Розділ 10

Піднявшись нагору Етеш одразу натрапив на батька який якраз збирався спускатися. За час його перебування в особняку він не бажав потрапляти батьку на очі. Уникав його присутності на одинці. Адже вони в останнє вели бесіду ще тоді як хлопець переїжджав від родини до орендного житла. І закінчилась вона докорями татуся, який клявся що ніколи не впустить його на поріг свого дома. І навіть зрікався Етеша. Проте як кажуть: "Земля кругла". Майже вся сім'я вважала хлопця зрадником. Всі окрім Рустама, Лілі і матери. Двоє навіть намагались з ним спілкуватися таємно.  Але мати так і не пішла проти волі свого чоловіка. Не змогла. А даремно. Якби не лихо то нічого не змінилося. Кожен жив б далі своїм життям і ніхто не згадав б про один одного. Хоч і як хлопець не сумував. Тепер коли Етеш став безсилим і проживає в особняку батько вирішив зробити перший крок до шляху примирення? Хлопець хотів проїхати повз нього вдаючи що не помічає.
-Етеше, зачекай!- зупинив його батько доторкнувшись рукою до плеча і став перед ним.- Нам потрібно поговорити!
- Про що?
- Я знаю що вчинив неправильно коли вигнав тебе і заборонив спілкуватися з родиною. Я картаю себе і досі.
Чоловік відчайдушно зобразив на обличчі жалість і похмурився одночасно. Проте на Етеша награні емоції батька давно не діяли. Не вірив у його слова. 
- Ти вкрав у мене шість років. На цілі шість років відрізав мене від сім'ї. Хотів поселити у мені почуття зрадника. Нам немає про що говорити. Я розумію чому я в цьому будинку. Ви хочете вилікувати мене і вважаєте це своїм боргом переді мною.  І я вдячний вам і тобі за це, але не більше.
-Етеше...- промовив ледве чоловік.- Я насправді хочу щоб ти став на ноги . Дійсно цього бажаю. Повір мені!
- Думаєш це так легко? - на вустах хлопця з'явилась усмілка.- Довіритися тому, хто зрадив? Через стільки років в тобі прокинулася совість? А... ні вибач. Це ти вважаєш мене зрадником за те, що не підкорився тобі і захотів стати незалежним. А як насправді?
У повітрі зависла тиша, яку ніхто не наважувався порушити. Двоє дивились на одне одного не знаходячи що сказати. Звісно батько завжди правий . Навіть якщо і ні, то він ніколи не визнає цього. 
-Зрадник це ти!- сказав Етеш в самих серцях.- Я вас б ніколи не зрадив і не зраджу. Краще помру. Та і це зрадою не було.
Чоловік був спантеличений словами сина так що не знав що сказати на заперечення. 
-Я не розумію що я такого зробив що ти зі мною так вчинив. За що?
Не чекаючи реакції батька Етеш скознув мимо його і пішов у другу частину поверху. Чоловік повернувся і в слід сина вигукнув:
- Ти мене зрозумієш, коли у тебе з'явиться свої діти. 
-Ніколи. Я не триматиму їх у страху перед моїми рішеннями. 
Після цього хлопець закрився в своїй спальні. Його переповнювала злість на самого себе і смуток. Різноманітні думки гризли його з середини подекуди доводячи до сліз. Що робити далі? Етеш і гадки не мав. Останніми днями він все рідше виходить з кімнати щоб побути в колі сім'ї. Кожного разу його присутність несе нову суперечку. Як він втомився від всього цього. Важко зітхаючи хлопець просто сидів і дивився в одну точку на підлозі. Щоб хоч трохи розвіятися хлопець вирішив прогулятися садом після рясного дощу. Вийшовши через задні двері будинку Етеш відразу вдихнув запах мокрої трави, що стелилась низом поміж стежками саду. Краєвид зачаровує кожного. Сотні видів квітів вабили до себе своєю красою. Тихо гойдались дерева під не стриманим поривом вітру створюючи відчуття приємної прохолоди. Тільки ось в цій всій красі хлопець не міг знайти розраду. По кам'яній доріжки він попрямував до альтанки. Подолання " гірської" стежки було не з легких. І хто проклав тут її? Викладав стежку сам ж батько разом з малим Етешом . Тоді ще йому не виповнилося і п'яти. Не дивно що сам він не пам'ятає цього. Заїхавши за стіл хлопець склав руки і обтяжив на них свій підборіддя. Не минуло і трьох хвилин спокою як до альтанки наближався Рустам власною персоною. Ну як вони завжди знаходять його? Мабуть і на місяці він не зможе сховатися.
- Сидиш?- спитав Рустам.
Етеш кивнув сумно поглядаючи кудись. Брат похитав головою і озирнувся навколо неначе перевіряючи чи немає когось поблизу. 
-Добре зробив. Свіже повітря несе нам користь.
-Ти говориш прямо як мама в дитинстві.- ледве помітно посміхнувся хлопець і одразу же тяжко зітхнув.
-Що з тобою?- спитав Рустам засунувши руки до кишень джинсів.
-Нічого. Думаю про сенс свого життя . У чому він полягає.
- Зрозуміло. Ти знову розкиснув.- похитав головою Рустам.- Ну а як же твій незламність духу і непокірність?
А і справді де вони? Куди вони поділись за останні кілька годин ?
-Ти їздив до тієї дівчини. Хіба не так?
- Так.
-І?
-Що і?
-О боже, Етеше, мені що потрібно кожне слово витягувати з тебе? - обурився той.- Ви поговорили? 
-Ні.
-Як...як ні.- здивувався Рустам. - Чому?
Етеш нічого не хотів розповідати . У горлі застигла грудка сліз і заважала  йому.
- Я не застав її вдома. До мене вийшла інша жінка.- переборовши себе сказав Етеш.
-Можливо вона просто кудись вийшла.
-Софія у лікарні. Так сказала та жінка.
Хлопець розповів все як було на одному подиху .
- Так , не легко тобі зараз.- погодився брат. З будинку доносились чиїсь крики і окремі голоса. Одразу стало зрозумілим. Сімейка свариться. Хлопець вже не міг цього витримати тому якнайщільніше затиснув вуха.
-Знову сваряться з-за мене.- промовив Етеш.
-Хіба?
Хлопець поглянув на брата так що все і без жодних слів ясно.
- З появою мене тут цей дім став пеклом для всіх.
Брат скривився і відвів погляд.
-Ти сам це знаєш.- продовжував хлопець потискаючи плечима- Можливо я сам винен.
-Ти ні до чого. А ти знаєш нашу сім'ю , тому годі звинувачуючи себе.
У небі щось блиснуло і пролунав грім. Навколо потемніло немов вночі. Наближався буревій, проте хлопці не зрушили з місць. У вікні другого поверху з'явилось миле личко Лілі що зачиняла вікна по черзі. Помітивши щойно хлопців помахала і сором'язливо посміхнулася. Губи Рустама взаємно розпливлись у посмішці у відповідь. 
-Ну як у неї це виходить?-запитав він про себе.
Етеш поглянув на брата і сказав:
- Небезпечна сила краси . Лілі найвродливіша у роді Чубаренків. 
Брат при тішив голос і захихикав :
- Тихіше. Зараз нас почує тетя Матирда.  От буде нам непереливки.