Сьогодні ввечері, о шостій, приїде моя люба донечка й онучка. Бачу я їх дуже рідко, і щоразу думаю, що востаннє.
Цьогоріч доня гоститиме в мене тиждень, а онучка – цілий місяць. Їй п'ять, але вона вже така кмітлива і старанна. Моє маленьке, біляве й кучеряве янголятко. Скільки ж всього я маю тобі розказати і показати… Скільки всього ми зробимо разом… Я приготую для тебе печеню, пригощу тебе пирогом і трав'яним чаєм, а потім ми підемо надвір. Я гойдатиму тебе на гойдалці, що висить на одній з гілок старого крислатого горіху. Ти знову будеш сміятися, і твій сміх знову грітиме мою душу.
Сонце вже давно вдарило у злегка запилюжені вікна. Я прокинулась знову. Але сьогодні я про це не шкодую. Сьогодні ввечері мій старенький будиночок наповнить дзвінкий дитячий сміх. Тут знову буде життя…
Я відчуваю слабкість, до якої, напевне, вже звикла. Встаю з ліжка, натягую поверх сорочки своє улюблене, але таке старе і полатане, блакитне плаття; надягаю окуляри; розчісую коси, рідкі і вже сиві, та збираю їх гребнем; вмиваю лице. Взувши заношені майже до дір капці, виходжу надвір.
В гуснику вже кричать гуси, у кошарі блеють вівці. Зараз пройду крізь садок до сажу і нагодую їх. Одна з овець два місяці тому привела ягнят. Сьогодні на одне менше стане…
Я поснідаю, заб'ю ягня, і буду готувати вечерю. А ввечері приїдуть мої милі дітки, ми сядемо за стіл і будем довго говорити.