Частина 7. Смертельний бій з Духами-чужинцями

— Прошу команду зібратись на борту мого корабля, — зазвучав у голові голос Дума.
Мить і всі бойові Янголи на місці. Виявилося, що з’явилась також наша діюча мати Духів.
— Прошу вислухати, чим стурбована мати Духів.
— Перепрошую, що вас потурбувала. Можливо, ви вважаєте, що я піддаюся паніці. Але моя інтуїція кричить, волає про смертельну небезпеку для однієї з Духів Духів. Вона вилетіла з гостями. У той же час я не маю права просто так залишати свою оселю.

— Я також відчуваю величезну небезпеку. На жаль, ідентифікувати, звідки вона виходить і кому загрожує – не можу, — перебила її ельфійка.
— Друзі, — вклинився король Арихонів, — я й досі відчував небезпеку, та після слів матері Духів мені здалося, що вона загрожує багатьом з нас, якщо не всім.
— Азірісе, ти маєш рацію. Небезпека пов'язана з кимось із дівчаток, що відлетіли. Враховуючи, що після слів матері вона перетв,
— Звісно. Шаману, щоб зібрати флот, більше часу знадобиться.
— Тріадо, вистачить мене ганьбити, як дитя.
— Не ображайся, я жартома.
Незабаром флот Ліліт та мої вільні жителі виринули з порталів на орбіті Трери, наздоганяючи нас.

— Доню, — покликала телепатично мати Духів. Через кілька секунд Дух Духів та її партнер опинилися біля нас. Побачивши свою матір, та з плачем кинулась до неї. Але мати Духів відсторонила її і суворо промовила:
— Тобі не соромно показувати слабкість перед командою Вчителів? Вибач, але я мушу терміново повертатися. Про всі проблеми розкажете команді бойових Янголів.

За мить вона зникла, а невдовзі з'явився портал і корабель матері Духів спритно рушив до нього.
— Відійдемо вбік, — м'яко промовила ельфійка і вони удвох пішли до протилежної стінки корабля. Тріада відразу ж накинула антизвуковий захист. А ми почали вислуховувати її партнера.

— Мене звуть Рой. Отець Духів відправив нас на околицю світу в обитель загиблої матері Духів. На превеликий жаль, її планета в макросвіті виявилася пограбованою. Скрупульозно обстеживши всі місця, де ще тепліло життя, ми виявили не більше сотні місцевих мешканців. Та й ті, побачивши нас, намагалися сховатися. Ледве вдалося їх переконати, що ми їм не бажаємо зла. Побудувати гарні приміщення у нас немає можливості. Адже все зруйновано чужинцями. Натомість нікого з чужих не помітили. Ми створили для місцевих флору та відловили їм тварин, вже диких на цей час. Допомогли виготовити найпростіші знаряддя праці. Від них дізналися, що після всіх пограбувань вороги попрямували до мікросвіту. Адже їм потрібна їжа, а на планеті її вже не лишилося.

— Хвилинку, — перебив я Духа, — Прониро, скільки чужих кораблів на орбіті?
— Командоре, жоден вільний житель не виявив нічого, що перебуває не тільки на орбіті планети, але і в межах досяжності наших датчиків.
— Зрозумів. Дякую. А ви не помічали ніде, жодної техніки? — обернувся я до Духа.

— Ні на планеті, ні на орбіті нічого немає. Припускаю, що чужаки забрали всю техніку із собою у мікросвіт. Я багато разів з'являвся не тільки в десятимірку, а й навіть у тривимірку і ледве встигав звідти втекти. Хоча, навіть тікаючи, встигав помітити, наскільки зруйнований мікросвіт. Чужаки тільки споживають, руйнують та вбивають, нічого не створюючи.

— Як ти їх відрізняєш від місцевих?
— Будова Духів така, як у тих, що атакували нас.
— Друзі, — вклинився Дум, — подивіться і знайдіть відмінності.
Він створив дві голограми із зображенням Духів. Спочатку ні я, ні Азіріс, ні Нея з Бахуром не розрізняли зображення. Але незабаром загомоніли всі (крім Духів), виявляючи, чим відрізняються наші Духи від чужинців. Тоді Дум почав показувати в динаміці. Зображення починали рухатися, змінюватись, поступово набираючи швидкість. За кілька хвилин усі могли легко відрізнити, де свій, а де чужий.

— Нам потрібний язик.
— Шамане, навіщо вам чийсь язик? — поцікавився Рой.
— Потрібен полонений.
— Це надто небезпечно. Чужаки постійно на варті, і вони ніколи не залишаються на самоті. Завжди групою по кілька тисяч.

— Яку силу вони мають?
— Кожен орієнтовно, як половина моєї сили під час бою з чужинцями, коли ви нас рятували, — Рой замовк, з тривогою вдивляючись у Тріаду та матір Духів.
— Ми вже в порядку, — заспокоїла його ельфійка, — але якщо вони мають таку силу, то це величезна проблема. Ви випадково не виявляли їхніх кріогенників?
— На жаль. Не можу згадати. Адже мені доводилося рятуватися втечею. До того ж, щоб не вивести на обитель, за кілька переміщень.

— Так, є у них кріогенники, — вклинилася в розмову мати Духів.
— Віко, звідки ти можеш знати? — парирував Рой.
— Віка? Богиня перемоги?
— Шамане, ви про що?
— У нашій міфології Віка, Вікторія — символ перемоги. Значить, ваше ім'я вже говорить про те, що перемога буде за нами. Вибачте, що перебив. Що ви знаєте про кораблі супротивників?

— Після того, як Рой побував у тривимірці і ледве звідти втік, я його відновлювала та природно виконала перевірку, чи не зазнав його мозок і пам'ять чужого впливу. Звісно, мені стала доступна вся отримана інформація, навіть якщо щось залишилося лише в підсвідомості. Це чимось нагадує знімок пам'яті білковими, хоча і дуже відрізняється. Конкретно, дивіться, вона запустила зі свого кокона голограму.

Ми все побачили очима Роя.
Ось він зробив стрибок у десятимірку. Залишився непоміченим. «Пірнув» у тривимірку. Опинився у зоряній системі біля якоїсь з планет, на орбіті якої було багато космічного сміття. Серед іншого й нерухомі, мертві кораблі (явно з макросвіту). На межі видимості один кораблик все ж таки виявився живим. За мить огляд Духа був перекритий планетою. Скан кріогенника Рой все ж таки зафіксував, хоча й не звернув на нього уваги. А вирішив побувати на планеті.

Варто йому було опинитися на поверхні, як його миттєво оточили чужинці. Вони не очікували, що він застосує силу. Ймовірно, навіть відразу не зрозуміли, що він не один із них. Миттєво знищивши найближчих супротивників, Дух телепортувався на орбіту. І, не чекаючи погоні, зробив новий стрибок. За ним ще кілька, потім перемістився до десятимірки. Не виявивши за собою переслідувачів, він повернувся до макросвіту.

— Віко, зробіть нам повтор від моменту появи вашого чоловіка в тривимірці і до втечі. Бажано на повільній швидкості.
Тепер ми дуже пильно стежили за всіма деталями.
— Ймовірно, вони не знали, що кораблі, виготовлені в макросвіті, у тривимірці перетворюються на нерухому купу заліза та електроніки, яка не працює, — авторитетно заявила Анжеліка.

— А ви помітили щось незвичайне на планеті? — із сарказмом поцікавився король Арихонів.
— Азірісе, ти маєш на увазі купи сміття та безладдя?
— Шамане, такий бардак буває лише там, де знищується все створене місцевою цивілізацією, а загарбники не морочаться збереженням та відновленням багатств. Вони лише споживають. А закінчаться ресурси на цій планеті, чужинці перекочують на наступну. Вони методично винищують місцевих, зовсім не переймаючись тим, що незабаром самим доведеться шукати новий притулок. Це банда мародерів та злочинців.

— Азірісе, недаремно ви стільки років були королем Арихонів. На превеликий жаль, решта членів команди, окрім Шамана, дуже далека від такого свавілля, незважаючи на те, що кожен з нас має та виростив свою цивілізацію. Ми не в змозі сприйняти таке свавілля.
— На жаль, цих відомостей нам мало, — сумно зауважив Ліч, — нам потрібна ґрунтовна розвідка. Потрібно знати скільки чужинців, їхнє місцезнаходження, силу та відомості про їхню зброю.

Ліч говорив, а в мене неспокійно тріпотіло серце. Небезпека від такої розвідки смертельна. Малоймовірно, що розвідник зможе знайти відомості та залишитися живим. Адже ми надто відрізнялися від чужинців. І якщо зовні можна створити необхідний вигляд, то внутрішньо поки що неможливо. Ми абсолютно не мали уявлення, як зімітувати душу місцевого білкового чи Духа, щоб ніхто з них не запідозрив маску.

— Вибачте, що не розвідав ворога. Я готовий знову туди вирушити. Цього разу тікати не буду, — з провиною в голосі сказав Рой.
— У жодному випадку! — поспішив заперечити Ліч, — Рою, твоє завдання разом із матір'ю Духів на цій ділянці світу відродити життя, відродити розумних істот та створити потужну оборону у цьому регіоні світу. У розвідку піде хтось із нас.
— Я готовий! — синхронно промовили Дум та Віс. Ліч лише посміхнувся і продовжив.

— Враховуючи, що вороги – Духи, наших Духів вони відчують і знищать миттєво. А оскільки їх занадто багато, то це явна смерть. Навіть Енергіки для цієї мети не підходять. Тільки білкові.
— Місцеві жителі для цього годяться. Та й не зможуть вони переміститися самостійно в тривимірку, не кажучи вже про те, щоб тікати звідти, — поспішив заперечити Рой.

— Серед нас багато білкових.
— Але ж ви всі Духи!
— Сперечатись не будемо, — зупинила їх Лія, — я готова з'ясувати всю інфу про ворогів.
— Я теж! — поряд з Лією стали Василина з Вялісом, Бахур із Каркароном, Анжеліка з Неєю.

— Ух ти! Куди ви намилилися? — постарався я стримати їх запал, — і що ви знаєте про місцеву цивілізацію? Вважаєте, що на планеті вас зустрічатимуть з квітами? Чи ситуація на поверхні планети така, як на космічному кораблі? У вас лише досвід наших власних цивілізацій, які абсолютно не схожі на звичайні з численними розбратами та війнами. Повелителі взагалі не можуть знати таємниці навіть своїх цивілізацій (маються на увазі не цивілізації, створені вами в минулому).

Адже ви підтримували порядок у Всесвіті, а вашими цивілізаціями керували інші. Багато тисяч років тому деякі з вас охороняли мене від помсти імператора. Проте обстановку на планеті Земля знав лише я. Не хочу займатися нарцисизмом, але в розвідку я піду разом з Герою. Азіріс та Нея, а також Василина з Вялісом будуть на зв'язку. Вони чудово нас відчувають. Але тільки не потрібно нас виручати за найменшої небезпеки.

— Шамане, мені дуже хотілося б скласти тобі компанію. У той же час розумію, що ти абсолютно правий. Ми всі командири, управлінці, так би мовити, адміністратори. А в цьому випадку треба орієнтуватися в обставинах, що прирівнюються до низьких верств населення, а це точно не вільні жителі, — підтримав мене король Арихонів. На тому і зійшлися, хоча ще довго не стихала запекла суперечка, обговорення деталей майбутньої вилазки. Зрештою дійшли до того, що всього передбачити неможливо, тим більше коли «пірнаєш» у невідомість. Вирішили, що імпровізуватимемо на місці.

Поповнивши енергію, ми з Лією опинилися під усіма видами невидимок точно в тому місці тривимірки, де побував Рой. Але нас одразу не засікли, навіть коли ми телепортувалися з орбіти на планету. Деякий час ми, не деактивуючи невидимок, вешталися планетою. Хоча і відчували присутність інших розумних істот, але нікого не виявили. Скрізь все зруйновано. Не планета, а якийсь смітник. Нарешті, наважилися проявитися. Тим більше, що поруч плескалося море (а можливо, дуже широка річка). Згодом виявиться, що ми перебували на узбережжі океану.

Після деактивації мене захлеснула тривога. І недарма. За кілька хвилин нас оточила величезна кількість Духів-чужинців. Атакували вони без попередження. Але атакували не як Духи, а як білкові, вогнепальною зброєю. Миттєво виставлений захист Турга деякий час рятував нас від поразки цією зброєю. Хоча ще й чудова бронь могла нас захистити. Але ворогів виявилося занадто багато. Звісно можна застосувати вогненну скакалку, все ж таки ми були майже впевнені, що противник встигне покликати підмогу.

У такому випадку наша вилазка виявиться марною. Тому ми з Лією вирішили втекти у воду. Спина до спини нам ледве вдалося пробитися до води. Духи левітували над водою, не торкаючись. Довелося мені захищатись з боку суші, а їй тіснити тих, що боялися зануритися.

— Ап! — і ми пірнули. Воду пронизали тисячі куль. Хоча у воді для нас вони взагалі не страшні. Втрачаючи швидкість, навіть ті кулі, які потрапляли по нас, блокувалися бронькою. Змінивши зовнішності на дельфінів, кинулися вглиб. Здавалося б, втекли від супротивника, але почуття небезпеки не зникало. Ми вже знаходилися на глибині кількох кілометрів та понад п'ятдесят від берега, як несподівано на нашому шляху виявилася величезна кількість місцевих підводних жителів з явно недружніми намірами.

Миттєво розвернувшись у зворотному напрямку, вирішили втекти. Але й ззаду до нас наближалися такі самі істоти. Нас оточували не тільки спереду, ззаду та по боках, але також зверху та знизу. Залишалося лише прийняти бій.
— Уважніше знизу! Не дозволяйте їм утекти! — почувся у голові категоричний наказ. Хай йому біс! Це ж розумні істоти! І при цьому вони не Духи. Ми завмерли, зрозумівши, що влипли на повну. Зброю кремніків у воді не застосуєш. Невідомо навіть, що ще можуть підводні жителі.

— Що ви хочете від нас? — поцікавився я телепатично без жодної надії, що мені дадуть відповідь. Миттєво мене накрило здивування. Не моє чи Лії, а колосальне здивування цих істот.
— Білкові?! Хто ви і як тут опинилися?
— Ми тікали від Духів-чужинців. Ймовірно, тепер нам доведеться рятуватися втечею від вас. Хоча мені здається, що це неможливо.

— Чужинцю, той, хто втік від Духів, має шанс втекти й від нас. Звісно, ​​якщо ви не шпигуни.
Небезпека нам існувала. Величезна небезпека, хоча і не смертельна. Проте після початку діалогу, чуйка трохи вщухла.
— Для нас Духи-чужинці – смертельні вороги.
— Але ж ви теж чужинці. А отже, теж вороги. І справа не в тому, що ваш фізичний вигляд не відповідає жодному з нашої планети, у вас душі іншого Всесвіту. Я хоча і не бачу, зате гарно відчуваю. Що ви на це скажете?

— Скажу, що ви маєте рацію. Можу сказати ще більше, ми…
— Шамане! Не смій! — Закричала телепатично Лія.
— Це вже цікаво, — продовжив з нами діалог один із «китів», що оточили нас, — хто ж ви насправді?

— Незважаючи на те, що вас цікавить конкретно: хто ми й звідки, почну здалеку. Ця планета — обитель покійної матері Духів, яку вбили Духи-чужинці. На весь світ їх залишалося троє на весь макросвіт. Ми не знаємо справжнього вигляду місцевої матері Духів. Хоча, враховуючи ваш вигляд у цей момент, він і був для неї істинним. Проте не в цьому суть. Після її знищення прибульці почали грабувати та руйнувати цю ділянку світу. Крім того, їхні багатомільярдні полчища кинулися на знищення матері Духів центрального регіону.

Їх ледве вдалося знищити. На превеликий жаль, жоден з них не потрапив у полон. Нам необхідно отримати бранця, щоб з'ясувати причини такої агресії, спрямованої на знищення всього світу. Це коротка відповідь на ваше запитання.

— Обману не відчуваю, хоча і не вірю, що Духи центрального регіону змогли перемогти багатомільярдне військо чужинців. Якщо ж ви диверсійно-розвідувальна група, щоб захопити бранця, то повинні мати відповідну силу та навички. Ось ми зараз і перевіримо. Хто з вас двох готовий битися з нашим бійцем?
— Пропоную, два на два.

— Е, ні. Бій до смерті. А нам потрібен хтось з вас живцем, щоб дізнатися про ваші справжні наміри. Ось ти й вийдеш на поєдинок, — кит витягнув плавець у напрямку Лії. Я хотів заперечити, але зрозумів, що вона нізащо не поступиться мені.
— Я згодна. Тільки одне маленьке зауваження щодо мене. Обмежень у діях вашого бійця жодних. Хоче вбити – його право. Але я обіцяю його не лише залишити живим, а й полікувати після закінчення бою.

— Нахабна та самовпевнена заява, хоча і шляхетна. Шкода, що це твоя остання шляхетність. Звільнити місце для бою!
Кити, крім одного, відпливли на пристойну відстань, хоча в жодному випадку оточення не розімкнули. Мене теж невідомою силою відтіснили від Лії.

— Вас багато і ви поділитесь силою зі своїм бійцем, щоб не виникало ні в кого іншого бажання убити мою напарницю, нехай б'ються в силовій пастці, — я створив величезну силову кулю. Навіть не сподівався, що в мене це вийде. Адже тут все ж таки вода. Щойно утворилося силове поле, що захистило Лію-дельфіна та кита-бійця, вона миттєво змінила свій вигляд на Гаррієту. Здивування та почуття поблажливості завитало навколо.

Місцеві вважали, що, не маючи плавників, битися у воді набагато важче. Все ж таки місцевий виявився не такий простий. Не чекаючи команди, він щосили приклався хвостом до морди Ртіга. Лія не встигла ухилитися і не активувала захист Турга. Це я так вважав, що не активувала, бо закрутилася від потужного удару. Кит, побачивши, що його атака виявилася успішною, рвонувся добивати її. А удар хвостом — це дуже болісно. Сам знаю, бо попався на такий самий у Мармаринів.

Від другої атаки Лія теж не вивернулася. Чи не захотіла ухилятися, а дезактивувала захист Турга та виставила назустріч супротивнику здвоєні кулаки. Кит об них розквасив свій ніс. При цьому ще й отримав лапою болісний удар під лівий плавець. Потрібно віддати йому належне. Потужний удар та розбитий ніс його не зупинили, а лише розлютили. Зробивши неймовірний пірует, він уже почав завдавати удару Лії, але вона, використовуючи його ж силу, зігнула ударний плавець.

Навіть крізь силове поле було чути хрускіт плавця, що переламувався. Але противник мужньо витерпів пекельний біль і кинувся в нову атаку, намагаючись потрапити розквашеним носом у корпус противника. Цього разу він налетів на виставлене коліно. А з огляду на те, що воно було в міцній броні, то морда в нього вийшла, як у мопса.

Не чекаючи нової атаки, Лія осідлала супротивника. Як він не крутився, скинути з себе не виходило. Пазурі Мауренів у дії. Мало того, що вони дозволяли їй утримуватися на спині супротивника, так ще й завдавали нестерпного болю. Кит крутився, як шалений, залишаючи за собою кривавий слід, проте вдіяти нічого не міг. Вона приставила до голови супротивника тригранний багнет і незворушно поцікавилася:
— Визнаєш поразку? Чи може волієш померти? — кит уперто мовчав.

— Твоя перемога! Ти ж обіцяв не вбивати його! — Лія зі швидкістю блискавки «злетіла» з супротивника і за мить опинилась на пристойній віддалі від нього.
— Замри! — кит припинив перекидатися і рухався лише за інерцією.
Лія змінила свій вигляд на дельфіна і спочатку відновила поламаний плавець, потім взялася за пошкодження голови.

Цікаво було спостерігати, як кит спочатку перестав кровити, після чого його сплюснутий, пошкоджений ніс вирівнявся, набувши звичайної форми. Лише після того, як вона повністю усунула всі пошкодження супротивника, я прибрав силове поле. До речі, для мене самого виявився незвичайним вигляд цього поля. Адже раніше жодного разу не доводилося створювати його у воді. Величезний кит підплив до свого родича, покружляв біля нього.

— Чому він не рухається?
— Вибачте, захопилася, — Лія прибрала знерухомлення і той, радісно мотнувши хвостом, закружляв навколо свого ватажка.
— Дуже шляхетний вчинок. Ви повністю довели, що не маєте нічого спільного з Духами-агресорами. Майже всі ми можемо лікувати в інших, як фізичні каліцтва, так і хвороби. Але більше десятка наших дітей хворі, і ми не в змозі вплинути на них. Я прошу вас поглянути. Можливо, ви зможете їм допомогти.

— Ви вже так довіряєте нам, що готові показати нам своїх малюків?
— Ми безсилі. Багато хто пропонував їх убити, щоб не мучилися, але ніхто не в змозі вбити дитину.
Незабаром ми побачили цих китенят. Вони дуже повільно, ніби через силу рухалися.

Лія пропливла перед ними, але вони абсолютно не зреагували. Навіть на відстані мені стало зрозуміло, що їхні тіла роздирає нестерпний біль. Активувавши перегляд душ, я похолов. Якщо у всіх китів проглядалися душі, то всередині цих малюків опинилися Духи. До того ж чужинці. Бо будова дуже відрізнялася від душ китів.

— Вибачте, ви здатні душі бачити? — поцікавився я в старшого.
— На жаль. Ми не маємо таких здібностей. Після смерті матері Духів ми ще мали кілька марфелів, які бачили не тільки душі, а й усіх Духів-чужинців. Вороги їх знищили. Залишався останній марфел. Він встиг утекти до нас у воду. Все було добре, хоча одного разу виявили його мертвим. Ця смерть для нас незрозуміла. Духи не могли проникнути у воду. Нічого не віщувало лиха, але він несподівано помер.

— Я навіть знаю, коли він помер, — вставив я свої п'ять копійок, — після народження цих малюків. Та й народилися вони водночас.
— Чужинцю, звідки тобі це відомо? — з тривогою поцікавився старший.
— На превеликий жаль, ваші малюки мертві, а в їхніх тілах поселилися Духи-чужинці.
— Нііі! Це нахабна брехня! — обурився хтось із місцевих. Глянувши на нього, зрозуміли, що це мати одного з дитинчат.

— Я не збираюся доводити, а можу вам передати здатність бачити душі і ви самі переконаєтесь, що я абсолютно правий.
— Кого ти зможеш наділити цією унікальною здатністю? — я пильно подивився на старшого. Він міг використати свої можливості мозку на 98%.
— Вам і бажано мамам цих малюків, якщо вони зможуть освоїти.
Негайно біля нас було кілька нових китів.

— Двоє не зможуть оволодіти цією здатністю, — заперечила Лія, — для них це виявиться непосильною ношею.
— Хто саме? — Старший миттєво прибрав від нас тих, на кого вказала Лія. Усі місцеві, навіть малеча, крім тих, кому ми зібралися передавати здатність Валікірок, вже перебували на великій відстані.

Передача багато часу не зайняла. Потім довелося пояснювати, як за кольором душі визначити здібності та нахили, чим відрізняється Дух від душі. А також, як відрізняти Духів один від одного. Лише після цього до нас підштовхнули малечу. Одна з матерів кинулася вбивати свого сина. Я ледве встиг її полонити в тенета Варканів.

— Не треба їх убивати. Чи можемо сюди запросити одного зі своїх бійців? Але заздалегідь попереджаємо – вона Дух, хоча Дух з нашого світу, — поцікавилася Лія.
— Робіть, що хочете, — похмуро промовив старший.
— Тріадо.
— Шамане, потрібна наша допомога? — почулося в голові.

— Ми зараз у воді на доволі великій глибині і нам потрібна особисто твоя допомога у визначенні Духів, — за мить сколихнулася вода від тіла, що з'явилося. Ельфійка знаходилася у своєму істинному образі і моментально прийняла бойову стійку, наїжачившись усією зброєю.
— Спокійно, Тріадо, для нас небезпеки немає.

— Шамане, небезпека, до того ж величезна, від цих Духів-чужинців, — стурбовано промовила Дух Духів, показуючи на малюків і послабила маскування.
— Мати Духів? Ви ніколи не з'являлися в цьому вигляді.
— Так, я мати Духів, але не ваша. На превеликий жаль, вашу Духи-чужинці вбили. Нині у вас нова мати Духів. Наскільки я розумію, ця планета була справжнім обійстям покійної матері Духів, а нова поки що не визначилася в тривимірці. Наша команда прибула сюди заради безпеки нової матері Духів, — пояснювала старшому Тріада, не відводячи уважного погляду від малечі, — для цього ми повинні позбутися Духів-чужинців, які методично знищують розумне життя.

— Я зрозумів, але що нам робити з Духами, що підселилися, в тіла наших дітей? Я розумію, що вони вже мертві. І хочеться самому вбити чужинців.
Тріада на мить відвела погляд від дітлахів і глянула на старшого.
— Особисто ви нічого не зможете вдіяти. Ви лише недавно отримали здатність бачити Духів та душі. Але ви не вмієте вбивати Духів. Це дуже тяжко. Якщо ви вб'єте хоч когось із дітей, хоча вони й так уже мертві. Дух залишить мертве тіло. Для нього вода — неприйнятне середовище і він швидко попрямує на поверхню, але встигне вбити не менше половини ваших бійців.

Я пропоную цих Духів забрати. Мені шкода ваших інфікованих дітей, але їх навіть ми вже не зможемо врятувати. Це можна зробити, якщо після вселення Духа пройшло не більше п'яти хвилин, а не п'яти місяців. Адже їм уже майже п'ять місяців.
— Ви маєте рацію, мати Духів. Швидше забирайте, поки батьки самі не почали їх вбивати, — ельфійка нічого не відповіла, а накинула на китенят варканівські сіті, після цього знищила мою, накинуту на матір малюка.

— Думе.
— Шамане, де Тріада?
— Заспокойся з нею все гаразд. Біля нас шість Духів-чужинців, що підселилися в тіла місцевих. Але виходить якась несумісність, і вони чомусь самостійно не можуть покинути тіла. Потрібно їх терміново забрати.

За мить Дум, обидва Віса, Рой, Ліч та Анжеліка з'явилися, як чорти з табакерки, а ще за мить зникли, а з ними всі ув'язнені в павучих тенетах. При цьому Анжеліка встигла їх приспати.
— Вождю, я щиро жалкую за вашими дітьми. Скажіть, що ви знаєте про чужинців?
— Навіщо це вам?
— Для того, щоб очистити світ від чужинців, що проникли в тривимірку, нам потрібен бранець. До того ж не простий, а з командирів.

— Завдання практично нездійсненне. Поки була жива мати Духів, частина населення планети мешкала на суші, частина у воді. Ми всі легко змінювали вигляд і могли знаходитися в будь-якому середовищі. Коли з'явилися Духи-чужинці, вони дуже швидко знищили майже всіх, хто був на суші. Лише небагатьом вдалося врятуватися, пірнувши. Ми зараз практично не з'являємось на суші.

Багато хто втрачає здатність змінювати вигляд на сухопутний. Але це наші проблеми. Щодо вашого завдання: полон Духа-чужинця, то тут теж є величезна проблема. Полонити можна. Але ж вам потрібна інформація. А я впевнений, що рядові Духи не мають потрібної вам інформації. Потрібен Дух-командир і що вище, то краще. Я не знаю ваших сил і можливостей, хоча, якщо судити з розвідників, то ваші бійці мають колосальну силу.

Все ж таки проблема в тому, що чужинців величезна кількість. У них існує якийсь внутрішній зв'язок. Варто невеликому загону помітити противника, як за кілька миттєвостей їх з'являється безліч, і вони знищують всіх за рахунок значно переважаючих сил. Притому атакують, незважаючи на величезні втрати. Мої бійці можуть вийти на сушу та прийняти бій. Звісно, вони всі загинуть, але якщо ви зможете визначити командира та полонити його, то їхня смерть буде недаремною.

— Ідея приваблива, але я в такому разі не бачу відмінності між вами та чужинцями. Вони, не зважаючи на втрати, атакують противника. І ви пропонуєте таку саму тактику. Невже вам не шкода своїх бійців?
— Мені дуже шкода їх. Але я не бачу іншого виходу. Через деякий час ми взагалі не зможемо виходити на сушу і поступово перетворимося на тварин, які мешкають у воді. А так ми хоч якось помстимось за нашу матір Духів.

— Я категорично не погоджуюся з такою постановкою. Хоча це лише моя особиста думка. Якщо ви не боїтеся обману з нашого боку, адже ви абсолютно не знаєте нас, то пропоную переміститися на кріогенник, і ми разом обговоримо цю операцію. Ви самостійно зможете телепортуватись на орбіту?
— На жаль. Таке мені не під силу.

— Ви бачили, як ми переміщали ваших малюків. Можемо так і вас перемістити. Хоча припускаю, що ваші бійці піднімуть тривогу, припускаючи, що ми вас викрали.
— Я зрозумів. Зачекайте трохи, — кит відплив до своїх родичів. Якийсь час вони радилися, потім він повернувся до нас — тривоги не буде. Я пояснив, що потрібно телепортуватись на орбіту і лише в сітці мене зможете перемістити.

Лія теж вирішила поговорити з місцевими. Підпливла до тієї ж групи і хвилин десять розмовляла з ними. Після того, як вона попрямувала до нас, відчули радість, довіру та захоплення. За кілька хвилин ми вже були на борту корабля Дума. Кита відразу ж звільнили від варканівської сітки, і він перетворився на якогось монстра, який трохи нагадував справжній вигляд Тріади. Озирнувшись, здивовано застиг, переводячи погляд то на Тріаду, то на Мавку, то на Віку.

— Вождю, не мучайтесь в здогадах. Ось ваша нова мати Духів, — ельфійка показала на Віку і той шанобливо схилив перед нею коліно.
— Так. Розбиратимемося потім. Інформація по чужинцях наступна ..., — ельфійка розповіла команді все, що їй повідав вождь.
— Ризикувати цивілізацією ми не маємо права. І впоратися власними силами також не зможемо. Звісно, ​​ми чужинців переполовинимо, але й багато наших загине.

— Чому ви відкидаєте мою пропозицію? Можливо, це наш останній бій, перш ніж перетворитися на тварин.
— А я вважаю, що пропозиція вождя заслуговує на увагу, — вклинився Ліч, — але тільки в трохи іншому ракурсі. Місцеві будуть, як приманка. Наскільки я зрозумів, у них вже траплялися зіткнення, і чужаки засвоїли, як протистояти аборигенам.

Пропоную прислухатися до слів вождя та дозволити їм вийти на сушу. Тільки разом з ними, у таких же виглядах п'ятеро наших. Вони мають розташовуватись так, щоб прикривати місцевих бійців з усіх боків (п'ятий для прикриття зверху). Використовуємо коронну зброю кремніків. Зважаючи на те, що довго нам не протриматися, періодично змінюватимемося за командою «АП».

Якщо хтось гине, висмикуємо з бійки та миттю на воскресіння. Для місцевих одне завдання: не геройствувати, показуючи свою безстрашність, а триматися в купі тому, що потрапите під нашу зброю та відразу загинете. У бійку вступите лише тому випадку, якщо ми загинемо. Віка, Тріада, Мавка та Рой видивляються, визначають та беруть у полон командира. Дівчатка беруть участь лише у відновленні наших сил.

Це не воскресіння, а лише відновлення. Тому розташовуються на п'яти кріогенниках. Задіяти необхідно одночасно максимальну кількість Духів, скільки поміститься на борту. Інші чекають на сусідніх кораблях. Думе, твої бійці на посиленні полонителів. Після захоплення приступаємо всім складом до повного знищення чужинців. Якщо з'являться охоронні Енергіки, закликаємо максимальну кількість охорони, яка знищує лише Енергіків та відразу ж змотується. Шамане, необхідно знищити всі кораблі чужинців за мить до початку бійки.

— А моїм бійцям що робити?
— Стояти спокійно та нікуди не рипатися. Чим менше твої бійці рухатимуться, тим більша ймовірність, що залишаться живими.
— Ви нас вважаєте за дітей?
— Навпаки, вважаємо за чудових бійців. Мати Духів потребує потужного та надійного захисту. А для її захисту потрібний кожен твій боєць. Адже ми не сидітимемо тут постійно, охороняючи її спокій.

— Ви так впевнені у своїй перемозі? Ваш загін нечисленний, а чужинців незліченна кількість.
— Головне, щоб вони зібралися сюди всі, — спокійно відповів Дум, а вождь лише скептично глянув на нього.
Незабаром Анжеліка, Ліч, Смешик, Беренгер та Драго опинилися разом із вождем на глибині. При цьому вони прийняли вигляд місцевих, щоб не відрізнятися від них.

Не менше години знадобилося вождеві, щоб відпрацювати всі моменти розміщення його загону та розташування нашої п'ятірки. Їм на зміну приготувалися король Арихонів, Вяліс з Василиною та я з Лією. Наступні п'ятірки також легко сформувалися. Дум та обидва Віса залишалися в останній групі. Вони повинні допомогти полонити чужинця, а потім кинутися з рештою на тотальне знищення супротивника. Незважаючи на те, що кожного з нас захлеснуло відчуття смертельної небезпеки, вирішили діяти саме так. Мій флот під усіма можливими невидимками розподілився по всій орбіті планети, хоча і на дуже високій орбіті, щоб по можливості уникнути раніше потрібного часу виявлення кораблями чужинців.

— Шамане, — почувся в голові голос Ліча.
— Зрозумів.
— Прониро, вогонь! Будуть з'являтися портали, «зав'язуйте» всі без додаткового наказу.
— Кораблі противника знищені, — майже відразу прозвучала відповідь кріогенника. А Одіссей транслював те, що відбувалося на поверхні планети. Величезна кількість Духів у своїх фізичних тілах настільки щільно оточили наших, що неможливо побачити, хто ж проти чужинців б'ється. Противників набралося до мільярда, і вони все прибували.

— АП! — пролунав, як удар батога, наказ Дума, на заміну першої п'ятірки. Навіть не намагаючись побачити своїх партнерів, телепортувався до Драґо. Лише торкнувся його лапи, ніби приймаючи естафету, і відразу ж активував на повну силу вогняну скакалку. Тепер мені чуйка не кричала про небезпеку, вона волала, і справді стало страшно.

Мало того, що телепортнувся на величезну гору трупів, то ще й натиск чужинців не слабшав. Вони, як зомбі, гинули від зброї кремніків сотнями тисяч, а все одно намагалися дістатися до нас. Звісно, енергії на роботу цими скакалками витрачалося сила-силенна і постійно доводилося левітувати, піднімаючись вище і вище, щоб не опинитися під трупами супротивника.

Простежити, що роблять інші, неможливо. Незважаючи на ювелірну точність та колосальну міць цієї зброї, все ж таки іноді скакалки торкалися одна одної, але відразу ж відштовхувалися, як магніти однакової полярності. Ще кілька секунд і в мене вичерпаються сили.
— АП! — скомандував Дум, і я миттєво деактивував зброю. Тієї ж миті відчув легкий удар лапи Каркарона. Без найменшого зволікання, застосувавши останні сили, телепортнувся на борт одного із вільних жителів для відновлення.

Сил не залишилося навіть для того, щоб утриматись на ногах, а розпластався на підлозі. За мить під дією Духів Духів завис за кілька метрів над підлогою і відчув, як швидко до мене повертаються сили. Щонайменше тисяча Духів «накачували» мене енергією. Чомусь виникла асоціація з кіборгом та зарядкою його акумулятора. Сили поверталися дуже швидко. Пройшло близько 15 секунд, а я вже був сповнений сил. Хоча за цей час змінилося три групи Духів, які відновлювали мої сили. Мене обережно опустили на підлогу.

— Дівчатка, величезне вам спасибі! — подякував я Духам Духів і вмить злиняв на Одіссей. На орбіті теж точилася грандіозна бійка. Напевно, крутіша, ніж на планеті. Мій флот не встигав запечатувати портали. Вони, хоча і не дуже потужні, але з'являлися сотнями тисяч (підкріплення надходило на рівні Великих Босів). З тих порталів, що вільні жителі не встигали запечатати, з'являлося безліч Духів, іноді навіть з Енергіками. Цими чужинцями відразу займалися важкі кораблі Ліліт, а їхніх охоронних Енергіків, не допускаючи на планету, знищувала охорона Дума, Тріади та Віки. Хоча повністю з жодного порталу військо чужинців не змогло вилетіти. Авангард знищувала Ліліт, а решта не встигала так, як група вільних жителів, запечатавши один портал, миттєво перемикалася на новий.

— П'ятірка Гери, приготуватися! ... АП! — Новий наказ Дума, і я знову опинився в щільному оточенні ворогів. Знову замиготіли товсті, як корабельні канати, вогняні скакалки. Але натиск противника не зменшувався.
— Є бранець! Янголи, в атаку! — Наказ Дума для інших. А в нас уже закінчувалися сили. Хоча ми розуміли, що зміни нам не буде. Несподівано відчув надходження сили. Мільярдне військо Духів підживлювало нас. А за кілька секунд пролунав голос Пронири:

— Наша сила з вами, — звісно силою ділилися не самі кораблі, а їхні командири та Духи, але допомога виявилася відчутною. Ще кілька секунд і останній противник знищений.
— Прониро, скільки ворогів встигло втекти? — поцікавився я, ледве переводячи подих.
— Командоре, можете не повірити, але жодного. Запобігли спробам втечі вісімнадцять тисяч двісті п'ятдесят шість раз.

— Молодці! Оголошую всім подяку.
— Ми не впоралися б, якби не флот Ліліт. Вони наздоганяли тих, до яких не діставала наша зброя.
— Ліліт, ти чудовий командир! Мої вітання! — похвалив Дум.

— Думе, чи можу я зараз телепортуватися на планету?
— Звісно. Віко, адже це твоя обитель, якщо не облюбуєш собі іншу, — мати Духів миттєво опинилася на місці бою. Вона з подивом оглянула на цілий терикон з трупів, на вершині якого перебували місцеві бійці, не розуміючи, що їм зараз робити.
— Шановний вождю, бійці. Ви справжні герої! Я вам дуже вдячна за оборону обителі.

— Мати Духів, вибачте, але в цьому не наша заслуга. Противника знищили Хранителі.
— Згодна. Вони знищили чужинців. Але ви не злякалися, а ризикуючи своїм життям, вийшли на бій з ними, хоча чудово розуміли, що це може виявитися ваш останній бій. Саме ви, як магнітом притягували чужинців, які, скуштувавши смак крові вашої цивілізації, та майже не зустрівши опору, зараз теж сподівалися на легку перемогу.

Саме завдяки вам вдалося виманити з найпотаємніших куточків та знищити ворожих бійців. Я дуже ціную вашу вірність, відданість. Ще раз усім дякую. Повертайтесь у свою стихію. У нас буде достатньо часу, щоб вирішити всі питання.
За мить місцеві зникли в морській безодні.

— Друзі! — подав голос Рой, — я звісно розумію, що це нахабство з мого боку, але я слізно прошу утилізувати цей величезний цвинтар, — і він опустився на коліно.
— Отче, — заперечив Дум, піднявши Роя в повітря, — не личить господареві витирати колінами пил. Звісно, можна ці трупи перетворити на попіл, але в мене інша пропозиція. Шамане, вільні жителі з орбіти зможуть утилізувати?
— Прониро, чув?
— Прошу всіх відійти на відстань не менше кілометра від трупів. Бажано на північний схід.

За мить усі відсахнулися, а ще за мить здалося, що гора трупів зникла. Насправді вони зменшилися, перетворившись на невеликий плоский шматочок нейтронної речовини.
— Вільні жителі! Велике вам спасибі! Думе, а тобі за ідею. Ця речовина в дефіциті, а попелу можна знайти де завгодно.

Незабаром ми через макросвіт повернулися додому, а для Віки з Роєм відправили десяток новітніх кораблів, виготовлених у тривимірці, і здатних переміщатися не лише у просторі, а й у часі. Якби ми передали їм кораблі, виготовлені в макросвіті, то при попаданні в тривимірку вони перетворилися б на мертве залізо.