***

Ми більше не говоримо, довгими зимовими вечорами. Ти більше не розповідаєш мені кумедні історії, що стались за день, а я не говорю про свої. Ми не плачемо, і не сміємось разом коли дивимось серіали.

Ми більше не говоримо, допоки вимкнеться телефон. Я не ділюсь з тобою всіма своїми секретами, а ти мовчки не слухаєш мене, з своєю німою підтримкою.

Ми більше не говоримо, в тихому кафе на розі, поїдаючи найсмачніші у світі булочки. Ти не смієшся над моїми жартами, а я не придумую все нові і нові.

Ми більше не говоримо. Напідпитку тишком не цілуємось, а потім не робимо вигляд, що нічого не було. Кажучи, що все це просто дитячі жарти і несерйозно. 

Ми більше не говоримо, ти не розраджуєш мене в важкі моменти, а я не можу поділитись з тобою тягарем, що лежить на моєму серці.

Ми більше не говоримо. Ти не кажеш, "Вибач мені шкода, але це невзаємно", коли я зізнаюсь тобі в своїх почуттях. Хоч насправді все не так, і ми обоє це знаємо.

Ми більше не говоримо, ти сказав, що тобі це не потрібно, і наше спілкування, і я– все, набрило. Ти вимкнув телефон і заблокував мене усюди де тільки можна, а я прийняв твій вибір.

Ми більше не говоримо. Відвертаємось у різні сторони коли пересікаємось в університеті. Ми як знайомі незнайомці. Я зі всіх сил намагаюсь відпустити тебе, та жити своїм життям.

Ми більше не говоримо, тоді чому ж я так хочу знову набрати твій номер, який знаю напам'ять...