Глава 21

Простіше відчепитися від пітбуля, який зімкнув щелепи, аніж від Вовка, який вже націлився тебе з’їсти! Щойно я вибігла з його машини та пішла у напрямку свого будинку, як Павло перерізав мені дорогу і ми знову злилися у пристрасному поцілунку… І все… Я пропала! Прийшлося розпареного у бані біг боса тягти до себе у Кузнецовську ковальню, щоб кувати залізо, поки воно гаряче!

Вдома, на диво, було дуже тихо, відповідно усі спали, навіть мій шарпей Ерос тихо посапував на килимку у коридорі, ніяк не реагуючи на наш прихід. Головне, що спав мій Лучано Паваротті, а точніше Макс, який щоночі співає свої «карузо». Я розстелила ліжко для Павла у своїй кімнаті, бо синочок мій, як справжній чоловік не любив спати наодинці, тому ділив ліжко разом з Євою, яка робила йому масаж спини «Рейки, рейки, шпали, шпали, їхав поїзд із Полтави…». Поки я приймала душ, мій розпарений ведмедик вже встиг вирубатися і тепер тихо спав у своїй барлозі.

 Ранок мій розпочався майже з кави, а точніше з поцілунку Павла, який немов панда з такими ж колами під очима, стояв в одних труселях-боксерах і тримав піднос із двома чашками кави.

– Ти така гарна, - захоплено прошепотів він, поставив піднос на тумбочку і почав стягувати з мене нічну шовкову, червоного кольору, сорочку.

– Ти теж, - прошепотіла я і не без задоволення притиснулася до нього усім тілом.

Мені так хотілося йому цілком довіритися, відчути його повністю, зсередини, адже сама Єва визнала той факт, що Павло не аби хто, а «СЧ», тобто Справжній Чоловік.

Павло нахилився до мене, відкинувши назад моє волосся, почав цілувати шию. Я відразу відчула, як зриваюся зі скелі, вчиняючи опір тілом гарячому повітрю та різко встромлююся у прохолодну товщу блакитної води. Крижаною водою виявився пронизливий крик Макса, що сповістив, наче півник, що день розпочався та час займатися ним особисто.

Поки я займалася Максом, варила йому манну кашу, на кухню жваво вибігла Єва у спортивному костюмі.

– Чао, Татка! Я вже на низькому старті. Поки ти вдома, хочу трохи розім’яти свої м’язи, побігати у парку, а то щось з нашим синочком не встигаю ходити на фітнес. Сподіваюся, що ти вчора відмінно відпочила, - вона хитро підморгнула мені, - Павлуша такий добрий хлопчик, що такому не те, що неможливо відмовити, а можна, навіть, довірити усі пін-коди від банківських карток.

– Ой, - я хотіла розсміятися, що про ті «фантастичні» суми, що в мене на рахунку і бомжу соромно зізнатись, тому… Раптом гостра біль у нижньому зубі різко дала про себе знати і очі миттєво налилися сльозами.

Для повного комплекту задоволень не вистачало тільки ниючого від болю зуба. Єва намагалася домовитися про мій візит зі своїм стоматологом, але той, як на зло, перебував у заслуженій відпустці та розслаблено засмагав у сонячній Туреччині. Морально я геть розклеїлася, мій бюджет продовжує танути швидше, ніж вони встигнуть прийти до мене на картку, оскільки відразу відбувається списання коштів по кредиту… Як вже надоїло, машини немає, а платити за неї треба, та й ще «бюджетний» візит до стоматолога додався… Чомусь так стало себе шкода, і сльози знову полилися стрімким потоком. За цим сумним заняттям і застав нас Павло, який вже встиг одягнутися і прийняти серйозний вигляд обличчя.

– Єво Павлівно, не переживайте! Дійте за своїм планом, я зараз все владнаю.

Мій «СЧ», тобто Вовк – реальний супермен, оскільки вирішив мою проблему буквально за декілька хвилин. В наш час такий чоловік дуже велика рідкість, оскільки він ніколи не симулює діяльність, а робить все на користь в дійсності.

Виявилося, що у Павла мати – лікар стоматолог, і на прохання свого любимого синочка все ж таки вийшла на роботу, навіть не в свою зміну. Коли він привіз мене до лікарні, то мені в мить здалося, що в мене відняло пів обличчя, а не просто болів зуб, і я з перекошеною фізіономією вилізла з розкішного «Рендж ровера». Сам Павло взяв на руки Макса і разом зі мною пішов до матері представити нас.

Мама Павла була справжньою інтелігентною жінкою, дуже худенькою, у білому халаті здавалося світилася, наче янгол, із коротко стриженим білявим волоссям на голові, коротше повна протилежність Павлу.

– Маргарита Андріївна, - представилася вона і вказала мені рукою на вільне крісло. – Сідай, Наталко, а ти, Павло, йди-но погуляй з малечею, бо їй ще рано дивитися такі фільми жахів.

Глянувши у мою розкриту щелепу, лікарка важко зітхнула.

– Шановна, як давно ви були в стоматолога? – поцікавилася вона і торкнулася гострим інструментом мого хворого зуба.

Обожнюю стоматологів, які задають питання і чекають відповіді, колупаючись в роті.

 – Г-авно, - вичавила я з себе, намагаючись не вдавитися власною слиною.

– Воно й видно, - серйозно промовила Маргарита Андріївна і набравши шприц, всадила мені неприємний укол в нижню щелепу.

Поки наркоз набував своїх чарівних властивостей, лікарка, наче слідчий поліції влаштувала мені справжній допит: що в мене з Павлом, від кого дитина, де живу, хто батьки і т.д. Я звісно вдячна Павлу за допомогу, але я ніяк не розраховувала на перше знайомство із потенційною свекрухою. Хоча можливо я ще рано забігаю наперед?

Коли моя дикція стала такою «чіткою», від якої Цицерон би відразу перевернувся у труні, Маргарита Андріївна обірвала наш жвавий діалог і розпочала катувати мене: величезна дриль, розміром з хмарочос вгризлася в мою шелепу і свердлила її безкінечно…