Вона дивилась на нього з усмішкою навіть тоді коли в очах щось пекло але він не помічав бо був зайнятий собою його не цікавило як вона чекає повідомлення кожен вечір як вірить у щось більше ніж просто привіт, і як справи.
Він відповідав сухо іноді взагалі нічого не писав вона не ображалась просто любила по своєму мовчки сильно і чесно.
Але одного разу вона зникла не з життя повністю а просто з його поля зору перестала писати перестала дивитись в його бік перестала чекати.
І тоді щось змінилось не в ній а в ньому раптом стало тихо без неї раптом її усмішка стала не зайвою а необхідною.
Він почав писати шукати погляд ловити слова але вже було не так вона більше не відповідала з тією ніжністю бо серце втомилось любити без відповіді.
От тоді і стало навпаки вона йшла а він нарешті зрозумів тільки вже пізно.