...

Ярослава знову закам’яніла.

Страх холодним щупальцем поповз по спині, хоч вона й сиділа в обіймах хлопця, біля палаючого каміна.

Василь знову ніжно погладив дівчину.

Ярка зловила себе на думці, що їй дуже… спокійно.

Незвично спокійно в обіймах друга.

Вони ніколи не обіймалися. А зараз дівчина була готова не злазити з його колін і сидіти так довго-довго, біля вогню.

Василя переслідували ті ж думки.

Тепер він розумів, чому Ярка так була проти контакту з іншими. Це зближує.

А в нього, як і в неї, є друга половинка. І вони кохають їх.

Ярка — Костика, він — Зою.

Але саме зараз, саме в цей момент їхні половинки намагалися дістатися цього шале в Карпатах.

Костик, Зоя, Назар із Софією, Лєра з Миколою.

Восьмеро друзів, які збиралися раз на рік на декілька днів, щоб відпочити від усього світу та не втрачати дружніх контактів.

Але життя кожного внесло корективи в цьогорічну зустріч.

Назар із Софією добиралися потягом із конференції. Вони відправили йому повідомлення, що затримуються через погодні умови.

Лєра з Миколою застрягли так само. Зовсім недалеко. Але дорогу замело настільки, що доберуться вони тільки зранку.

Його Зоя добиралася потягом, але з іншого боку. Він прямо з аеропорту сів у замовлений позашляховик і поїхав сюди.

Про Костика він не знав.

А ось Яра, певно, приїхала, як завжди, раніше. Щоб усе перевірити.

Якби погода не розкапризувалася, то зараз вони всі разом уже готували б вечерю. І він, можливо, навіть не дізнався б, що з Яркою трапилося.

Та тепер вони тут удвох.

За вікном гуляє завірюха. У вітальні тепло.

Яра сидить у нього на колінах. І він її обіймає.

А якщо її поцілувати?

Думка промайнула раптово.

Ні. Вона ж Ярка. Моя най-най…

І тут завібрував телефон.

Ярка повільно звільнилася з його обіймів.

— Я піду.

— Ти певна, що не хочеш розповісти?

— Не сьогодні, Васильку. Не сьогодні. Можливо, навіть і не завтра.

Дівчина посміхнулася.

Здавалося, що перед ним знову та сама людина, яку він знає вже більше десятка років. Та, яка знає більше, ніж треба, і якій можна довірити абсолютно все.

Вона — найкращий друг.

Але щось у ній змінилося.

Чи, може, в ньому?

Що саме, Вася ще не зрозумів. Але твердо вирішив їй допомогти.

Як завжди.

Вони ж друзі.

Взявши до рук телефон, він провів поглядом дівчину. Залишивши келих на тумбі, вона йшла повільним кроком, наче їй було важко рухатися.

Василь перевів погляд на екран смартфона.

Кохана: «Висадили з потягу. Якесь маленьке село. Сподіваюся, що побачимось завтра. Люблю, цілую)»

Васько: «Ок. Добраніч!»

Він ніколи не відправляв цілунків та милих слів у СМС. Вважав за краще все говорити особисто.

Отже, Зоя не приїде.

Хлопець піднявся з підлоги. Пройшовши до передпокою, вирішив на сон грядущий ще викурити сигару.

Але, відчинивши двері, отримав такий потужний удар вітру, що заточився й мало не впав. На додачу його обсипало з ніг до голови колючими сніжинками.

Оце погода!

Чи добереться хтось із наших завтра?

Василь зачинив двері.

Після Ярчиної розповіді ще трохи коньяку не завадить.

Обтрусившись від налиплого снігу, хлопець повернувся до теплої вітальні.