...

Ярослава прокинулася від того, що до носа пробрався запах підгорілого тіста.

Млинці?

Невже вже всі приїхали?

Котра година?

Дівчина поволі піднялася з ліжка. Тіло вже практично не боліло.

Ось що значить чудодійна мазь та хороший сон.

І тут дівчина згадала, чому так гарно виспалася.

Васько.

Що ж ми вчора зробили? Чи не зробили? Ну, подумаєш, поцілунок. Це ж не страшно? Чи страшно?

Так, Ярка, заспокойся. Він твій друг! Він знає про тебе більше, ніж будь-хто інший. Ви це пройдете далі. Разом. І все буде ок, як завжди!

Дівчина закінчила ранковий туалет, одягнулася. Голова не боліла. Сон дався взнаки.

Глянула у вікно — смерека була на місці. Ніяких слідів, що ще хтось приїхав, не було.

Небо було сіре-сіре. Відчувалося, що погода ще не закінчила тут усі свої справи і хуртовина може повернутися.

Отже, ми поки двоє.

Зібравшись із духом, дівчина вирушила на пошуки того, хто так невміло справлявся з млинцями.

Вася прокинувся, як завжди, рано.

Роки звички давалися взнаки. Що б не було, крім перельотів у різні часові пояси, звісно, хлопець прокидався о 5:30 ранку.

Далі йшла звична схема: ранкова пробіжка або комплекс вправ, контрастний душ, сніданок — і ти готовий до нових звершень.

Але сьогоднішній ранок відрізнявся від інших.

По-перше, хлопець прокинувся від того, що в нього затекла шия. Він так і заснув сидячи біля Ярки.

По-друге, спогади вчорашнього вечора накинулися на нього, як сердиті оси.

Як це трапилося? Як я міг? Що вона тепер подумає?

Хоча… Може, спишемо все на коньяк?

Ні! Що-що, а обманювати себе та її я не буду.

Хлопець подивився на дівчину.

Вона спала, скрутившись, як маленьке кошеня, і тихенько сопіла носом.

Обережно, щоб не розбудити дівчину, Вася встав.

Ну що ж, доброго ранку, хлопче! Вперед і з піснею!

Після всіх ранкових процедур Вася зголоднів.

Спустившись на кухню, оглянув її.

Так.

Фрукти на столі.

Кава?

Оглянувши вміст холодильника, хлопець побачив миску з тістом. Варення. Сметана.

Напевно, вчора ввечері в нас мали бути млинці. Але… не всі приїхали вчасно. І… Ну що ж, спробую напекти млинців.

Але спочатку кава.

Вася дуже любив каву.

Просто каву.

Без усіляких додаткових складових — кориці, кардамону, молока і всякого такого іншого. Навіть цукру не додавав.

Ярка, навпаки, пробувала різноманітні варіанти. Та найбільше любила каву з молоком і двома ложками цукру.

Одного разу вона навіть вмовила його спробувати каву з перцем. Після того випадку він узагалі більше ніякої «іншої» кави не пробував.

Тож поки ароматний напій готувався, хлопець знайшов пательню, поклав її на плиту. Увімкнув плиту. Вирішив щедро налити олії в пательню.

І, розмішавши тісто ополоником, вилив його прямо в холодну олію.

Варто сказати, що хлопець ніколи не готував млинців. Але багато разів бачив, як це робить Ярка. Так, здалеку і не вдаючись у деталі.

Бринь.

Ожив смартфон.

На електронку посипалися листи.

Напевно, зв’язку не було. Зараз переглянемо, що тут…

Хлопець, забувши про млинці, підійшов до вікна в надії, що там краще «зловить» зв’язок.

— Вася, доброго ранку! Ти в курсі? В тебе млинці горять!

Хлопець рвучко повернувся і подивився на дівчину. Вона виглядала набагато краще, ніж учора. Ніс уловив запах підгорілої олії та перепеченого тіста.

— ОЙ!

— От тобі й ой! Чому мене не розбудив та не попросив насмажити?

— Не повіриш, але хотів зробити тобі приємно і розбудити кавою та млинцями прямо в ліжку.

Ярослава густо почервоніла. За роки роботи з різноманітними людьми вона настільки навчилася професійно тримати обличчя, що аж сама розгубилася. Але тут, наодинці з Ваською, вона була сама собою.

І після слів про ліжко пам’ять послужливо нагадала вчорашній поцілунок, який мало не закінчився в ліжку.

Вона рвучко підійшла до плити й вимкнула її. Прості механічні рухи заспокоювали.

Ярослава зняла пательню з плити. Відклала вбік — потім відчистить. Дістала іншу. Увімкнула плиту. Поклала пательню, щоб вона розігрілася.

Набрала повну склянку води. Випила майже половину відразу — після вчорашнього коньяку страх як хотілося пити.

Потім вмочила палець у воду. Струсила краплі на пательню.

Вода зашипіла й випарувалася моментально.

Ось так би і вчорашній вечір із пам’яті! Пшшш… і нема!

Взяла миску з тістом і ретельно почала його перемішувати.

Вася відклав телефон. Тим паче зв’язок знову зник. Він уважно спостерігав за Яркою.

Якщо бути відвертим, сам не зрозумів, як із нього вирвалися слова про ліжко та сніданок.

Але це ж була правда!

Невже кожна розмова, у якій ми торкатимемося таких тем, буде закінчуватися так провально?

Ярослава взяла пательню в ліву руку, правою зачерпнула повний ополоник тіста і, поволі розкручуючи пательню по колу, вилила тісто.

Поклавши млинець смажитися, вона повернулася до Василя.

— То як щодо кави?

— Легко! Хоча, знаєш, це видовище неймовірне.

— Тобто?

— Те, як ти готуєш. Всі рухи виважені, впевнені. Ти чітко знаєш, що ти робиш і який буде результат. Це захоплює.

— Хочеш спробувати?

— А знаєш… Давай! Але спочатку я таки зроблю нам каву.

Ярка посміхнулася і обережно дерев’яною лопаткою перевернула млинець на пательні.

Поки хлопець порався з кавою, дівчина встигла насмажити чотири млинці.

Василь дістав із холодильника варення та сметану. Поклав усе це на барну стійку, ще дістав тарілки, ложки та мед.

Взяв чашки з кавою в руки.

— Ярка! Твоя кава.

Дівчина повернулася й обережно взяла гарячий напій із руки Васі. Беручи чашку, вони торкнулися пальцями.