Візит до босорки. Підклад

Розділ 2 Село Старі Мухомори. Візит до босорки

 

Дорогою до босорки в Ірини декілька разів глохла машина, а потім знову заводилась, спустило шину, добре, що який добрий чолов'яга, що проїжджав повз, допоміг змінити колесо, а то б несолодко Ірині б довелось.

Вона приїхала в Старі Мухомори, коли вже стемніло. Під'їхавши до хатини босорки, молода жінка зупинила віддалік машину, збираючись з духом. Що не кажи, а до відьми не кожен день їздиш! Раптом вона побачила таке, що на мить навіть вона, раціоналістка до мозку кісток, завмерла, не повіривши своїм очам.
Ірина Хорошун побачила молоду жінку з довгим чорнявим волоссям, яка летіла на вінику, запряженому чорними кішками. Довге волосся незнайомки розвівалось позаду. Літаючи, вона забавлялась з декількома чортами з невеличкими ріжками, копитцями та хвостом позаду.

Ірині чомусь одразу згадався Гоголь і його «Ніч перед Різдвом».
Не вірячи своїм очам, Іра добре протерла очі, а коли відкрила їх, то побачила, що незнайома жінка вже заходить до дерев'яної хатини босорки Євдокії.

«Що вона там забула?» — здивовано подумала молода редакторка. Вона відкрила дверцята машини та попрямувала до оселі босорки — природня цікавість перемогла нерішучість та вагання, які були ще зовсім нещодавно.

Постукавши у дерев'яні двері, молода жінка із завмираючим  серцем чекала поки їх відчинять. І через пару хвилин їх таки відчинили. Перед Ірою на порозі постала стара бабуся зі зморшкуватим обличчям, бородавками на обличчі та чіпким поглядом, що так наче і бачить тебе наскрізь.

— Добрий вечір, — швидко промовила Ірина, ніби боячись, що її зараз проженуть чи бабуся щезне. —  Мені порекомендували до вас звернутись.
 — Ну, заходь, раз приїхала, — проскрипіла бабця у відповідь.

А потім відьма повернулась і почовгала у хату. Ірина пішла за нею, озираючись на всі боки. В дерев'яній хатині було темно, лише тьмяна лампочка у сінях і така ж у самій хаті освітлювали приміщення. Оце й усе. В оселі відьми крім сіней та вітальні, була ще кухня та невеличка комора.

В хатині було бідненько, але чисто, всюди було прибрано. На кухні, вхід до якої прикривали шторки в квіточку, було видно піч, біля якої стояла кочерга та віник, на столі ж біля вікна лежав глиняний посуд. У вітальні, де якраз були Ірина з Євдокією, стояв великий стіл, поряд з ним була велика довга дерев'яна лава зі спинкою,  на вікнах висіли білі накрохмалені фіранки, на   глиняній підлозі лежали сушені трави, що надавало оселі неповторного терпкого аромату. На стіні висіло дзеркало та пару картин. Біля стіни стояло пару стільців та вузьке ліжко. Оце й усе.

Причому, як помітила Ірина,  в невеличкій хатинці крім босорки більш нікого не було. Молода вродлива жінка, що літала, кудись загадково зникла. Це дуже налякало та здивувало молоду жінку, але розпитувати стару жінку про молоду дівчину вона не наважилась.

— Розповідай, чого прийшла, Ірино, — звернулась до  неї босорка, давши їй час роздивитись оселю.

— Ви й ім'я моє знаєте? — здивовано зойкнула молода жінка.

— Так, — загадково промовила стара. — Я слухаю, розповідай.

Ірина Хорошун розмістилась на стільці, куди їй запропонувала сісти босорка. Сама  ж Євдокія присіла на лавку навпроти. Ірина почала розповідати свою історію.

Дивлячись на дещо налякану відвідувачку та слухаючи її розповідь, босорканя згадала, як нею та її подружками батьки буває лякають своїх дітей, промовляючи: «Будь чесний, бо тя босорканя узьме». Також так називють неприємних жінок: «Тота босорканя богдай би згоріла!».

На зборах на лисій горі, відьми не раз задоволено сміялись з цього приводу. Ага, значить їх помічають, їх бояться. А це для них приємно. Адже зробити якусь капость, наприклад, відібрати від рожениці чи чужої корови молоко, накликати на людей хворобу, забрати дощ, скликати до себе різних гадів, а також перевтілюватись у різних людей та тварин, вони робили не раз. Правда, на жаль, це можливо було зробити тільки з півночі до третіх півнів.

Крім відьом, босорка зналась ще з упирами, домовими, Чугайстером, мавками, дружні стосунки підтримувала з дикою бабою. Бувало в гості частенько приходив домовик попити заспокійливого чаю з сушених трав та пожалітись на людей, в будинку яких він жив неподалік. Євдокія заспокоювала бідолашного як могла, підливаючи гарячого чайку в чашку, не забуваючи ойкати там, де треба, чи скрушно хитати головою.

Також в Євдокії колись був задушевний друг упир Серьожа. Але він помер, тому зараз вона проводила  вільний час з подружками-відьмами. Сергій був сильним упирем. Навіть після своєї смерті зміг викликати в селі масовий падіж худоби. Та, на ненащастя упира, селяни звернулись до старого ворожбита, який сказав, що треба піти на кладовище, розкопати могилу нещодавно похованого чоловіка, про якого при житті в селі ходила недобра слава і вбити йому в груди кілок.

Троє сміливців, що погодились на цю роботу, взялися розкопувати могилу потрібну могилу. Діставшись труни, один із них, обв'язаний мотузками, почав відкривати її, а як відкрив — на нього бризкнула свіжа кров, якою була заповнена вся домовина. Та це не зупинило чоловіків, які заходилися вбивати кілок у серце та втикати дев'ять голок у п'яти, а потім зв'язувати ноги терновим гіллям. Та раптом піднялась рука покійника й почала тягти до себе сміливця. Інші двоє ледве встигли витягти того сміливця з могили, а потім швидко засипати яму.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше