4

У найбільшій кімнаті на дивані лежала мила дівчина. Вона спала, а її каштанове волосся прикривало гарне личко.

-Хто вона? – здивувався Микита.

Я не став будити її, подумав, прокинеться - запитаю, хто вона і як тут з’явилася.

Але, якщо бути чесним, я дуже захопився її зовнішністю. Для мене, залишити її поки вона спить було вкрай складно, але через пів години я все ж таки пішов. А коли прийшов за годину, її вже не було. Що ж тоді сталося? Може це моя уява?

Я не чув, щоб хтось відчиняв або зачиняв двері, а значить, вона не виходила.

15.08

Більше я не бачив ту дівчину до сьогодні.

Я знову повернувся раніше і виявив знову сплячу дівчину.

Тепер я вирішив не йти, поки вона не прокинеться.

Ви й уявити не можете, яке було здивування, коли вона просто випарувалася. На моєму обличчі читався не тільки переляк, а й інтерес.

16.08

Я не спав усю ніч. Було дуже страшно. А що якщо вона і є тією, хто готує для мене ту смачну їжу?

Але, який жах, чого тільки не було, поки я живу тут. Вона ще й молодша за мене, явно. Їй років до 20, може ще й 18 нема. Який сором.

Так мені потрібно якось зв'язатися з нею. Зараз на годиннику 8:12. До сніданку година. Я напишу їй записку і повішу на холодильник, упевнений вона зможе відповісти.

8:34

Я повісив записку. Що написав?

"Я бачу тебе, поки ти спиш"

Думаю, вона зрозуміє.

9:55

Я вирішив перевірити записку і...

- О так, вона відповіла, - я такий щасливий.

"Бачиш? Стривай, тобто ти в курсі що я дівчина? Стоп, не те питання. І що ти про мене думаєш? Ні, теж не те. Ти не проти нашого сусідства? Ось, ніби воно. Ти до речі міг просто сказати, я тебе чую і можу написати.

- Ок, тоді питатиму, а ти пиши, - відповів я, прочитавши.

Раптом ручка, що лежала на столі, зникла.

- Як давно ти тут живеш?

"4 роки"

- Добре, як тебе звуть?

"Ізабель"

- Чудове ім'я, як і ти сама, ой так продовжимо. Як ти тут з’явилася?

" Бабуся у спадок залишила квартиру, рік я жила сама, але стало нудно і я вирішила її продати аби жити з кимось."

- Гарна ідея, а готувати навіщо почала?

"Я не хотіла тебе лякати, просто ти такий втомлений завжди ходив і я подумала, що готувати буде вже перебір для тебе, тому взяла це на себе"

- А ти дбайлива, де твоя сім'я?

"Вони живуть без мене, складно, коли твоя дитина видима тільки тобі. Ну, ще дядько мене бачить і так вийшло, що він художник, сліпий художник. У мене навіть документи є. "

- А як так вийшло із документами?

"Моя тітка працює там і вона оформила мої документи. І так, всі мої родичі звичайні люди, їх бачать всі, але вони не знають про твою присутність у квартирі. Відвідують мене тільки в мій день народження, і то, у тебе тоді зйомки так що, ви ще жодного разу не перетнулися."

– А чому ти їм не розповіла?

"Вони не ті люди, які повинні про це знати. Вони ніколи не розуміли мене і не зрозуміють і зараз. Тільки дядько Лев підтримував мене у всіх моїх починаннях. Завдяки його підтримці я стала письменником. "