6

- Тобі дивана шкода? - здивовано спитав той.

- Шкода, ти й уявити не можеш скільки зусиль було докладено щоб щось із цього купити, - прийшов до тями я, він не повинен дізнатися про неї.

- Тоді навіщо ти мене кликав? - спитав Степан.

- Ну, явно не для того, щоб ти будинок розгромив, - розлютився я.

- Може мені піти? - з жахливою усмішкою спитав він.

- Будь ласка, - я відчинив вхідні двері і виставив його з квартири.

Двері з гуркотом зачинилися. І раптом я почув голос.

- Навіщо ти його вигнав? – це була Ізабель.

Я її не бачив, але чув.

- Не маю наміру з ним більше спілкуватися, - спокійно повідав я.

- Ти мене чуєш? - Здивувалася вона.

- Чую, - я теж був здивований, але це не показав.

- Як чудово, я втомилася писати все вручну.

- Зрозуміло, проблема лише в тому, що не бачу тебе, хоч дуже хочу.

- Не все одразу.

- Гаразд, я піду спати, завтра складний день.

- Ага, я тоді зі столу заберу.

Хлопець вирушив у ліжко, а дівчина на кухню. Прибравши, вона пішла до його спальні.

Микита вже міцно спав. Ізабель лягла поруч і спостерігала за тим, як останні промінчики сонця ковзають по милих щічках хлопця. Так вона й заснула поряд із ним.

8.09

Я прокинувся рано. На собі виявив тепле тіло красуні. Вона мило сопіла. Тоді я постарався не розбудити її і зліз із ліжка.

Сьогодні я приготую нам сніданок.

Поки їжа готувалася, я заліз у мережу.

"Дивності з невидимками"

Першою ж вискочила стаття Артемія Прішелі. Він писав, що ще вісім тисяч років тому його родичі зіткнулися з дивовижною історією.

Прошу мене великодушно пробачити, але те, про що писалося в тій статті, я замовчу, поки, адже саме в той момент Микита почув голос Ізабель. Вона якраз прокинулася і попрямувала на кухню, коли побачила, що хлопець зайнявся приготуванням сніданку.

– Хто так готує? - суворо запитала вона.

- Ну, я й що? - не менш роздратовано, ніж вона відповів я.

- Микит, я все розумію, але поки щось на плиті, треба за ним стежити, а не в мережі прохолоджуватися.

Я підійшов до неї, але не знав про це, просто відчув, що вона поряд. Я відчув її тіло.

Моя рука торкнулася її руки і мурашки трепетно ​​пробігли по шкірі моєї спини.

Згодом ми поснідали і я подався на зйомки, де перетнувся зі Степаном.

- О-ля-ля Микиточка, знайомся це Стеопан. Ви будете працювати з ним. Прошу, якщо не порозумієтеся, давайте обійдемося без бійок.

- Августино Іссаївно, ми з ним уже знайомі, не думаю, що до бійок дійде, - з єхидною усмішкою промовив Степан.

- Ох, Степку, як ти мене порадував, передавай татко привіт. Ми дуже вдячні за гроші, що він блягородньо бачив для нас.