Вірші

Дорогі мої друзі! Уся моя біль від початку війни була винесена в ці рядки. Я народилася і виросла на сході України, тому все своє життя говорила і думала російською. Саме нею я написала цей вірш у Вербну неділю навесні 2022 року, коли серце ледь витримувало побачене.
Сьогодні ж я виношу ці рядки на ваш суд вже українською мовою. Я переклала їх, бо для мене це принципово: я не хочу мати нічого спільного з тими, хто приніс стільки горя на нашу землю. Це моє рішення, моя позиція і мій особистий біль, який тепер звучить мовою мого серця — моєю рідною українською.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           Взялá вонá кри‌ла, одрáзу вдяглá,
Швидки‌ми крокáми до вікнá підійшлá,
Навкрýг подиви‌лась, валі‌зку взялá —
З люби‌мими рéчами, з гі‌лкою вéрби...
І з ні‌жністю в сéрці злеті‌ла вонá
Назу‌стріч прекрáсному дню, де веснá.
Веснá булá пóруч. Вонá помагáла:
«Диви‌сь, як садú розцвіта‌ють ряснí,
Як птáхи співа‌ють, як всé ожилó,
Як нáші ліси‌ і поля‌ зелені‌ють...»
Та рáптом: «О Бóже! А щó там за тьмá?
Де ліс, де поля‌, де рі‌дна земля‌?»
І сéрце стиснýло так бóляче, ги‌дко,
І кри‌ла згорну‌лись, не в си‌лах леті‌ти.
«О, Гóсподи, щó це? Що за зага‌дка?..
Тут хáти пустí, нáче óчі чорні‌ють,
Тривóжно на нéбо всі лю‌ди глядя‌ть,
Від стрáху в очáх їхні‌ ду‌ші сиві‌ють,
Тут гóре і бі‌ль навкру‌ги гомоня‌ть».
«Моя‌ дорогá, — я тобі‌ відпові‌м, —
Тут мóнстр посягну‌в на свобóду люде‌й,
Цей гáдкий урóд зазіхну‌в на нарóд.
Та встáне на нóги твоя‌ Украї‌на,
І ми‌р, і добрó принесé всім вонá».
— Розпрáв свої‌ кри‌ла, моя‌ Украї‌но!
Поба‌чиш — усé будé дóбре у нáс:
Зася‌ють вікóнця, зведýться хати‌,
І знóву розквíтнуть всі нáші садú.
«Несú свою нíжність і гі‌лочку вéрби
В прекрáсні вíдблиски новóї зорí», —
Веснá прошепоті‌ла.
І жíнка кри‌лами знов запорхалá.
«Кохáння тобі‌, щáстя, ми‌ру в душí!
Летú, дорогá, назу‌стріч красí!»