб усі його бійці помістилися. Тому додали кораблів з мікросвіту. Тільки-но зник позаду них портал, не змінюючи дислокації вислали розвідників у напрямку обителі. Але вони загинули, не виконавши своєї місії. Навіть невідомо, як їх знищили. Залишалось одне: атакувати навмання. Адже повернутися все одно не вийде. І він наказав атакувати.

Рубилово вийшло дуже важке. Охорона матері Духів виявилася надто потужною. Молоді Духи Духів лікували захисників, вмираючи при цьому самі від того, що повністю віддавали свою життєву енергію. Його військо почало швидко танути. Та ще до захисників і сильне підкріплення підійшло (ймовірно від іншої матері Духів). Він же керував своїм військом здалеку. Так краще проглядається загальна картина бою. Зрозумівши, що може зазнати нищівної поразки, наказав відступати, а всім кораблям відкрити загороджувальний вогонь по захисниках.

Напрочуд, до такої вогневої підтримки місцеві виявилися не готові. А особливо бійці із підкріплення. Їх майже миттєво знищили. Хоча йому здалося, що кілька бійців встигли втекти. Деякі Духи метнулись за ними в погоню. Але він їх повернув, щоб добити захисників, і помітив, як мати Духів з невеликою охороною зникла. Значить, вона вирішила сховатися на своїй планеті в мікросвіті.

Він ще деякий час роздумував, а побачивши, що кораблі змогли смертельно поранити отця Духів, наказав бійцям всі свої сили застосувати на його знищення, і всім кораблям перевести вогонь лише на отця Духів. За мить його бійці розірвали найдужчого Духа, що залишив мертве фізичне тіло. Залишивши близько мільярда бійців добивати захисників, з рештою рвонув у мікросвіт, у тривимірну, прихопивши з собою і кораблі.

Вони практично наздогнали матір Духів. Хоча на планеті, крім нечисленної охорони, виявилася ще й цивілізація матері Духів. І тут знадобилася вогнепальна зброя. Місцеві миттєво гинули від влучань. Він наказав кораблям також відкрити вогонь. Але майже всі кораблі виявилися непрацездатними. Набагато пізніше з'ясується, що перетворилися на мертві залізця кораблі, виготовлені в макросвіті.

Протистояти силі його бійців місцеві не змогли, хоча і билися з останніх сил. Він вчасно зрозумів, що місцеві ведуть матір Духів до води. Але ж вода – смерть для Духа? Значить для неї не смерть і кинув весь резерв на перехоплення. Матір Духів знищили. Опір місцевих жителів різко ослаб. А незабаром вони якось непомітно зникли у водяній безодні.

Основне завдання виконане, проте що робити далі? Його бійці могли лише битися. Та й він також більше нічого не вмів. Призначивши старшого, повернувся у дванадцятимірку. Там також бій закінчився. Припустивши, що ті, хто втік, приведуть допомогу, він забрав усіх бійців на планету в тривимірку.

Збирав старших командирів, радився з ними, як бути, але нічого адекватного не могли вигадати. Крім того, необхідно якимось чином закінчити знищення місцевих. Один із командирів порадив вселитися в тіла новонароджених. І знищити тих своїми ж одноплемінниками, якими їхні розвідники керуватимуть. Вдалося організувати вселення відразу 12 розвідників.

Від них надійшла лише одна доповідь, відразу ж після вселення, що вони ліквідували того, хто їх міг виявити. Після цього зв'язок із ними припинився, ніби вони впали в коматозний стан. Зрозумівши, що щось не так з розвідниками, він наказав більше нікому не застосовувати вселення до повного з'ясування, що сталося з розвідкою. Довго нічого не відбувалося, а одного разу один із кораблів, що залишилися в робочому стані, повідомив, що виявив чужинця, який телепортувався на планету.

Незабаром порушника спробували ліквідувати, але той утік. Оголосили загальну тривогу. Але більше ніхто так і не з'явився. Минув деякий час і одна з груп, що стежила за узбережжям, побачила двох білкових. Дивно, на них чомусь вогнепальна зброя не вплинула. Цей невеликий загін не зміг їх убити, і білкові зникли в морській безодні. Бійці доводили, що білкові не могли вижити від такої кількості влучень, але не вірив. Адже місцеві гинули від будь-якого влучання, а ця парочка змогла втекти у воду. Значить, на них була броня.

Він наказав виставити посилені пости у цьому районі. У разі тривоги всім, окрім резерву, мотнутися на допомогу та добити. Незабаром постові почали волати про допомогу, бо велика кількість місцевих вийшла на сушу. Почалася справжня м'ясорубка. Його бійці гинули десятками тисяч, а місцеві стояли ніби паралізовані, лише декілька з них невідомою зброєю знищували бійців. Хоча в попередній сутичці такої зброї місцеві не застосовували, навіть намагаючись урятувати свою матір Духів.

Командири підрозділів репетували, щоб він кинув усі резерви на знищення місцевих, інакше ті знищать їх. А він усе вичікував, поки сили у місцевих бійців вичерпаються. За його розрахунками вони мали вже разів десять померти від втрати сил. Нарешті зважився і ввів у бій останній резерв і раптом відчув, що спіймався. Приклав усі сили, але розірвати палючі кайдани не зміг. Потім цілковита темрява.

* * *

— Спааати, — наказ Беренгера і несильний тичок, що переводив бранця в кому.
— Зараз мені багато чого зрозуміло, — задумливо промовив Страж.
— А мені нічого незрозуміло.
— Шамане, ти ж не Дух. А вам зрозуміло? — звернувся він до наших Духів.
— Щось пов'язане з матір'ю Духів. Тому що вони навмисно знищували її. Але причини незрозумілі.

— Мавко, і ти не здогадуєшся?
— Ні, шановний Страже, не знаю.
— Те, що раніше мені було відомо, більше скидалось на легенди та казки. Але тепер все з'ясувалося. У сусідньому макросвіті, як ви зрозуміли, не люблять створювати цінності, а вважають за краще відбирати їх у інших. Така агресивність призвела до того, що в тому макросвіті поступово кількість матерів Духів значно зменшилась. Це спричинило зменшення розумних особин серед білкових. А серед Духів почалася кривава помста.

Почався ажіотаж зі знищення матерів. Ці спустошливі війни тривали мільйонами років. Усіх молодих матерів Духів убивали. Та й не лише молодь. Поступово домінувати почала цивілізація однієї з них. Спочатку в одному Всесвіті, потім дісталися сусідніх. А тепер уже по всьому макросвіту. Вважаю, ви всі помітили, що Духів там дуже багато, а ось іншого розумного життя немає. Крім того, сподіваюся, зрозуміли, що Духів Духів із жіночою енергетикою у них взагалі немає. І їх зараз не вбивають.

Просто мати Духів не народжує дівчаток. А все тому, що вона надто стара. Чим старшою стає мати Духів, тим більше вона народжує Духів з чоловічою енергетикою, а кількість дівчаток дедалі менше. При цьому кількість народжених одночасно значно збільшується і може досягати мільйона особин за один раз. Але це все відбувається протягом мільйонів років. Тому непомітно. У них сталося так, що на весь макросвіт залишилася одна єдина стара мати Духів. Вона вже не в змозі народжувати дівчаток.

Тому поступово інші види розумного життя почали зникати, доки нікого залишилося, крім Духів та Енергіків (як складова). Звісно енергії творення спочатку дуже бракувало, а потім вона взагалі зникла.
Для того щоб вижити і тривалий час мати харчовий ринок, їм потрібні нові території. Але для цього потрібно на цих теренах знищити господарів. Ось вони і посилають спочатку смертників, а потім і основні маси завітають. Якось так.

— Шановний Страже, кажуть, що ви існуєте одночасно скрізь та у всіх часах. Це правда?
— Шамане, тобі це знати не треба. А щоб підсолодити свою відмову, я дозволяю тобі викликати мене.
— Зрозуміло. Отже, я можу викликати вас навіть заради приколу?
— Шамане! Перестань! Не можна так зі Стражем.
— Дякую, Тріадо. Бо цей нахабник дійсно буде викликати мене з будь-яких дрібниць, — беззлобно відповів Страж, — а поки що на все добре.
Страж зник, а команда накинулася на мене, звинувачуючи в неналежній поведінці.