12

Просто спробуй усвідомити, що вона є реальною.

Торкнися її волосся, відчуй тепло, яке йде від неї і зрештою, зізнайся, що кохаєш її.

Ізабель справді існує. І це не сон. У неї як і в тебе є сім'я, вона як і ти колись народилася на цей світ. Вона має документи, так само як і в тебе.

Ти приготував їй подарунок на день народження. Вона зараз спить поруч із тобою та...

Тобі треба зважитись на цей відчайдушний крок.

Прямо зараз візьми останню коробочку, розбуди дівчину та подаруй останній подарунок.

Не сумнівайся в її почуттях до тебе."

Хлопець знову відірвався від екрану і озирнувся на всі боки.

У будинку навпроти горіло ввімкнене світло, а у вікні, з планшетом стояв хлопець років 30.

На екрані з'явились нові слова.

"Припини вирячатися на мене і роби що говорю. Так дивишся, ніби не їй у почуттях зізнатися хочеш, а мені."

Обережно вилізши із міцних жіночих обіймів, хлопець відчинив шафу.

На нижній полиці красувалася коробочка для прикрас.

– Бель, – обережно постарався розбудити її Микита.

- Мг? - Сонно запитала вона.

– Прокинься, – хлопець торкнувся її гарячої щоки.

- Що тобі? - Запитала вона, протираючи сонні очі.

– Я, – хлопець простяг їй подарунок.

– Останній? - Запитала вона, і виявила всередині кулон у формі серця.

- Так, переверни.

Дівчина перевернула коробочку, на дні було написано: "Кохаю тебе".

- Кохаю? - Здивувалася дівчина.

– Ну, – почав сумніватися Микита.

– Скажи, що я не сплю, – на обличчі дівчини з'явилася мила усмішка, вона була видимою, без жодних збоїв.

- Так, ти не спиш, і я дійсно тебе кохаю, - хлопець засмучено видихнув.

– Чого сумний такий? - Здивувалася вона.

- Зважаючи на все, не взаємно, - відповів він.

- Пам'ятаєш, що я тобі хотіла щось сказати?

- Ну так.

- Я не можу уявити як, але я закохалася в тебе, - хлопець на радощах обійняв її і міцно притис до себе, щоб ніколи і ні за що не втратити її.

25.06

Той хлопець, журналіст, із задоволеним обличчям приперся до нас сьогодні.

- Мої вітання, сестричка, - сказав він.

- Сестричка? – здивувалася Білочка.

- Так, але про це пізніше, не псуватиму такий день, - і він пішов.

Наступним до нас підійшов її дядько.

Він подарував нам картину. Там були ми. Ізабель і я подякували за такий чудовий подарунок.

Ну, а тепер...

А тепер, моя черга сказати (Ізабель)

Ми щасливі і це найголовніше у житті кожного. Кохаю його шалено, так, що це останній запис, який він зробить.

- Нік, Білченя, - о, тітка Настя.

- Тіто, - скрикнула радісна я.

– Анастасія? - Запитав Нік.

– Приємно познайомитись, а де твої брати, сестри, батьки? – запитала Настя.

– Ми з ними не розмовляємо, вибач, – я взяла Микиту під руку і ми пішли до моїх шанувальників.

Вони нарешті змогли зустрітися зі своїм улюбленим письменником, і бути на її весіллі.

А зараз:

- Чи згодні ви...

– Так, – роздратовано відповів Микита.

– Кхм, а ви?

- Так, - сказала Бель.

- Тоді проходьте на борт, - так само роздратовано, як і Микита, відповіла стюардеса нашого з ним літака.

- Потрібно подумати про заміну її на іншу, - невдоволено сказала я.

- Ну, не гарячкуй кохана, у неї явно поганий день, - заспокоїв дівчину хлопець.

- Гадаєшь? Ну гаразд, - сказала вона, а потім заснула в його теплих обіймах.

Гаряче дихання зігрівало шию дівчини, а тепло тіла хлопця змушувало її відчувати спокій та комфорт.