Розділ 3

Розділ 3

Марко рвучко смикнув важкі дубові двері, захряснув їх і зачинив на засув. Він ледве встиг, бо за мить з вулиці почувся жахливий рик і важкі кроки на порозі.

Одразу ж двері струснуло від потужного удару ззовні. Скло у вузькому віконці поруч на стіні розлетілося на друзки. Але воно було надто мале, щоб монстр міг туди пролізти. Кошмарний звір гупав у двері, і Еска перелякано подумала, що він такий сильний, що може вибити їх разом із одвірком.

— Тримайся подалі від вікон та дверей, Еско! — крикнув Марко, відступаючи на кілька кроків і прикриваючи дівчину собою. — Це що це за потвора?! Я, звичайно, розумію, що сьогодні ніч Геловіну, але чомусь мені здається, що цей монстр справжній, а не чоловік, переодягнений у геловінський костюм...

— Юркіс! Це він! Я не знаю, як, але він перетворився у таке страшидло! — схлипнула Еска, затуляючи вуха від оглушливих ударів.

Чудовисько знову сильно вдарило у двері, і цього разу посередині дубової двірниці з'явилася тріщина, а засув небезпечно заскреготав, звір ось-ось міг вибити двері.

— Сюди! У вітальню! — Марк схопив Еску за руку й потягнув її вглиб будинку.

Вони забігли у вітальню, Марко знову зачинив двері за ними, цей запечатав магічно. У цій кімнаті панував приємний затишок, стояли книжкові шафи, м'які крісла й старовинна шафа з посудом. Але тут було велике вікно, яке вело у невеличкий садок. Не встигли вони перевести подих, як почули новий, ще гучніший рик. Монстр, мабуть, не зміг вибити двері й почав шукати вікна.

Еска із жахом побачила чорний силует за вікном вітальні. Чудовисько одним ударом ніжки від стільця, яку так і тримало в лапах, розбило вікно. Незважаючи на гострі уламки і скло на підлозі, звір перестрибнув через підвіконня, і його тінь на мить закрила великий повний місяць, що висів у геловінському небі.

— Обережно, Еско! Будь позаду мене! Я спробую його знешкодити! — крикнув Марко й рвонув уперед. З його піднятої долоні вилетів сніп зеленого магічного світла, схожого на блискавку, який вдарив монстра у груди і відкинув до стіни. Одночасно Марко також створив магічний щит, що прикрив їх з Ескою. Він не був дуже сильним, але міг затримати звіра на один-два удари.

Монстр Юркіс отримав дрібні й болючі поранення від Маркової магії та розбитого скла з вікна, але це не зупинило його у прагненні дістатися Ески. Адже тільки на неї було спрямовано його ненависний погляд. Після магічного удару Марка, він з диким гарчанням підвівся з підлоги і тепер був ще зліший. Проте тепер не кидався згарячу, а наближався повільно, напевно, зрозумів, що його здобич нікуди не подінеться із цієї кімнати, бо втікати було нікуди.

— Еско, втікай на кухню, там, біля столу, є люк. Можеш спуститися у підвал і зачинитися зсередини. Люк дуже міцний, думаю, монстрові не впоратися з ним! Давай! Швидше! А я його затримаю! — Марко раптом схопив зі столу масивну бронзову статуетку і приготувався кинути її.

— Нізащо! Ми разом розберемося із цим кошмаром! — крикнула Еска, котра зовсім не збиралася тепер втікати, її страх перетворився на злість. Вона також схопила зі столу важку кришталеву чорнильницю. — Юркісе, мерзенний зраднику! Іди геть! Я не стану твоєю дружиною навіть під примусом! Ти огидний!

Вона з усієї сили жбурнула чорнильницю в монстра, але той підставив лапу й чорнильниця розбилася об його тверді кігті, обляпавши його чорнилом. Звір також заревів від люті, але забиратися геть із вітальні навіть не подумав.

— Марку, треба вдарити його магією в груди, там де серце! Давай! А я відверну його увагу, щоб він розкрився! — вигукнула Еска, вже підстрибнувши до шафи з книгами і кидаючи у звіра один за одним важкі фоліанти.

— Зрозумів! Я спробую! — Марко кинув у монстра статуетку і випустив потік невеликих вогняних куль. Той відсахнувся, намагаючись уникнути вогню. Із лап Юркіса випала ніжка стільця, яку він використовував, як зброю.

— Зараз я гепну його чимось важкеньким! — закричала Еска, намагаючись знайти щось важче і замашніше. Вона кинулася до старої шафи з посудом, відчинила її і витягнула велику плескату вазу, більше схожу на широку кришталеву тацю.

Монстр тим часом повільно наближався із наміром кинутися на Марка, бо зрозумів, що він є головною перешкодою на шляху до Ески.

— Не смій його чіпати, покидьку! — закричала Еска й з усієї сили жбурнула важку круглу вазу прямо в обличчя монстрові, розкрутивши її, наче диск під час гри в перекидання дисків, у яку вони з Марко гралися коли з дітьми.

Ваза потужно влетіла в голову звіра. Очевидно добряче його стукнула, тому що він похитнувся і схопився лапами за голову, відкривши зарослі шерстю груди. 

— Ось тобі! — закричав Марк, бачачи, що монстр засліплений і хитається. Він простягнув обидві руки вперед. Його магічна сила, вивільнена вже азартом й потребою захистити Еску, була цього разу дуже потужною.

Потік синього магічного світла вдарив монстра в груди. Звір видав останнє болісне рикання і впав на засипану уламками скла підлогу вітальні. Чорна шерсть на ньому почала швидко втягуватися, кігті зменшуватися, а жовті очі набувати звичайного кольору. Магія Геловіну, яка змінила його, почала зникати. Незабаром перед задиханими від азартного бою Марком та Ескою на підлозі лежав Юркіс, а не монстр. Він знову був людиною. Маленьке скляне серце зненацька з'явилася біля колишнього монстра і повільно покотилося по підлозі до ніг Ески, ціле та неушкоджене, і всередині нього знову сяяла маленька червона іскорка.