...

Отож, з думкою про камін і гаряче какао дівчина переодягалася у своїй із Костею кімнаті. Обережно, щоб не зачепити болючих місць. Руки. Ноги. Ребро.

Хоч дівчина щиро сподівалася, що поки вона сюди добереться, усе вже зникне. І ніхто нічого не помітить.

— Агов! Хтось є живий?

Двері різко розчахнулися, і в кімнату влетів найкращий друг Яри — Васька.

— Ух ти!

— Двері зачини, дурко! Швидко!

— Яра! Що це?

Васька не міг відірвати погляду від напівоголеної дівчини. Зрозуміло, що він не раз бачив Яру і в купальнику, і в різноманітних образах. Вона не боялася експериментувати з власною зовнішністю: то зачіска зміниться, то стиль одягу. Яру однаково часто можна було побачити і в строгому діловому костюмі, і в драних джинсах та шкірянці.

Але незмінним завжди було одне — здоров’я дівчини. Вона пильно за ним стежила.

Але три роки тому… Так, забудь.

А так як знали вони одне одного вже давненько, його сильно вразили ці зміни. Яра сильно схудла, хоча вони бачилися всього тиждень тому. Величезний, уже коричнюватого кольору синяк на стегні. Кілька укусів на руках.

Питання завертілися в голові хлопця.

Хто? Коли? ЯК?

— Яра, це Костя?

— Вийди, будь ласка. Зараз я одягнуся і спущуся у вітальню. Згода?

Вася мовчки закрив двері.

Яра повільно оглянула себе в дзеркалі. Колись вона мріяла про таке — на повен зріст. Зараз узагалі не могла на себе дивитися.

Поволі, намагаючись не зачепити болючі ребра, одягнула довгу вовняну сукню. Розумом розуміла, що навіть в одязі ніби закриває себе від усього.

Звісно, з Васьком цей номер не пройде. Він її єдиний і найкращий друг.