Чекаю

Дорогі мої читачі! Сьогодні наше життя змінилося назавжди. Ми всі розділені кілометрами: хтось шукає прихистку за кордоном, хтось залишився вдома, а хтось тримає небо над нами на фронті. Але нас усіх об’єднує одне велике почуття — нескінченна любов до наших рідних і спільна надія на те, що війна закінчиться.
Ми живемо в очікуванні дзвінка, короткої звістки чи того щасливого дня, коли двері рідного дому відчиняться і на порозі з’явиться найдорожча людина, що нарешті повернулася з війни. Це наше спільне прагнення — знову зібратися всім разом на нашій рідній землі.
У цьому вірші я хочу поділитися з вами своїм найпотаємнішим. Це моє звернення до моїх близьких, які зараз так далеко від мене, і до тих рідних, хто захищає нас на передовій. Сподіваюся, у цих рядках кожен із вас, хто знає смак розлуки та тривоги, відчує знайомий біль, але, що найважливіше — і незгасну надію на зустріч із тими, кого ми так палко любимо і на кого всі ми так чекаємо.                                                                                         Як багато дум, слів не вистачає,
Душа за Україною в розлуці палає.
Та розум мій тверезий, і серце все знає:
Війна ця проклята нарешті піде,
І знову наш край розквітати почне.
Мої рідні… друзі… я так вас кохаю.
Ви ждете мене — і на вас я чекаю.
Сумую за вами і миру так хочу,
Щоб з радістю всіх вас разом обійняти
І щиро, по-рідному, вас привітати.
До Господа кожну хвилину благаю,
Щоб Він вас від цієї війни уберіг.
Люблю вас всім серцем і дуже на зустріч чекаю… Кохаю…