Глава 26

П'ятнадцять хвилин польоту по центральним вулицям міста відняли в мене десять років життя та два мільярди нервових клітин. Я розумію, що суддям в нашій державі дозволено все і що він хоче продемонструвати усі можливості  своєї супертачки Макларен, але ж не настільки! Елемчик нісся по дорозі на швидкості за сто п’ятдесят, закладав віражі, йшов постійно на обгін, порушував, ризикував… Із динаміків рвалася знайома пісня «First Day of my life» фінської групи, водій енергійно підспівував на англійській мові, а я перелякано кліпала очима, вдавлена шаленою швидкістю авто у спинку сидіння.

 – Все приїхали, - задоволено вигукнув суддя, різко пригальмувавши біля якогось мафу із фаст-фудом. – Нарешті ми зараз відвідаємо справжню шаурму-у-у-у.

– Що? – я не могла повірити в те, що заради якогось шматка лаваша мені прийшлося ризикувати власним життям.

– Так, воно цього вартує, - ніби прочитав мої думки Елемчик, - зараз ти відчуєш справжнє задоволення, адже тут вона особлива – туга, важка, соковита, нафарширована м’ясом та овочами…

– Зрозуміло. Ви дико зголодніли… Хіба не легше було замовити доставку? Зручно та швидко привезли, і Ви собі б спокійно поїли…

– Справа в тому, Наталю, що я не можу собі дозволити таке харчування на роботі. Моя мама – веган і вона настирливо намагається перетворити усіх, хто її оточує у ярих шанувальників зелені. Вже моя помічниця Настя і секретар Таня теж долучилися до поїдання рослинної їжі і про все доповідають моїй матері і не дай Боже в моєму меню раптом опиниться якийсь гамбургер чи хот-дог – це прямий шлях до невиліковних хвороб.

Я ледь стрималася, щоб не розсміятися в голос від його серйозної мови та непідробного страху перед мамою у випадку викриття вживання синочком фаст-фуду. Здоровий чоловік, а все ж таки боїться… розчарувати свою маму. Чомусь відразу згадався феномен «єврейської мами» - явище абсолютної та безмежної любові не лише матері до дитини, а й дитини до матері. Недаремно шуткують: що француз любить свою коханку, англієць свою жінку, а єврей свою маму.

Продавець шаурми – грузин Гургенчик, чаклуючи над нашими лавашиками, встигав розсипати, як східні спеції, компліменти: «Вах…красівій дєвушка, тєбє самій сочний моркунчак положу…». І щойно Елемчик вгризся зубами у шаурму, прикривши очі від задоволення, зненацька роздався шалений гуркіт: в його крутезну тачку в’їхала ззаду червона іномарка.

– О ні, що це?! – очі Елемчика зараз були майже такі самі, як у рибки Немо.

Із червоної машини вилізла ефектна бабуля. Біляве волосся взбите у гарну зачіску. Довгий чубчик спадав на одне око. На обличчі були явні сліди дорогої косметики, хоча можливо пластичні операції тут теж мали місце. Як шуткувала Фаїна Раневська, що який сенс робити «пластику», якщо фасад підрихтуєш, а каналізація все одно вже стара, але ця винуватиця ДТП навпаки буквально світилася енергією, і навіть зморшки здавалося грали у кутках очей.

– Мамо! – перелякано вигукнув Леонід Миколайович, швидко кинувши до рук мені свою шаурму і знищивши великим пальцем сліди харчового злочину на своїх гарних губах. – Що ти тут робиш?

– А ти що тут забув, Льонечко? – невдоволено поцікавилася маман Елемчика, вказавши наманікюреним пальцем в маф.

– М-м-м, - жував губи суддя, не знаючи, що відповісти.

 – Наталя Кузнєцова -  помічник адвоката юридичної фірми «Вовк та партнери», - вирішила я прийти на допомогу судді. – Леонід Миколайович, як справжній джентльмен спас мене від голоду, я цілий день нічого не їла…

– Така гарна дівчина і їсть таку гидоту та ще й в необмеженій кількості! – хитаючи головою, промовила вона. – Ви ж чули фразу про те, що ми є тим, що ми їмо. Отож, юна леді, я щиро раджу Вам замислитись над Вашим раціоном харчування. Ось Вам моя візитівка, перше заняття безкоштовне. Там ви дізнаєтесь, що таке нутриціологія і з чим її їдять.

На крафт картонці значилося ім’я Людмила – нутриціолог, веган, директор «Майстерні креативних рішень». Я важко зітхнула. Для повного щастя мені не вистачає лише вивчення науки про гігієну харчування. Всі ці дієтологи ще ті шарлатани: вони всім клієнтам кажуть, що вся відповідальність за власне життя лежить на нас самих.

– Ну добре, зайчики, - чмокнула маман свого синочка у щічку, залишивши на ній слід від рожевої помади, - мені вже час бігти! В мене зустріч із клієнткою, - кинула вона свій погляд на смарт годинник, що елегантно дивився на її витонченій руці. – Наталю, чекаю на зустріч з Вами! Гарантую, Ви не пошкодуєте, якщо відвідаєте мої тренінги. Арівідерчі!

– Мамо, а що ж робити із машинами? – кинув суддя в слід матері, яка на високих підборах швидкою, впевненою ходою віддалялася від нас.

 - Синочку, я тебе благаю. Я абсолютно не бачу в цьому проблем…

От чесно, щиро захоплююся людьми, які ні в чому не бачать траблів! Як це? Навчіть мене!!! В мене ж щодня є над чим поміркувати… Хоча… Ще буквально недавно я насолоджувалася присутністю коханого чоловіка – Павла, з яким я із задоволенням обговорювала судову практику, що ніяк не складалася у загальноприйнятий пазл та знищувала із ним щодня піцу діаметром зі стадіон «Динамо» і ні про що не думала. А варто йому було залишити мене на декілька днів, як вже голова йде обертом: прийшлося самій диригувати оркестром! По-перше, зайнятися питанням пошуку няні для свого карапуза, по-друге, зустрітися із клієнтами, що своїми настирливими дзвінками розряджають мій телефон…

Мабуть для кожної матері знайти няню для своєї дитини нагадує вирішення задач з опору матеріалів. Ні, це не просто визначити геометричні характеристики поперечного перерізу чи здійснити аналіз згину консольної балки, а на багато все складніше… Зокрема, для мене із гуманітарним складом мислення: треба з’ясувати, де няню мрії шукати – через знайомих чи за допомогою Інтернет ресурсів, який вік в неї має бути, який стаж… І це лише верхівка айсбергу! Ох, що ж мені робити? До того ж треба купа часу для здійснення пошуку… І тут, як кажуть: не було би щастя, як нещастя помогло. Приїхавши ввечері додому після каскаду подій, в квартирі на мене чекав черговий сюрприз. Ромчик вирішив проявити свою майстерність у сантехніці: полагодити нам кран на кухні, що невпинно тік, але щось пішло не так і в результаті ми затопили сусідів знизу, оскільки не змогли оперативно перекрити загальний кран на воду. Сусідкою, що жила на поверх нижче, виявилася мила дівчина Галя, що нещодавно поселилася сюди разом зі своєю шестирічною донечкою. Вона переїхала із Донецької області через складну ситуацію у східному регіоні. Не дивлячись на те, що ми їй добряче пошкодили стелю у ванній кімнаті, Галя вкрай спокійно відреагувала на цю халепу. В квартирі переселенки витав божественний аромат. На кухонному столі рівними рядами лежали свіжоспечені штруделі. Мабуть вони феноменально смачні, але нещасна господиня пече їх не для себе, а як виявилося на замовлення, оскільки в неї катастрофічно не вистачає грошей. Раніше їх із донькою матеріальним становищем переймався Галин чоловік, але півроку тому назад він трагічно загинув в зоні АТО. А борги, як відомо, мають властивість  накопичуватися, так як все потребує оплати.