Глава третя 3.1 Я лише подивлюся

У моєму кабінеті було занадто багато каміння.

Це не скарга. Для геофізика каміння приблизно те саме, що книжки для бібліотекаря: якщо його стає забагато, значить, робота принаймні існує.

Проблема була в іншому.

Останнім часом усе це каміння поводилося надто передбачувано.

На столі лежали зразки базальту, туфу, кілька шматків обсидіану й коробка з підписом, який я вже третій день обіцяв собі переписати нормально. Біля вікна стояли дві нерозібрані посилки з лабораторії. На підлозі біля шафи лежали карти, а на стільці, де за задумом мав сидіти відвідувач, уже давно жили журнали спостережень.

Я крутив у пальцях невеликий шматок темного базальту.

— І що ти мені скажеш?

Базальт мовчав.

— От і я так думаю.

Я поклав його на стіл.

Колись мені вистачало побачити незнайомий розріз породи, щоб забути про обід. Тепер більшість робочих днів складалася зі звітів, повторних вимірювань і висновків, які відрізнялися від попередніх переважно датою в кутку сторінки.

Я не перестав любити свою роботу.

Просто давно не зустрічав нічого, що вперто відмовлялося пояснювати себе з першого погляду.

Телефон задзвонив у момент, коли я серйозно розглядав можливість почати розмову ще й з обсидіаном.

Я зняв слухавку.

— Доктор Форд?

— Слухаю.

— Капітан Брукс, оперативний відділ штабу сектора. Перепрошую за ранній дзвінок.

Я поглянув на годинник.

Раннім його можна було назвати лише з великої поваги до людей, які працюють ночами.

— Щось сталося?

— Так. Уночі на одному з віддалених військових об'єктів стався інцидент. Нам потрібен геофізик для первинної оцінки схилу й можливої підземної порожнини.

Я взяв олівець.

— Де?

Брукс назвав острів.

Назва нічого мені не сказала.

— Що саме сталося зі схилом?

— Після вибуху з'явилися нові тріщини. Частина поверхні осипалася. З кількох тріщин іде тепле повітря, а військові повідомляють про низький звук із глибини. Уночі місце оглянули настільки, наскільки дозволяла безпека, але всередину ніхто не входив.

Я перестав крутити олівець.

— Вулканічний район?

— Гора на картах позначена як згаслий вулкан.

— Сейсмічна активність?

— За попередніми даними, нічого незвичайного до події не фіксували.

Оце вже було трохи цікавіше.

— Коли вирушає група?

— Основну міждисциплінарну групу разом із обладнанням зможемо доставити через чотири дні. Сьогодні на острів іде службовий транспорт, але він не розрахований на весь склад і вантаж.

Я подивився на темний шматок базальту на столі.

Він і далі не мав нічого нового сказати.

— А одна людина туди поміститься?

На тому кінці запала коротка пауза.

— Ви хочете вилетіти сьогодні?

— Якщо я спочатку подивлюся на місце сам, за чотири дні група привезе те, що справді потрібно, а не половину лабораторії на випадок усіх можливих варіантів.

— Це не була частина початкового плану.

— Зате план стане кращим.

Брукс зітхнув.

— З огляду на ваш попередній досвід, штаб саме тому й рекомендував звернутися до вас. Я уточню щодо місця на борту.

Попередній досвід.

Я давно не чув, щоб кілька років роботи з військово-інженерними групами називали настільки ввічливо. Тоді в моєму житті було більше польових виїздів, закритих об'єктів і людей, які вміли перетворити два підписи на сім формулярів.

Слова «тимчасовий допуск» мене вже не лякали.

Зазвичай вони означали лише те, що паперів буде більше, ніж інформації.

— Якщо місце знайдеться, скільки в мене часу?

— Близько двох годин на збори. Машина до військового аеродрому може бути у вас після цього. Дорога займе приблизно годину.

— Вистачить.

— Докторе Форд, ви летите самі. На острові є гарнізон, вони забезпечать транспорт і людей для допоміжних робіт. Не намагайтеся починати повноцінне дослідження без своєї групи.

— Я лише подивлюся.

Навіть мені ця фраза прозвучала не надто переконливо.

Брукс, схоже, теж це почув.

— На місці вас зустріне підполковник Отто Вайс. Він керує гарнізоном і комплексом. У межах розслідування для вас оформлять тимчасовий доступ до необхідних матеріалів. Решта інформації — за принципом необхідності.

— Знайомий принцип.

— Саме на це ми й розраховуємо.

Він продиктував час і місце, де мене забере машина.

Я поклав слухавку й кілька секунд сидів нерухомо.

Потім знову взяв базальт.

— Не ображайся.

Поклав його назад у коробку й підвівся.

Старе правило польової роботи нікуди не зникло: спочатку подивись на місце власними очима, а вже потім вирішуй, скільки ящиків обладнання тобі справді потрібно.

До приїзду машини залишалося трохи менше двох годин.

Вперше за довгий час цього здавалося замало.