Він пошепки на вухо прошепоче,
Що вона єдина, кого він так кохає.
Та вона знає — вона не перша в цім бою,
На ранок він забуде, і знову піде.
Його слова — це пісня, що тоне у тумані,
Обіцянки, як вітер, що не має спокою.
Вона вірить йому, хоч серце розривається,
Бо в кожному його слові — лише спогади про іншу.
Він завжди приходить, коли її не чекають,
І знову залишає, не залишивши сліду.
Вона — частина його ночі, частина бажання,
Але він знає, що вранці її не буде поряд.
Вона думає, що він зміниться, що це не для всіх,
Але її надії тануть, як ранковий туман.
Він все-таки забуде, як завжди,
І в її серці залишиться порожнеча, мов зимовий шлях.
Те, що вона йому дає, — це більше, ніж він здатен брати,
І кожен поцілунок — це надія, що не збудеться.
Але вона все одно чекає, знову і знову,
Бо вона вірить, що він хоч раз залишиться.
Та вона знає, що він не зміниться,
І кожен ранок принесе нову порожнечу.
Але він залишить частину себе в її пам'яті,
І вона буде любити, навіть коли він піде.
#621 в Різне
#75 в Поезія
#4383 в Любовні романи
перше кохання і зрада, перше кохання і сильні почуття, перше кохання дуже емоційно
Відредаговано: 01.01.2025