---

Рідне місто, знайомий до болю міст, улюблена музика у навушниках, що заспокоює розхитані нерви та цигарки із запахом чорниці. Раніше він не палив, але життя вносить свої коретктиви. Чанбін занадто пізно помічає того, хто забрав його серце багато років тому

- Я ж казав, що ми зустрінемось Бінні

- Але чому ти такий впевнений, що я чекав на цю зустріч, Джінні
Їх розділяє кілька метрів, які для обох здаються тисячами миль. І ніхто не наважується зробити перший крок.

- Чанбіне ти нормальний?! Почекав мене всього лиш півгодини і вже розводиш драму, - Хван закочує очі, втискаючи у руки своєму хлопцю каву, за якою він, власне, і ходив.
- Я думав, що ти залишив мене на поталу лихій долі та жорстокому світу, - Бін хапається за серце, та хитро дивиться на Хьонджіна, який просто йде вперед та робить вигляд, що не знає цього юнака. І взагалі просто іде повз.

- Знав, що зустрічатись з письменником то не легко, але ти вже доводиш мене, - буркоче блондин отримуючи легкий поцілунок у щоку.
- Але ж ти кохаєш мене, а я тебе. Тому все гаразд, - він весело всміхається підлаштовуючись під кроки Хвана, який лиш сопить, як маленький їжак.

- Так але буде ще краще, якщо ми підемо пофотографуватись біля річки, і там ти мене поцілуєш ще разів так зі сто, - блондин першим цілує Чанбіна притягуючи того ближче до себе. Розбурхує легкі кучері та насолоджується м'якістю вуст коханого,

- От так, запам'ятай, - він відривається від Со та милується його припухлими губами.

- Я можу краще, але покажу тобі вдома, - брюнет підморгує Джіну, і вони переплівши свої руки йдуть до річки де і справді роблять багатецько фото, а ще Хван клацає кілька для себе поки Чанбін не бачить.

Вони щасливі разом, бо приймають один одного такими, якими вони є. І це не зміниться навіть через багато років, бо кохання сильніше за будь-які перешкоди.

Кінець ~