Глава 15

 – Згідно статті 63 Конституції України, я повністю відмовляюсь давати свідчення стосовно себе, - тоном Сніжної королеви промовила я, - до того ж, як мені відомо, я маю право на захисника – адвоката, але враховуючи те, що в мене ще дуже маленька дитина, яку я не можу на довгий час залишити саму, тому не мала можливості реалізувати своє право.

– Слухай, Кузнєцова, припини з себе корчити крутого юриста із серіалу «Форс мажори», все одно в тебе нічого не вийде, - прокурор із добрим прізвищем Злий, схожий на персонажа Грю із мультфільму «Нікчемний я» з таким само гострим носом та відсутністю волосяного покриву на голові, витяг вологу серветку та протер нею свою лисину.

– Я не прагну уникнути відповідальності, але хочу, щоб усе було по закону, оскільки мене дуже зухвало підставили, - важко зітхнула я, - тому прошу перенести мій допит на іншу дату для того, щоб я мала можливість знайти собі захисника! – я різко підвелася зі стільця, зачепивши стос паперів, що знаходилися на краю стола і які розлетілися, як білі чайки над морем в усі сторони.

– Це звичайний допит свідка, ніхто тебе ні в чому не обвинувачує! – підскочив прокурор Грю і посміхнувшись, почав активно, як грибник у лісі збирати розкидані папери.

– Так мені відомо, Олексію Леонідовичу, - допомагаючи збирати папери, я намагалася дивитися прямо в очі Злому прокурору, в якого була на відміну від прізвища дуже добра посмішка, - що в нашій державі діє презумпція невинуватості, тобто я невинувата у вчиненні злочину до тих пір, поки перед судом не будо доведено мою вину, але я знаю і те, що цими правами володіють лише ті, в кого є гроші, а для інших діють лише самі обов’язки!

         Очевидно, містер Грю, зрозумівши, що від мене толку, як від нацбанку чекати зниження долару до однозначної цифри у гривнях, то йому залишилося лише взяти свій синій робочий щоденник у шкіряній палітурці і внести туди запис про наступний мій допит.

– Щоб проблеми вирішувалися, слід переводити їх в розряд задач, - діловито промовила Єва, кидаючи сухофрукти в окріп. – Як тобі відомо, навіть якщо тебе з’їли, все одно є два виходи…

– Так, до того ж тривала бездіяльність повністю перетворила мене на рослину, необхідно негайно щось робити, - я скролила в телефоні реклами місцевих адвокатів і прикидала в уяві скільки в «тугріках» це задоволення мені буде вартувати!

Коли врешті-решт, мені вдалося знайти більш-менш приємне для гаманця та очей оголошення, то вирішила залишити свій телефон для зворотного зв’язку. Через півгодини мені передзвонив приємний чоловічий голос та призначив мені зустріч наступного дня на десяту годину ранку.

– Татка, а чому саме о десятій годині? Ти що забула, що в мене завтра індивідуальні заняття з фізики по підготовці учнів до зно? А переносити їх на інший день небажано, бо можуть наступного разу вже не прийти… - Єва засмучено розвела руками, а Ерос скориставшись тим, що ми з бабулею були вкрай спантеличені тим, з ким залишити Макса, швидко потягнув зі столу свинну відбивну. 

Моя бабуля переживаючи за те, що в нас зараз вкрай скрутне матеріальне становище, відразу знайшла собі учнів через старі знайомства у школі, а мені, через надмірну кількість юристів на квадратний метр в південній столиці, не так то легко влаштуватись на роботу за професією та ще й з маленькою дитиною в додаток.

    – В мене є одна ідея, - хитро посміхнулася бабуля.

   Наступного ранку я вже летіла через усе місто, щоб вчасно дістатися до адвокатського бюро. Макса ми залишили із Ромчиком, якого бабуля запросила до нас допомогти у маленькій справі.

– Ні-ні-ні, - Рома активно розмахував руками, ніби диригент оркестру в театрі оперети, - я страшенно боюся малюків, до того ж я зовсім не знаю, як з ним поводитися…

– Нічого все буде добре, даси йому сосочку і він засне, - щебетала я не гірше за нашу папугу Маню, бо позаду маячила кримінальна справа, відступати було нікуди.

– А він колись спить? Наскільки я пам’ятаю, ти завжди жалілася, що він спить тільки на вулиці, а раптом Макс схоче їсти? Чим його годувати? В мене в грудях молока нема! Воно відразу кисне, – намагався жартувати Ромчик, але по його переляканому погляду було видно, що йому дійсно залишитися з маленькою дитиною – суцільний стрес.

  Передбачлива Єва витягла з кухонної шафи пляшечку грузинського коньяку і ласкаво промовила:

– Це заспокійливе, приймати у розумних дозах, - посміхнулася вона.

– Кому треба заспокійливе: мені чи Максу? – посміхнувся і врешті-решт здався Роман.

  На заплановану зустріч я прибула на десять хвилин раніше. В адвокатській конторі мене зустріла молода худорлява дівчина, яка виглядала дуже сучасно та розкуто водночас: на ній була вузенька чорна майка та чорні короткі шорти по фігурі, волосся кольору воронячого крила виблискувало на сонці, що рівно спадало на плечі та довгі, як у кішки пофарбовані сірим лаком нігті. Красуня очевидно користувалася усім спектром косметичних послуг: ідеальна шкіра обличчя, рівні брови, пухкі губи та маленький пірсинг в носі. Оцінивши мене своїм критичним поглядом, таку запущену, нестрижену, хоч і з легким макіяжем на обличчі, втомленим голосом звернулася до мене:

 – Вам призначено зустріч? Зачекайте, адвокат ще зараз зайнятий.  

  Очікуючи на захисника, в мене раптом розпочалася страшенна гикавка, скільки я не намагалася стримати її, вона все одно розривала усю мою середину. Брюнетка посміхалася очевидно з мого нікчемного вигляду, проте не запропонувала, навіть води. Поганий сервіс, на двоєчку і дівчина ця зовсім не пасує такому серйозному закладу! Коли я в черговий раз набрала кисню і затримала дихання, мабуть була схожа на екзотичну рибу з випуклими очима. Двері кабінету захисника відкрилися і звідти вийшов у діловому сірому костюмі мій давній знайомий – дебошир із ресторану Павло.