Розділ 3

Від того дня як до Етеша приходила респондентка журналу " Відоме життя" вже минуло понад тиждень. Цілий тиждень хлопець провів у роздумах про випадкову зустріч з дівчиною на ім'я Софія. Ввечері щойно медичний персонал розбігався по домівках, а в коридорі гасло світло наставала мертва тиша. Десь за стіною було чути голоси інших пацієнтів , а іноді навіть і їхні стогони . Етеш лежав дивлячись на зоряне небо за вікном з думками про неї.  Щось зацікавило його у цій дівчині. Забрало його спокій. Вночі він пригадував уривки їхньої розмови і її неочікувану відповідь. 
- А Ви мене б покохали?- серйозно запитав Етеш. Він спитав просто. Задля розваги і без жодних інших думок. Але Софія сприйняла як особисте питання.Він очікував від дівчини вибуху гніву. Але замість того, щоб на кричати на його і назвати "одним словом", а потім вийти вчинивши ґвалт вона  мовчала дивлячись у його безмежні очі. 
Реакція Софії була для нього неочікуваною. Невже він подумав про те саме, що й Софія? Ні, неможливо. Він тільки пожартував. Ні більше. Але знову спитав у неї:
-Не бійтеся, це просто питання. Вам, нічого за нього не буде. Обіцяю! То що ж? Покохали б? 
-Так!-тихо сказала вона.-Вибачте, мені вже треба іти.
Ця відповідь була для нього як холодним дощем посеред літа. Невже так буває? Чи можливо кохання з першого погляду? 
Хлопець цілу ніч пролежав без сну прислухавшись до буйного вітру що здійнявся посеред ночі. Гілки дерев гойдало у різні боки нагинаючи їх аж до землі. Лише під ранок очі Етеша заплющились і хлопець поринув у без спокійний , короткотривалий сон. Він навіть не почув коли до нього постукали. Він прокинувся від гормору за дверима.
-Зайдіть .- голосно сказав Етеш. Дверна ручка перехилилась і крізь щілину виднілась тінь людини.
-Я не надовго до друга.-говорив чийсь голос. 
-Не можна -сказала медсестра.-Ще дуже рано. Пацієнт ще досі спить.
-Зайдіть - мляво повторив хлопець.
У палату увійшов високий, чорнявий, гарний хлопець з медсестрою на "Хвості". Вони сперечались між собою.
-Етеше Солодвичу, вибачте, не змогла втримати цього хулігана .- сказала вона зиричись на гостя. 
Це був друг і колишній одногрупник Філип. Звісно він був як Етеш з багатої родини хоч з звичайної. Розумний і красивий хоч і хуліганськими манерами. От тільки на циган.
-Нічого страшного. Хай заходить. Дякую! Можете іти.
Та підпорядковувалась хворому і кинувши незадоволеним поглядом на гостя вийшла.
-Вона на акулу схожа. - сказав той щойно медсестра зникла за дверима.-Така зубчаста.
-Ти теж не кращий. Відвідування пацієнтів починаються лише за годину.
-Привіт, Етеш.-Філип присів на стілець що стояв біля ліжка хворого.- Та мені нахчати на правила. Я прилетів до друга з Лондона . 
Етеш протягнув йому руку і міцно стиснув.
-Як ти? Знаю це говенне питання. Але все-таки. Мені дуже шкода. Думаю, що винуватця буде покарано. Його скоро знайдуть.
-Звісно. Його покарають, але мені що з цього?  Моє життя зруйноване. Я стою на руїнах. Мене мене мучить спокуса кинути все і піти з життя. А я ж син свого батька. Майбутній барон. Знаю це лише формально. Я ним себе не відчуваю . Я ніколи не буду одружуватися без кохання, а потім брати жінку у раби. У мене з батьком різні погляди на життя. Якщо я комусь скажу що хочу піти... то це означає кінець.
-Етеше, зупинись. У тебе є підтримка. Є майбутня наречена Едіна. Скоро ви одружитесь.
-Це так хоче батько, а не я.-сумно промовив Етеш.- Вона моя кузина. Вона не має жодних почуттів до мене окрім стати членом сім'ї. Я ЇЇ НЕ КОХАЮ! Краще інша ніж вона.
Хлопець знову згадав про Софію . Її блакитні очі, чорняве волосся, чарівна посмішка звели Етеш з розуму. Задумавшись про її він навіть посміхнувся. Це помітив навіть Філип.
-Ти що закохався?
-Я?- здивувавшись навмисне спитав Етеш.-Ні... мабуть. 
-Закохався! Я бачив як твої очі на мить засяяли. Думаєш про неї?
Хлопець розповів про зустріч з Софією. Все детальніше виклав йому, бо довіряв другові як самому собі. Закінчивши розповідь він додав: 
-На жаль вона залишиться для мене лише мрією . Ну що ж таке життя.
-Чому ж? Так, ти з славного роду циганів. Хіба не ти хотів колись зламати старі правила. Ось тримай цей шанс.
- Колись - чудове слово. Та тоді я був іншим. І бажання були цілком реальними . А зараз? Кому треба нікчема як я? Я зможу протистояти родичам? Зможу уберегти кохану? Скажи! 
Етеш відвернувся до вікна щоб не видати свого смутку .
-Не називай себе так.- сказав друг після гнітючої тиші.-Кожен може опинитися на твоєму місці. Як згоден з дівчиною що твої обмеження лише в твоїй голові і ти хочеш з ними жити.
-Я більше не можу.-заплакав Етеш.-Не можу.
Філип як справжній друг піднявся і взяв за плече хлопця. Здавалося що справжні чоловіки ніколи не плачуть. Сльози прояв слабкості, вони притаманні лише жінкам. Але хлопці вважали зовсім по іншому.
-Вибач, я не міг...- перепросив він у Філипа.
-Не соромся своїх сліз. -випалив той.
-Але мій батько казав що ...
-Наплюй. Стань нарешті чоловіком. Де свої правила, свої закони. Знайди ту дівчину і поговори з нею.
-Тобі легко казати. Як я її знайду?
Філип задумався.
-От бачиш. Сам не знаєш.
-Треба знайти адресу редакції журналу, в якому вона працює.

-Я хто мені у цьому допоможе? Я вже не можу нічого зробити самостійно. Та і як?

-Ти мене вже дратуєш. Я допоможу тобі!