...

Ярослава думала майже так само.

Вона зайшла до своєї кімнати та взяла навушники. Підключила телефон. Увімкнула улюблений плейлист.

У вухах загримів трек Lindsey Stirling «The Arena».

Саме те, що треба.

Вічне питання боротьби із собою.

Дівчина забрала тарілку з млинцями. Поки спускалася сходами, встигла їх з’їсти.

У вітальні біля каміна порався Вася.

Ярка пройшла на кухню, зібрала їжу та спакувала все в холодильник. Брудний посуд перекочував у раковину.

Вдягнувши рукавички, дівчина почала мити посуд.

Коли вже остання тарілка опинилася на сушарці, у вухах заграла пісня Beth Rowley «I Walk Beside You».

Вона дуже подобалася Ярославі.

Дівчина обожнювала серію Роберта Ґелбрейта про Корморана Страйка. Перечитала всі книги й подивилася всі серії. Ось там і познайомилася з цією піснею.

Вона не помітила, як почала підспівувати.

• I may be gone

I may be far away

But I walk beside you

Every step of the way

When you're used

Bruised

Black and blued

Don't think about it

Never doubt it

I'll walk beside you.

Наступною була пісня Melovin — про те, що не варто зволікати, бо час швидкоплинний, і не варто залишати друзів, бо вони твої крила.

Вона повернулася й подивилася на Васька.

Хлопець стояв за метр від неї.

Дивився на неї зачудованим поглядом.

Ярослава зняла рукавички, витягнула навушники з вух.

— I walk beside you. Always.

— Я знаю. Це водночас і страшно, і прекрасно.

— Мені так само. Але ми так багато пережили разом. Втратити все це буде боляче.

— Втрачати взагалі боляче. Як би ти не тримався, як би не показував і не доводив світові та собі, що все all right, — це все повна фігня.

— Ти так і не пережила…

— Ти ж знаєш. Це мій незакритий гештальт. Але я дуже вдячна тобі за той час, що ти провів зі мною. Ти плюнув на все й був поруч. Це настільки було тоді для мене важливо. Настільки потрібно. Я не втомлюся дякувати тобі за ті три дні в лікарні.

— Яр, я ж твій друг! Ти ж зробила б для мене те саме.

— Звісно!

Три роки тому.

Вже більше, ніж три роки.

Якщо бути точним — три роки, два місяці і п’ять днів.

Ярослава втратила немовля.

Хоч Костик і не дуже хотів дітей, але й не відмовлявся повністю від думки, що вони з Яркою можуть стати батьками.

Та зачати дитину так і не виходило.

Ярослава намагалася знайти себе, Костя багато працював. Цикл дівчини стрибав коли куди. І вона ніколи не звертала уваги, якщо в неї місяць-два не було «цих» днів.

І ось одного чудового осіннього дня, після прийому чергового клієнта, Ярка вирішила прогулятися до маленької кав’ярні неподалік офісу.

Там були неймовірно смачні круасани — останнім часом дівчину потягнуло на солоденьке.

Костик був у відрядженні за кордоном.

Ввечері вона мала зустрітися з Ваською.

І не дійшла.

Отямилася в лікарні.

Поруч сидів змарнілий Вася.

Друг на те і друг.

Хлопець стисло та чітко пояснив: він забіг до неї в офіс, щоб попередити, що ввечері зустрітися не вийде, і запропонувати випити разом кави.

Але знайшов її непритомною, у крові, на підлозі.

Він відніс її на руках до машини та повіз до приватної лікарні.

Як повідомили йому лікарі, Ярка була вагітна.

Та щось пішло не так.

Операція була швидкою та вдалою.

Та чи буде вона мати дітей — час покаже.

Костику не дзвонив. Спочатку хотів поговорити з нею.

Дівчина зі сльозами на очах мовчки переварювала новини.

Василь був просто поруч.

Він нічого не питав, нічого не казав.

Просто тримав за руку.

Ось так і пройшли три дні.

Дівчина переклала на наступний тиждень усіх своїх клієнтів.

Ярославу виписали з лікарні.

Коли вона виходила під руку з Василем, то попросила нічого нікому не казати.

Секрет для всіх.

Вона переживе.

Все минеться та забудеться.

Просто треба трохи часу.

Медсестрички були вкрай здивовані парою молодих людей. Тихо, мовчки, без жодних сліз, часом навіть без розмов.

Зазвичай пацієнти, переживаючи такий стрес, поводяться дивно, місцями агресивно, але загалом оплакують те, що втратили.

Одним з обов’язкових лікарів був і психіатр.

Та, побачивши, ким працює молода дівчина і з якою розуміючою увагою ставиться до неї чоловік, він дійшов висновку, що поки не потрібен.

Так, усі навколо думали, що вони пара.

Але саме тоді вони розуміли, що ні Костик не допоміг би та не зрозумів Ярку, ні Зоя не зрозуміла б та не підтримала Васю.

Хлопець двома дзвінками вирішив усі робочі питання.

І допоміг другу в один із найважчих моментів її життя.