Розділ 2

Розділ 2

Еска йшла, відчуваючи, що після того, як вона купила сувенір, її настрій покращився.

Вона вже завертала за ріг, прямуючи до кав’ярні «Золота сіль», де на неї чекав Юркіс, коли її кроки раптом сповільнились. Біля кованої огорожі старого скверу, де світло ліхтарів було досить тьмяним, стояла пара. Чоловік і жінка. І вона впізнала чоловіка. Це був Юркіс. 

Еска завмерла, не в змозі зрушити з місця. Час наче зупинився. Потім дівчина отямилася і швидко шмигнула в кущі недалеко від парочки.

Адже Юркіс тримав у обіймах іншу жінку, зовсім їй незнайому, світловолосу, вбрану в дорогу, але аж надто відверту сукню. І він цілував її. Це був довгий пристрасний поцілунок, який не залишав жодних сумнівів, що ці двоє не випадково тут стоять. Що вони добре знайомі.

Це був не просто удар, це було жорстоке, підступне перекреслення її вже й так хиткого уявлення про майбутнє. Але першою емоцією дівчини був не розпач чи ревнощі, а злий і шалений гнів. Проте вона не підійшла до парочки і не викрила цього підлого зрадника. Натомість їй захотілося послухати, про що вони говоритимуть.

— ...Ти ж розумієш, кохана, наше одруження з Ескою нічого не змінить. Це просто формальність, — голос Юркіса був ніжним і огидним для Ески. — Мені потрібна дружина, спокійна і покладиста, котра завжди буде мене слухатися. Ти ж знаєш, твоєму чоловікові теж не можна нічого про нас знати. І щоб він ні про що не здогадався, я одружуся. А то останнім часом він якось дивно на мене дивиться, можливо, про щось здогадується. Моє весілля заспокоїть його. Ми навіть будемо дружити сім'ями! Але до твого ліжка я навідуватимусь частіше, ніж твій чоловік. Ти ж не проти?

Жінка засміялась.

— О, ні, коханий! Я вже два роки не проти! Але не збираюся втрачати своє багатство заради якихось там сентиментів. І я буду приходити до тебе, коли ти скажеш. Твоя Еска буде сидіти вдома, поки ми будемо насолоджуватися життям.

— От і чудово, — пробурмотів Юркіс, знову цілуючи її.

А Еску аж пересмикнуло від огиди. Чорт, вона мало не зробила одну з найбільших дурниць у своєму житті! Ох, вона мало не вийшла заміж за негідника! Він не хотів дружину, він хотів слухняну річ і красиву ширму для своїх брудних утіх. Її мати була права: кохання не існує! Є лише плотські утіхи та використання таких дуреп, як вона, для прикриття зрад.

Еска тихо вийшла з кущів і побрела вулицею геть. Спочатку хотіла повернутися додому, але потім все-таки передумала. У неї назрів план. Ковтаючи гіркі сльози розчарування, дівчина попрямувала до «Золотої солі». Її ноги самі несли її туди. Вона повинна була зустрітися з ним, повинна була виказати Юркісу все, що вона про нього думала!

Через деякий час Еска увійшла до затишної кав'ярні. Юркіс сидів за столиком у кутку, побачив дівчину і усміхнувся задоволеною посмішкою, помахав рукою, закликаючи до себе.

— Еско, привіт! Сідай! — сказав він, вказуючи на стілець поруч.

— Я прийшла сказати, Юркісе, що між нами все скінчено! Весілля не буде! Знайди собі іншу покладисту дурепу! — крикнула вона тремтячим голосом. Сльози, які вона стримувала, тепер потекли градом. — Я щойно бачила тебе. З твоєю коханкою. Біля скверу. Ти огидний!

Усмішка Юркіса зникла. Його обличчя витягнулося від здивування і стало трохи розгубленим, але швидко змінилося на зневажливо-байдуже.

— Еско, заспокойся. Ти щось плутаєш. Що ти бачила? Ти занадто емоційна, понавигадувала собі різного! Мене взагалі не було у сквері! Я одразу ж прийшов сюди, до кав'ярні, як і домовлялися.

— Я бачила тебе і ту хвойду, Не бреши! Я бачила твою мерзенну душу! Ти хотів використати мене як ширму, щоб зустрічатися зі своєю коханкою. Я краще буду бідною, як моя мати, але мені не будуть плювати в душу! Між нами все скінчено! Я не вийду за тебе! — вигукувала дівчина.

Юркіс підвівся, на його обличчі промайнула хижа злість.

— Добре, дівчинко. Ти не розумієш, від чого відмовляєшся. Ти пошкодуєш про це!

Але Еска його вже не слухала. Її рука раптом намацала в кишені скляне серце. Холодне, воно було повною протилежністю того розпачливого полум'я, яким зараз горіла вона вся. Дівчина витягнула його і кинула на стіл перед Юркісом.

— А я, дурна, ще й купила тобі подарунок на Геловін! Забирай собі! Цей сувенір мені не потрібен!

Маленьке скляне серце з гучним дзвоном впало на стіл і тріснуло. І в цей момент з розбитого серця вилетіла маленька сріблясто-чорна іскра. Вона несла в собі дивну й неконтрольовану магію Геловіну і вдарила Юркіса прямо в груди.

Еска ж не побачила цього. Вона була занадто зайнята своїм болем і люттю, вже розвернулася й кинулася до виходу. Двері кав’ярні гучно грюкнули за її спиною, і дівчина побігла геть.

Залишившись сам, Юркіс, вжалений чорною іскрою, відчув, як його обличчя починає розпливатися, шкіра, немов глина, розм’якла, сформувала нове лице і затверділа знову. І це не було обличчя людини. Очі чоловіка збільшилися й пожовтіли, зуби видовжилися, перетворюючись на гострі ікла. Магія закоханого серця, котра зберігалася у сувенірі, не була призначена для підлої та зрадливої людини. Вона почала діяти зовсім неочікувано. Змінила внутрішню мерзенну сутність Юркіса у зовнішню форму. Він став спотвореним і горбатим монстром із витягнутими кігтистими руками та шерстю, котра почала пробиватися крізь дорогу сорочку, що репала по швах.