...

За вікном почалася справжня заметіль. Усе довкола вкривалося білим, чистим пледом снігу. Але в будинку було тепло та затишно. Тріскотіли поліна.

То Ярославі просто здалося, що прохолодно.

Але тривожне передчуття нелегкої для обох розмови поволі розтікалося в повітрі.

Наливши щедру порцію в келихи, Вася повернувся у вітальню та присів на підлогу за метр від Яри.

Ще одне правило, якого він ніколи свідомо не порушував.

На одній із їхніх вечірок Яра якось проговорилася, що дуже поважає свій особистий простір та простір інших людей.

Це тоді так здивувало Васю.

— А коли ти їдеш у маршрутці, то як? — спитав він.

— Абстрагуюся. Уявляю, що одягла таку собі тоненьку захисну плівку.

Васька це запам’ятав. А потім деякий час придивлявся до дівчини.

І справді, вона намагалася нікого навмисно не торкатися й завжди знаходила такі способи спілкування, щоб мінімізувати тактильний контакт.

Костика це, звісно, не стосувалося. В принципі, правильно — він же її чоловік.

Але такий стан речей ще довго дивував Васю. Та потім він звик.

Ще не встиг нічого спитати…

— Це не Костя! — випередила питання друга Яра.

Вася мовчки простягнув келих.

Яра відклала чашку з какао, взяла своїми тремтячими руками напій і ковтнула добрячий ковток.

— Це… це клієнт.

Вася захлинувся. Дивився на Ярку великими очима і не міг їй повірити. Робота в дівчини була нелегкою. Але не травмуючою — це точно. Ярослава працювала практичним психологом. Мала власний невеличкий офіс у центрі міста. І хоч хлопчина скептично ставився до «мозкоправів», він завжди підтримував Яру в її роботі. А дівчина завжди жартувала, що навіщо йому «мозкоправи», якщо його найкращий друг — психолог.

— Я тобі не розповідала, позаяк просто не встигла. Ліна рекомендувала мене Мезевичам.

— От чорт! Найбагатша родина міста.

— І я так подумала.

— Але ж зачекай. Чому ти не відмовилася? Це ж очевидно. Навіть до мене дійшли слухи про їхнього синочка!

— Вона мене обманула. Сказала, що дуже цікавий випадок. І ніхто, крім мене, не зможе допомогти. Приїхавши в офіс, я дізналася, що мене просять виїхати додому до клієнта. Не часто, але я так роблю. Ось і привезли мене до п’ятнадцятирічного Адама. Зазвичай у таких випадках у сумці в мене ввімкнений диктофон. Але перед входом у котедж у мене забрали сумочку. Я не очікувала, що буде так.

Яра замовкла. Ковтнула ще коньяку. Потім ще. Задивилася на вогонь, що яскраво палахкотів у каміні.

Василь мовчки піднявся за пляшкою.

За вікном уже була справжня сніжна буря. Майже така сама, як у душі дівчини. Все крутилося, вертілося, зіштовхувалося одне з одним. Думки гнали одна поперед одну, так само, як сніжинки за вікном.

Повертатися туди, у ту ситуацію, абсолютно не хотілося, хоча вона як психолог розуміла: рано чи пізно доведеться.

Можливо, зараз? Можливо, розповісти Васі, що трапилося? Але він його тоді просто знищить.

Достатньо одного секрету для них обох.

Хлопець, повернувшись, наповнив келихи. Яра взяла свій і машинально ковтнула.

А у Василя всередині підіймалася тривога та щемке відчуття ніжності до подруги. Єдине, чого йому зараз хотілося, — міцно її обійняти. І таким чином передати відчуття підтримки.

Подивившись на Яру, він побачив, як маленька краплинка скотилася по її щоці.

Не задумуючись, що саме робить, хлопець підсів ближче. Поклав келих на підлогу. А потім просто обійняв.

Яра навіть не сперечалася. Скрутилася калачиком у його обіймах і, тримаючи в долонях порожній келих, заплакала по-справжньому.

Коли сльози нарешті закінчилися, Яра різко відсторонилася від хлопця. Наче отямилася і зрозуміла, де вона і з ким.

Але він їй цього не дозволив. Притягнув її знову, міцно обійняв і поклав підборіддя їй на маківку.

Тіло дівчини натягнулося, як струна.

Але поступово вона розслабилася.

Легенько погладивши дівчину по спині, хлопець спитав:

— Сєрому дзвонила?

— Дзвонила? Поїхала. Все сфотографували, все записали. Але справі не дали хід. Не мені тобі розповідати, хто кому сват та брат.

— А Сєрий?

— Сказав, що все розрулить. Але по-своєму. Бо своїх ображати не дозволить.

Сергій, їхній спільний друг, працював у Національній поліції. Як він вирішить це питання, тільки йому одному й відомо…

— Ясно… Ти розповіси, як усе трапилося?