Частина 4. Пригоди в макросвіті

Прокинувся свіженький, як огірочок, проте голодний, немов вовк. Хоча лише встиг відкрити очі, помітив перед собою стіл, утворений роботами Одіссея, з якого росповсюджувались по всьому приміщенню офігенні запахи чудових страв.
— Командоре, вам необхідно підкріпитися.
— Знаю, — буркнув подумки, бо рот уже був зайнятий. Відчував, що вже зжер величезну кількість, але від бортового комп'ютера не було жодного заперечення, що переїдання шкідливе. У процесі поглинання промайнуло дві чи три страви до болю знайомі, хоча не став загострювати на цьому увагу. Завмер, коли переді мною з’явилося ціле відро апельсинового соку. Звісно, сік не у відрі, а в іншій посудині, а по об’єму, як відро. Не став довго роздумувати, а закинувши голову, спритно все вилив у горлянку. Волога полилась, як у пересохлий колодязь. Залишилось у роті лише приємне відчуття. Я струсив до рота останні краплі.

— Командоре, добавити? — м'яко поцікавився Одіссей.
— Дякую, ні. Хоча, як ти дізнаєшся, скільки мені потрібно?
— Я не можу пояснити, як ваш організм про це мені повідомляє, бо таких програм у мені не закладено. В даному випадку, щоб поповнити енергію організму, ви з'їли кількість їжі майже рівну п'яти обсягам свого тіла.
— І як у мене могло стільки вміститись? У мене в перші секунди луснув би шлунок.

— Вибачте, командоре, але ви не маєте рації. Вся справа у швидкості переробки або, як ви кажете, метаболізмі. Їжа, лише встигнувши потрапити до вас у шлунок, миттєво перетворюється на необхідну енергію. Швидкість перетворення обмежується лише швидкістю надходження. Яка в мільйони разів нижча.
— Тоді поясни мені, чому на пікніку шлунок повністю наповнюється їжею, і нікуди вона звідти деякий час не зникає.

— Все вірно, їжа переробиться, коли організму потрібна енергія. При перевищенні вона залишається у шлунку.
— Гаразд. Умовив. А чи не підкажеш, що за кілька знайомих страв ти мені сьогодні підсовував? Щось мені здається, що вони природного походження, а не штучного.
— А як ви думаєте?

— Вирішив поприколюватись? — я, як кінострічку, почав промотувати свою трапезу. Стоп! В'ялене філе риби Арапайми. А ось два десятки пиріжків Тріади. Ні, тільки дев'ятнадцять, — Одіссею, мать твою за ногу! Ти навіщо мародерствуєш?
— Якщо й мародерствую, то лише у себе на борту, — незворушна відповідь бортового компа, — під час бойової тривоги ви все скидали на борт Кроноса. А він пришвартований у мене на борту. Значить, що в моїх ангарах, все моє.

— Молодець. Викрутився. Розкажи, коли я перетворився на монстра, здатного з'їдати більше за свою вагу?
— Командоре, ви вже давно інший. І навіть будова внутрішніх органів відрізняється від тієї, коли ви зустрілися з генералом Лією.

Виникла голограма міцного чоловіка років тридцяти, в якому я ледве впізнав себе (уже Бог знає стільки часу, що не заглядав у дзеркало). Непропорційно широка грудна клітка, запалий живіт. Потужні, але не перекачані м'язи. Ніде ні найменшого натяку на жирові відкладення. Все надто раціонально. На обличчі найменших ознак неголеності. Хоча я чудово пам'ятаю, що вже не голився цілі століття та навіть не замислювався чому. Нігті на руках і ногах ніби тільки-но підстрижені. На голові короткий їжачок, проте не стригся точно цілі тисячоліття. Коли ж на голограмі виникли внутрішні органи, я відчув справжній шок.

— Одіссею, коли я перетворився на монстра?!
— Чому ви так вважаєте?
— Де мій кишечник? І що це за орган, який нагадує печінку, заповнює практично весь живіт?
— Командоре, навіщо вам кишечник?
— Ти дурень чи прикидаєшся? Для того щоб засвоювалися організмом потрібні речовини.

— Я чудово знаю призначення шлунково-кишкового тракту. Але він вам без потреби. Цілком достатньо одного шлунка. Як я вам уже казав, швидкість переробки чи метаболізм у мільйони разів перевищує швидкість надходження їжі. Тому цілком достатньо одного шлунка. А цей величезний орган дійсно прототип печінки з іншими додатковими функціями. Він служить насамперед для видалення з організму токсинів, які утворюються у процесі життєдіяльності, зокрема під час фізичних дій та потребують миттєвого збільшення сили й швидкості.

Тоді цей орган, крім кровотворної функції, починає посилено перекачувати кров. Швидкість досягає 300-400 літрів за секунду.
— Одіссею, по-моєму в тебе старечий маразм і ти багато чого вже забув. Звідки така кількість крові? Адже нормальна людина має 5,5-6 літрів крові.
— Я нічого не забув, — незворушно продовжив бортовий комп'ютер, — зараз у вашому організмі 15,6 літра крові. У стресовій ситуації ця кількість за 0,003 наносекунди збільшується у декілька разів.

Серце починає працювати лише по малому колу, забезпечуючи киснем мозок. Легені переходять в аварійний режим та абсорбують з повітря, яке вдихається, весь кисень до єдиної молекули, навіть той, що міститься у вуглекислому газі. При пошкодженні серця воно в лічені частки секунди самовідновлюється. Але цей час ніяк не позначиться на забезпеченні мозку киснем. Ваша кров самостійно продовжує цю функцію.

— Значить, і кров змінилася.
— Ні. Саме ваша кров незмінна протягом тисячоліть. Вона жива.
— Скажеш таке.
— Я не можу пояснити, але це так. Така кров лише у вас та генерала Лії.
— Ось тут ти помиляєшся. Її кров відрізняється. Вона навіть не змогла захиститися від отрути.
— Командоре, я не помиляюся. Коли генерал отруїлася, ви повністю замінили її кров на свою. Через те, що вона перебувала у комі, кровотворні функції її організму виявилися паралізовані.

Протягом довгих років коми ваша кров видозмінила так кровотворні органи, що вони почали виробляти вашу кров. Виходить, що ваша кров погосподарювала і запустила самовиробництво.
— У голові не вкладається. Адже й у решти друзів глобальні зміни внутрішніх органів. Як же відновлювати, не знаючи?
— Для цього є лікарі, а команді немає сенсу відволікатися під час бою на поранених чи вбитих.
— Ну, ти й цинік.

— Любий, чим займаєшся? — почувся в голові голос Лії.
— Одіссей показав мені мої нутрощі. Я в шоці. Добре, хоч органи розмноження без змін, — у відповідь почувся смішок.
— Команда! Збираємось на галявині в садибі Кавраса, — набатом зазвучав із динаміків голос Ліча. Тільки телепортувалися, як почувся голос Кавраса:

— Батьку, щось трапилося? — Він нікого не бачив, але Ліча відразу відчув.
— Нічого. Збираємося переглядати знімок пам'яті. Давай до нас.
— Дякую за запрошення, але я буду там величезним гальмом. Без мене ви його переглянете значно швидше.
— Гаразд, я тобі потім скину запис.

— Друзі, а ви знаєте, що наші внутрішні органи змінилися?
— Шамане, з будь-якими проблемами розбиратимемося після перегляду. Ми й так через різні причини не змогли це зробити. Лорде Беренгер, прошу вас.
— Прошу прибрати невидимки, прийняти найбільш комфортні зовнішності та габарити, — я жахнувся. Поляну заповнили істоти, габаритам яких міг позаздрити найвищий віп. Ми більше, ніж удвічі перевершували віпів у зрості. Наступної миті лорд накрив нас найпотужнішою завісою неуважності, антизвуковим захистом, крізь який не проникали не лише звуки, а й телепатичні сигнали будь-якого виду. А потім ще й слабким силовим полем.

— Вирішили налякати моїх жителів,— встиг з усмішкою подумати Каврас. Більше він нічого не встиг подумати щодо нас, тому що завіса неуважності повністю повернула його думки в іншому напрямку.
Розпочався перегляд знімка. Тривалість життя цієї істоти десятки мільйонів років. Це був Дух Духів з чоловічою енергетикою. Народилося їх одночасно більше, ніж зазвичай. До того ж багато з жіночою енергетикою та явними здібностями Духів Духів. Тому незабаром вирішено нездатних малюків з чоловічою енергетикою позбутися. На той час вони вже вміли маскуватися і змінювати зовнішності.

Наш об'єкт, тікає до сусіднього Всесвіту. Але його вдома ніхто й не намагався знайти. На його щастя потрапляє поруч з місцем, де у цей час відбувалася грандіозна бійка Духів. Він набуває вигляду звичайного місцевого Духа та завмирає. Незабаром після закінчення бою його виявили місцеві, але не побачили в ньому Духа Духів, та й не намагалися сканувати хлопця, а відправили до звичайної малечі.

Знання він вбирав, як губка, проте ніколи не показував, що все чудово освоїв, а намагався не виділятися із загальної маси. Пережив кілька підселень у білкові тіла. На той час чудово зрозумів, що потрібно вибирати бойову спеціалізацію. Він вибрав магію. Вчителів магії було мало, тому неодноразово пропонували змінити бойовий профіль, але він стояв на своєму.

За кілька тисячоліть Бей побував у учнях магів, відомих серед Духів усього світу. У кожного осягав знання та навички дуже швидко, а потім лише відточував майстерність. Коли вчитель засікав, що учень перевершує його, то виганяв, і Бея направляли до іншого мага. З кожною хвилиною перегляду знімок ставав менш чітким. І майже півдоби ми дивилися «їжачка в тумані». Все тому, що його магічна сила стала величезною. Величезною, в порівнянні з силою лорда, незважаючи на колосальне підживлення Духів. Тому багато незрозумілої, нечіткої інформації проходило повз нашу свідомість.

Бей інтуїтивно відчув небезпеку від князя Кама та почав організовувати атаки на князівство. Смерть Елвіна лише переконала його в тому, що він має рацію. У той же час не вдавалося зібрати повну інформацію про військові формування князя. Те, що йому допомагають бійці із мікросвіту, зрозуміло. Але не могла ціла команда мати сумарну силу, здатну здолати того ж Гілера.

Йому навіть вдалося побіжно просканувати цю дивну команду. Він легко пробив їхнє захисне маскування, а вони навіть не відчули. Нема серед них того, хто міг би впоратися з Гілером. Для цього потрібна сумарна сила у сотні мільйонів разів більша. Але для цього потрібно зібрати силу бійців багатьох Великих Будинків. Ніхто не ризикне безпекою свого володіння, відправивши на сумнівний захід усіх бійців. Гілер помер. Невідомо, як і де. Спочатку він просто зник, ніби пірнув у минуле. Потім Бей відчув, що його протеже мертвий.

Необхідно терміново знищити цього князя та його команду. Звісно той спробує захистити палац, але потім масованої атаки із захоплених садиб, він не витримає. Бей відчував для себе величезну небезпеку, тому вирішив поки що залишитися осторонь бойових дій. Раптом усі його плани пішли шкереберть.

Усі війська практично миттєво знищено. Не вижив жодний його шпигун. Йому ледве вдалося встановити причину поразки. Голова контррозвідки Кама чудово володів зброєю кремніків. У той самий час він білковий, навіть не Дух. Якщо контрик князя настільки сильний, то він явно недооцінив самого князя, який апріорі не міг бути слабшим за свого підлеглого.

Отже, необхідно організувати новий напад з урахуванням попередніх помилок. Ось тільки під час кожної появи в макросвіті чуйка шаленіла, сигналізуючи про смертельну небезпеку. Будь-який скан не виявляв небезпеки. Враження таке, ніби за ним стежать тисячі невидимих ​​шпигунів.

Але від його скану ніхто не міг сховатися, жодна розумна істота. Несподівано, він лише з'явився в макросвіті, як опинився в мільйонах потужних силових пасток. Навіть із його силою таку кількість не знищити. З'явився кремнік у вигляді білкового. Приспав всю округу і непомітно накинув, як той вважав, зброю Стража.

Бей не став метатися у пастках. Він просто стояв без руху та уважно вивчав супротивника. Те, що той не сам, а ще не менше двох десятків потужних бійців на підживленні, він чудово відчував. Яких, незважаючи на всі свої можливості, Бей так і не побачив, хоча таке можливо через послаблення скану великою кількістю пасток.

У той же час усі «невидимки» мали сумарну силу менше кремніка. Значить вони його лише підживлюють. Противник почав зменшувати кількість пасток. Ось тут вони й спіймаються. Адже крім нього ніхто не в змозі магічно знищити навіть двадцять тисяч силових полів, а такої потужності, тим більше.

Знищивши пастки, витративши при цьому величезну кількість життєвих сил, Бей кинув у противника магічний імпульс із силою, на яку тільки був здатний, проте в цей момент відчув, що не в силах чинити опір магічному сну. Як мертвий кремнік зміг створити магічний сон? Він докладав неймовірних зусиль, щоб повністю не заснути. Ще кілька секунд і він повністю звільниться. Та несподівано його спіткав новий потужний імпульс сну, проти якого в нього сил вже не залишалося. І темрява. Потім темрява зникла, хоча сил на придушення магічного сну не вистачало. Потрібно почекати деякий час. Раптом його знову накрила хвиля найсильнішого магічного сну. Знадобиться близько півгодини, щоб нейтралізувати. Противник, мабуть, знав про його можливості, бо кожні п'ятнадцять хвилин оновлював дію магічного сну. І хоча сила, на яку хтось впливав, виявилася не надто великою, постійний повтор не дозволяв накопичити сили для нейтралізації. Враження таке, ніби в його пам'яті копаються, але магічний сон не дозволяв чинити опір. Раптом знову потужний імпульс сну та знову темрява. Минув якийсь час. Тіло розрубане. З усіх сил долаючи наслідки сну, доводиться залишати фізичне тіло. Смерть.

Перегляд закінчився, а ми перебували в сум’ятті. З усього знімку, крім дитинства, ми нічого не зрозуміли, настільки нечітким виявився знімок. Окрім тих моментів, свідками яких виявились самі.
— Друзі, — гримнув Драго, — прошу на лорда не сердитись. Адже якість фотографії залежить від співвідношення сил. А наш клієнт мав силу, що перевищувала не тільки всю нашу команду, а й сумарну силу мільярдів Духів. Нам дуже пощастило, що знищили його, навіть не виводячи з коми. Інакше на його місці були б ми.

Беренгер стиснувся в грудочку, чекаючи на рознос, але команда схвальним гулом підтримала дракона. Ми вже мали намір повертатися в тривимірку, як пролунала тривожна доповідь.
— Зник захисний купол Трери. До планети прямують три космічні апарати, дуже схожі на раніше знищені.
— Негайно активувати захист від магнітних та електричних полів! Приготуватися до полону кораблів!

— Духи! Слідкуйте за кріогенниками. У разі потреби допомогти пастками всіх видів, — негайно видав наказ Дум.
Три кораблі, навіть не розосереджуючись, завмерли на орбіті планети. Дивно, але захисне поле відновлювати не стали. Хоча імпульсами з кораблів вивели з ладу близько двох десятків супутників-розвідників. Ми чекали. Несподівано на поверхню Трери телепортувалися троє інопланетян.

— Ап! — почулося шість голосів. Наступної миті кораблі опинилися в мільйонах пасток, а на планеті в таких пастках виявилися інопланетяни. Проте не самі, а з кимось із нашої команди. За мить лише Тріада залишилася в пастках із сонним противником. По-сусідству Драго та Ліч. Але їхні супротивники зникли.
— Прониро! Негайно флотом активуй антизвуковий захист проти кораблів супротивника!

Тепер ні єдиний сигнал, ні звуковий, ні телепатичний не міг подолати захист вільних жителів. Кораблі виявились ізольованими один від одного. Та й наші пари полонителів опинилися у повній ізоляції на ворожих кораблях. Найшвидше впорався Дум із лордом, що застрягли на кораблі, командир якого телепортувався на планету. Придушення електроніки вони активували ще на початку свого руху. А зрозумівши, що «інопланетянин» не піддається магічному сну, Дум просто відтяв йому шакрамами голову. Лише тоді зрозуміли, що це фантом корабля.

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся? — тричі повторив Дум, змінюючи зовнішності (Дух, Енергік, білковий, кремнік).
— П-О-В-Н-І-С-Т-Ю, — згодом ледве прозвучав голос бортового комп'ютера. Тоді Дум деактивував придушення електроніки. Але наказ вільним жителям «Зняти пастки» не виконувався.

Анжеліці з Неєю та Вялісу з Василиною довелося важче. Реальних командирів вони приспали, комп'ютери загальмували, а з фантомами розправилися шакрамами. Проте лише Лисиця не розгубилася, зрозумівши, що вони ізольовані від зовнішнього світу звукоізоляційними пастками.
— Негайно вимкнути освітлення по всьому кораблю!
— Виконую, — незворушна відповідь бортового комп'ютера.

— Неє, використовуй молот, як указку. Довгий сигнал, три короткі. Пауза. Три короткі. Пауза. Один короткий. Повтори тричі, — з корабля в холодний космос ввірвались спалахи.
— В-С-Е, — ледве прочитав я після третього повторення, — мишолови зняти з корабля, де знаходиться Лисиця, пастки та деактивувати систему звукоізоляцію.
— Ми впоралися, — почувся в голові голос Анжеліки.
— Деактивувати звукоізоляцію на решті об'єктів.

— Можна знімати пастки, ми впоралися, — майже одночасно пролунали голоси Дума та Вяліса.
— Кораблі у повному підпорядкуванні?
— Звісно.
— Прониро, інфу зможеш скопіювати?
— Не впевнений. Об'єму пам'яті не вистачить ні в кого з вільних жителів, якщо об'єми такі, як у блоці пам'яті, захопленого Лисицею.

— Зачекайте трохи. Неє, залишайся поки що на борту. Я зараз повернуся, — Анжеліка, передала нам полоненого сонного командира корабля, а сама рвонула до лабораторії.
— Мені потрібні два помічники, — залунав у наших головах голос Анжеліки. Я з Лічем негайно телепортувався до неї. У лабораторії було три блоки пам'яті (прототипи того, якого вона спіонерила колись з корабля мисливців). Четвертий ось-ось був би готовий. Софія з Ніксом часу даремно не втрачали і під їхнім чуйним керівництвом виготовили блоки пам'яті, які в півтора рази перевищують за обсягом вихідник. При цьому ще й габарити виявилися набагато меншими.

Адаптовані вони не тільки під вихідник, але й для підключення до бортових комп'ютерів вільних жителів. Спільними зусиллями їх доставили на орбіту. Як здійснювалося підключення та скачування, мене вже не цікавило. Усім заправляв Нікола Тесла (Нікс). Поки йшло перекачування вмісту пам’яті кораблів, ми взялися за знімок пам'яті інопланетянина, якого приспала Тріада. Лорд за підтримки Духів почав знімати. Несподівано приблизно за хвилину він зупинився.

— Щось незрозуміле, — пробурмотів він, — треба повторити.
Але й повторний знімок закінчився менш ніж через хвилину.
— Щось у мене не вийшло, чи клієнт дуже слабкий у порівнянні зі мною і тривалість його життя не перевищує тисячі років.
Лорд виявився абсолютно правим. Тривалість життя дев'ятсот шістдесят місцевих років, а сила значно менша за силу лорда, навіть без підживлення духами.

Це був один із віпів (уродженець макросвіту). Порівняно зі своїми ровесниками, він мав величезну силу. Його дитинство та юність пройшли на вільній планеті. Він раніше однолітків закінчив школу космонавігації. Усі науки про космос йому давалися дуже легко. Незабаром він став штурманом флагманського корабля одного з бойових союзів цивілізацій. У своїй справі він виявився асом. Неодноразово отримував нагороди. Якось, перебуваючи у короткостроковій відпустці, він потрапив під наліт мисливців за головами. Спробував чинити опір. Хтось із мисливців його надовго «вирубив». Опритомнів на кораблі мисливців, під пильним поглядом. Найімовірніше ті, хто його захопив, зробили знімок пам'яті, бо їм про бранця було відомо все до найменших подробиць.

— Тож ти штурман флагмана бойового Альянсу. Народився, навчався і бла бла бла (розповів йому про нього навіть те, що той і сам не міг згадати). Як бачиш, мені про тебе відомо все. Вибір у тебе невеликий: забажаєш — займеш місце провідного штурмана нашого невеликого флоту мисливців за головами. Або можеш відмовитись, і тобі нічого не буде: ні великих гонорарів, ні вільних польотів, ні корабля новітньої модифікації. Точніше буде лише один політ у розташування ворожого альянсу.

— Припустимо, я погоджуся. Але ж без карт Всесвіту, я вам буду абсолютно непотрібним, — отаман мисливців зайшовся в істеричному реготі.
— А якщо в тебе будуть зоряні карти світу із зазначенням рівнів розвитку цивілізацій у кожному із Всесвітів?
— Така інформація нікому недоступна, — недовірливо відповів штурман.

— Мене не цікавить твоя думка, а лише те, чи зможеш ти орієнтуватися в цих картах, як у себе на кораблі чи заблукаєш?
— Якщо такі карти будуть у пам'яті корабля, то завжди зможу привести точно до мети.
— От і чудово. Тебе не мають хвилювати ні наші цілі, ні втрати, лише точна доставка флоту у потрібні координати світу.
— Я повністю згоден.

А далі пішло життя штурмана у складі флоту мисливців. Він вважав, що життя вдалося. Він займався улюбленою справою. Вводив дані в пам’ять кораблів, які мали вилетіти за завданням отамана. Якщо політ проводився за межі Всесвіту, в якому вони знаходилися, то з урахуванням порталу, який прокидав командувач групи кораблів, що вилітали. Штурман вбивав у пам'ять цих кораблів навігаційну прив'язку так, що якщо вихід порталу відхилявся значно убік, то все одно кораблі знаходили потрібну мету.

Жодного разу не було збою. Хоча й бувало таке, що кораблі не поверталися. Тоді отаман мисливців посилав штурмана особисто побувати там. Але не самого, а під командуванням когось із мисливців. І щоразу вони виявляли, що їхні кораблі опинялися завжди у потрібному місці, але не завжди у потрібний час. Бо їх там хтось знищував.

Останнім часом мисливцям за головами не щастило. За ними йшла постійна погоня. І лише майстерність штурмана рятувала їхній маленький флот від знищення. Він рятував флот (крім корабля прикриття) у безвихідних ситуаціях. Іноді навіть кораблям прикриття вдавалося втекти. Але все одно їх флот сильно порідшав. Залишилося лише п'ятнадцять кораблів.

Отаман мисливців видає штурману завдання розрахувати координати для двох груп: чотири кораблі у своєму Всесвіті та п'ять кораблів на іншому кінці світу (там передбачалося зірвати великий куш). Але не повернулися обидві групи. Той посилає три кораблі, на чолі яких полетів особисто, на пошук групи, яка вирушала на край світу. Природно, у складі штурман. Він попросив портал прокинути осторонь потрібної мети, а до необхідних корів дістатися на двигунах.

Потрапивши у потрібне місце, досліджував все вздовж і поперек, намагаючись з'ясувати причину зникнення кораблів. І знайшов. Знайшов останки кораблів. Судячи з ушкоджень, їх атакували не менше сотні ворожих кріогенників. Його бійці зазнали поразки, але на той світ із собою забрали дев'ятнадцять ворожих кораблів.

Тоді він зрозумів, що в його команді серед тих, хто залишився, є зрадник. Це й так було зрозуміло. Повернулися назад, віна ніяк не міг відійти від шоку, весь час відкладав пошук ближньої групи, що зникла. Нарешті зважився і послав три кораблі, наказавши у разі небезпеки негайно втікати.

На прохання штурмана старший групи прокинув портал осторонь потрібних координат, а до мети дісталися на маневрових двигунах. На їх подив, захисне поле виявилося ввімкненим. Здалеку, просканувавши орбіту, вони нічого не помітили, крім кількох невеликих об'єктів. Навіть не наближаючись, старший надіслав знищуючий імпульс. Знову просканувавши, зрозуміли, що там електроніка виведена з ладу. Обережно стали на орбіту планети. Скрізь все тихо та спокійно. Старший групи наказав штурману особисто з фантомами з інших кораблів телепортуватися на поверхню планети. Тільки-но встиг телепортуватися, як відчув, що засинає. Ще встиг помітити, що знаходиться в найпотужнішій енергетичній пастці.

— Ну що скажете, командо? — поцікавився Ліч.
— Вважаю, що найцінніше — це зіркові мапи всього світу. Якщо ця інформація влізе в блоки пам'яті наших кораблів, це безцінний «подарунок».
— Батьку, зараз дізнаюся. Ніксе!
— Так, Володарко!
— Місця в блоках пам'яті кріогенників та бойових кораблях кремніків цілком достатньо, щоб туди помістити зоряні карти цілого світу дванадцятимірки?

— У ваших особистих кораблів та кремніків без проблем, а у наших кораблях доведеться розмістити зоряні карти на окремому, резервному блоці. Хоча це не вплине на їхні ТТД. При необхідності кудись летіти, необхідна частина зоряної карти копіюється на головний блок пам'яті, а ця додаткова інформація багато місця не займе. Після польоту її можна видалити.

— Ніксе, дякую від щирого серця. Ви нам дуже допомогли, — канал зв'язку вимкнувся.
— Лисице. Недаремно ти його рятувала, — буркнула Тріада.
— Спробуємо поговорити з нашим штурманом? Підйом, досить спати. А скажіть мені люб'язний… — Ліч ​​не встиг договорити, як я відчув смертельну небезпеку.

— АТАС! — Ми рвонулися в різні боки. Хоча це виявилося зайвим. Одіссей на мій крик зреагував блискавично і накрив штурмана потужною силовою пасткою. Ніхто з нас не бачив, що трапилося, бо телепортувались від небезпеки з максимальною швидкістю. Потім, переглядаючи запис Одіссея, я дивувався не лише його реакції, а й самій пастці. Вона виявилася максимальної потужності, яку здатний мій кораблик. І вона ледве витримала цей вибух.

Від вибуху пастка спочатку збільшилася в два рази, і повернулася до вихідних розмірів. Коли ми знову зібралися, Одіссей поле вже прибрав, а на ґрунті лежали мініатюрні шматочки тіла штурмана. Кораблик лише запустив голограму вибуху у його силовому полі.
— Шамане, передай Одіссею велике спасибі за наш порятунок.
— Радий був допомогти, — загримів на всю округу голос бортового комп'ютера.

— Ех, Хранителі, Хранителі. Так безтурботно поводилися, як курсанти, що навіть не заблокували встановлення на самознищення.
— Лисице, не сип сіль на рану. Ми ж не роботи. Кажуть, що у коня чотири ноги і то він спотикається.
— Батьку, але не так по-дурному. Все, забули та забили. Приступаємо до наступних знімків?

Лорд за кілька хвилин зробив знімки обох сонних мисливців. Синхронно його фантом відтворював все у «прямому ефірі». Виявилося, що старший цієї групи зливав інфу урядовим військам. Тому флот мисливців рідшав з кожною вилазкою. Хоча про попередні чотири кораблі, які ми знищили, він нікому нічого не повідомляв і сам був здивований, чому вони зникли.

Нового нічого ми не взнали. Найціннішим з усіх виявився штурман, але ми його не вберегли. Анжеліка потіснила душу старшого групи, увійшовши до його тіла у вигляді Духа. Повністю підкорила собі, і вся команда злітала в місце дислокації кораблів мисливців, що залишилися. Їх знищили, а кораблі пригнали до Трери. Після цього тут же в дванадцятимірці зайнялися хто чим.

Ліч, Лія, Анжеліка, Хруст, Стоун та Ліліт почали вивчати космічні зоряні карти. Я з Бахуром, Неєю, Думом та Драго майже весь час пропадали в лабораторії з Ніколо та Софією. Їх це дратувало, але заперечувати нам не наважилися. Та й користь якась від нас була. Періодично то Нікса, то Софію переміщали на трофейні кораблі та майже миттєво втілювали у реальність усі ідеї винахідників.

Потужність та можливості наших особистих кораблів на порядок перевершувала можливості вільних жителів. В результаті за тиждень наші кораблики було не впізнати. З борту будь-якого з них можна вмикати та вимикати захисний купол планети. Взагалі ми намагалися його тримати постійно ввімкненим. Від проникнення Духів та Енергіків він не захищав, хоча жодне матеріальне тіло (корабель або астероїд) цей захист пробити не могло. Прекрасно навчилися керувати трофейними кораблями. За допомогою наших винахідників освоїли їхнє озброєння та захист. Якось вся команда зібралася на своїй «улюбленій» галявині, щоб вирішити, коли нам повертатися в тривимірку.

— Захист! — раптом гаркнув на все горло Дум.
Перед нами засяяли всіма кольорами веселки мільйони найпотужніших силових полів, у яких «проявився» Дух. Навіть крізь них ми відчули його силу, що перевищувала нашу в мільйони разів.