***

У нічній тиші лише вона — його воскресіння,
Відлунням спогадів він живе в її тихому серці.
Вона торкається його, наче бронює,
Пальці, мов снайпери, шукають слабке місце.

Її погляд — це ріка, що несе його до берега,
Її дотик — це полум’я, що обгоряє душу.
Вона знає, як зробити його слабким,
Вона — його кошмар і водночас — рятунок.

Він зовсім не проти її поцілунків,
Вони — його тінь, вони — його втіха.
Але в кожному поцілунку ховається смерть,
Бо разом із ними вона забирає частину його.

Вона знає, що може зробити з ним все,
І з кожним її рухом він стає менш живим.
Але не може втекти, бо він її полонений,
Вона — його прокляття, його тінь і його світ.

Він віддається їй, не маючи вибору,
Його серце б’ється, як останній дзвін.
Та кожен її поцілунок — це поріг,
Що веде його до іншого життя, до іншого кінця.

І вона не зупиниться, поки не побудує
З його страху новий світ, нове дихання.
Вона — його воскресіння і його падіння,
Вона — його все, його вічне бажання.

Ти чуєш її? Її кроки вночі,
Її шепіт у вухо — це спокуса і біль.
І він не зможе втекти, навіть якщо хоче,
Бо в її обіймах він — лише частина її гри.

І так знову, і знову вона вбиває його,
Повільно, безкровно, але так солодко.
І він здається, але серце відмовляється,
Бо без неї він — ніщо, він порожній.

І в тій ночі, коли дим розсіюється,
Її образ залишається у його пам’яті.
Не важливо, скільки він буде ще боротися,
Бо він вже знає — вона завжди буде поруч,
І в кожному її поцілунку буде його смерть.