Глава 10

– Ні-ні, я протестую, це все неправда, - я щосили трусила, неначе термометр, тест для вагітності, на якому дві червоні смужечки: одна тоненька схожа на кишкову паличку, а інша жирненька, яка нахабно винесла мені вердикт, але яка, на жаль, не пронесе, як перша,  з середини!

– Татка, ти ще довго збираєшся висиджувати, як курка яйце, - донісся лагідний голос бабулі через замкнені двері туалету, в якому я, як суддя в нарадчій кімнаті, міркувала над несправедливим вироком долі, - виходь скоріше, а то твої улюблені млинці вже захололи…

         Я під гіпнотичним впливом шаленої енергетики Єви відімкнула двері і попрямувала в кухню.

– Євочка, я зовсім не розумію, як так сталося… - все що я могла промовити на даний момент, намагаючись пригадати, коли в останній раз до мене приїжджали гості на червоній машині.

– А який в тебе строк? – поцікавилася бабуля, - в принципі, це не суттєво! Нічого, все одно народиш дитинку, все буде добре! Тобі, головне, зараз не нервувати, зрозуміло? – бабуля щедро наклала мені горку тоненьких, але широких, діаметром з піцу, золотистих з коричневими родимками млинців.

– Як народжу? А раптом Саша не признає дитину, скаже, що такого бути не може, адже він точно знає, що ми вживали усіх заходів проти мого запліднення. Я прямо бачу його розлючену, як в іспанського бика, морду, із диким ревом візьме та копне мене своїми рогами, і навіть пояснень не вислухає, він і так мене до кожного стовпа ревнує…

         Бабуля важко зітхнула, але знайшла для мене мільярд чудотворних слів, завдяки яким мені хотілося вірити у краще майбутнє! Я міцно поснідала і це був мій перший день без кави! Тому без наявності кофеїну у внутрішніх налаштуваннях мого організму відбувалися численні системні збої: спочатку напала страшенна сонливість, потім нудота і легке запаморочення. Ледве досидівши до обіду в управлінні, я відпросилася у своєї, хоч часом вередливої, проте людяної начальниці, і поїхала назад додому.

         Я по життю невиправний оптиміст, навіть коли усюди голосять про кінець світу, війну або страшенну пандемію, в моїй душі завжди, як тоненьке стебельце дерева, що наперекір усьому проростає крізь каміння, є впевненість у тому, що бути добру на землі.

         Дочекавшись вечора, я вирішила не тягнути із новиною і розповісти її для Богомолова. Я вже, як раз приїхала до ресторану, ледве переконавши бабулю в тому, що мені треба підзаробити грошей на свій декрет, адже ті «крокодилячі сльози», що виплачує «соцзахист» ледве на пачку памперсів вистачить.

– Сашко, милий, мені треба з тобою поговорити про дещо важливе, - без привітань звернулася я до коханого. – щоб ти сказав, якщо б раптом дізнався про те, що в нас може народитися дитинка? – закинула я здалеку вудочку, проте він, мабуть відразу про все здогадався, кілька хвилин мовчання у телефон, а потім сухо промовив:

 – Це серйозно? Ти не шуткуєш?

         Сьогодні, на жаль, не перше квітня, я б тоді так могла пожартувати, тим більше, що живу в столиці гумору, проте я з твердою впевненістю у  голосі відповіла:

– Так, в нас із тобою буде малюк. Ти радий? – так прикро, що я не бачу зараз його вираз обличчя, але можливо тим краще, як на мене іноді краще жити з світлою надією без остаточної відповіді, а ніж знати вбивчу відмову.

– Який термін вагітності? - беземоційно спитав він, тепер очевидно, що він зовсім не радий.

– Я точно не можу сказати, оскільки ще в лікаря не була, мабуть місяць, я тільки нещодавно про це дізналася…

– Ти впевнена? – перебив він мене.

– Скоріше так, чим ні, адже мене постійно нудить на різні запахи та їжу, а ще вранці я робила тест, то там така друга червона смужка, така жирненька, зараз тобі фото скину у вайбер…

– НЕ ТРЕБА! – закричав він, наче я йому запропонувала випити тухле яйце.

– Добре-добре, - швидко промовила я і замовкла в очікуванні його страшенної остаточної відповіді. 

– То чого ти хочеш від мене? –якось емоційно віддаленим тоном поцікавився він.

– Ти що знущаєшся? – не в силах більше стримуватися, я несподівано вибухнула, наче ручна граната РГД-5. – Я хочу народити здорову дитину і створити з тобою справжню люблячу сім’ю, в якій будеш ти, я і наш малюк!

– Ха-ха-ха, - диявольським неприємним сміхом донеслося до мого вуха його бачення нашої майбутньої родини. – Ти подивись на себе! Яка з тебе мати? А яка жінка? Ти, навіть їсти собі не здатна приготовити, адже тобі усе готує твоя бабця! Ти істинна егоїстка, яка думає лише про себе! В тебе, навіть собака не вихований, погриз мені мої улюблені шкіряні кросівки! Як ти збираєшся виховувати дитину, якщо ти не здатна ні за ким нормально потурбуватися?

– Це ще чому? – від люті я раптом відчула, як у вухах позакладало, наче від тиску у літаку. – Тоді скажи, що ти зробив татусів синочок, якщо б не твій батько, ти б взагалі нічого не досяг в цьому житті!!!

– Десь це я вже чув! Мені здається, що ти спеціально усе це вигадала, оскільки, зрозуміла, що наші шляхи з тобою розходяться і щоб втримати мене, як усі баби, хочеш прив’язати мене до себе пузом…

– Ти найжахливіша людина, яку я зустрічала у своєму житті! – не в силах більше терпіти, я вимкнула телефон і стримуючи сльози побігла до ресторану.