12. «Соснова хатинка» та Машуня

На наступний день у Софії вже був готовий план, куди вони з Пашою поїдуть найближчим часом. Перегортаючі контакти своєї телефонної книги, вона натрапила на номер одного давнього знайомого. Якось вона зайшла у гості до тієї свої подружки Олівії. Там і познайомилася із Глібом, директором пансіонату у лісі, що знаходився зразу за  невеликим містом - Новомосковськом. Той дав свою візитівку і розповів, що у його «спеціалізованих апартаментах» буде відпочинок для сімейної пари найчудовішим. Ще й згадала Софія, що Гліб назвав це «ексклюзивною хвойною пропозицією», бо будиночки для відпочиваючих були серед сосен та ялинок. Жінка зразу ж зателефонувала директорові і домовилась на сім днів перебування у пансіонаті. А якщо їм сподобається, то  можуть і подовжити свою відпустку. У такому варіанті відпочинку було кілька вигідних моментів: не треба було їхати за край світу чи навіть в іншу країну, а усього лиш за кілька десятків кілометрів, потім - значно дешевше, та іще - у разі дійсно патової ситуації на роботі, Паша у той же день міг би прибути на роботу. Так, звичайно, це не тепле єгипетське море і не холодна мряка Лондону, та шанс побути із коханим у чарівному хвойному лісі – теж геніальна ідея.

Отже, жінка почала ладнати свої справи та потихеньку збиратися до поїздки. Коли вона куди-небудь напланувала повідпочивати, то згадує свої шкільні роки. У дитинстві три рази вона їздила до піонерського табору на Азовському морі. Зміна тривала 2-3 тижні, але ж збиралася дівчиною до цього вояжу ретельно і з щасливим очікуванням. І коли стала дорослою, такі збори додавали жінці позитиву та приливу енергії, яку треба ж продумано розподіли потім на протязі відпочинку. Та що ж робити у тому лісовому гаю? Просто гуляти стежечками та вдихати цілющий аромат зеленої хвої? Мріяти та відпочивати душею, відчувати життя у приємному плинному ритмі.

 Софія подзвонила своєму босу по м'яким іграшкам і домовилась про свою відсутність та про те, щоб він за пару днів забрав готову порцію вухастих створіннь. Потім порозкладала на ліжкові речі, що треба підготувати для складання їх у сімейну дорожню сумку. На сім днів тих речей було й не багато, але враховуючи те, що треба брати саме теплі светри, брюки, шкарпетки, то однієї сумки буде замало. Суто жіночі питання хаотично сипалися у її голівку: «ох, а як там вночі із опаленням, а чи треба брати із собою якісь смаколики, а чи будуть там якісь міроприємства, щоб можно було взути туфлі та вечірню сукню, і скільки брати із собою декоративної косметики для очей, губ та креми».

Склавши майже все для подорожі, Софія лягла на ліжко хвилинку відпочити та не зчулася, як добре задрімала. Наснилося, як вони з Пашою шукають автобуса, щоб доїхати до лісу, у якому й знаходиться той пансіонат. Потім вони довго їхали, вийшли десь у степу і довго йшли до лісу із трьох сосен і кількох будинків. Софія скрутилася клубочком та потягла на ноги ковдру. «Чому б і не дозволити собі ще подрімати двадцять хвилинок» - втішила вона себе скоріше для того, щоб додивитися той сон. Але його сюжет повернув на інше. Чоловік пішов рибалити, а вона зустріла там свою добру знайому – Машуню. Там уві сні вона дуже добре виглядала – свіженька й радісна, розповідала про свої подорожі по різним пансіонатам і сказала, що нарешті знайшла найкращий. І там уві сні, Софія здивувалася тому, що оці будиночки у трьох соснах не можуть бути шедеврами «пансіонатної справи». За вікном голосно закаркала ворона, проганяючи білочку від горішка і Софія прокинулась. Такий суперчливий сюжет денного сну потроху охолодив Софійчине бажання пошвидше поїхати до «Соснової хатинки». Але найбільше їй захотілося подзвонити до Машуні, давно її не бачила, чому б це вона їй наснилася?

І за п’ять хвилин Софія набрала її номер:

• Привіт, кицюня-гарнюня? Як ти, давно тебе не бачила. Ти мені навіть наснилася сьогодні, у тебе все добре?
• О, Софія! Як добре, що ти подзвонила. Я зараз збираюся в центр, гайда зі мною, зустрінемося, вип’ємо латте. Як я тобі наснилася, сподіваюся добре?
• Та нормально наснилася, наче ти відпочивала у різних пансонатах. А на самий гидкий сказала, що навпаки – усе супер. А я у реальності – збираюся туди поїхати. То і не знаю – супер, чи «фі»
• О, цікавенько. Шось у цьому є, я і насправді була «в учрежденіі», але іншого типу – і Машуня дуже голосно засміялася, - так ти ідеш зі мною пити латте.
• Латте, ох, я дійсно хочу кавове ароматне латте. Ну, вговорила! Добре, зараз збираюся та біжу на маршрутку, - але я ненадовго, чоловікові ще вечерю не готувала.
• О’кей. Я теж не маю дуже багато часу. Чекаю тебе теж, сонечко!
•  

Через годину з лишком жінки сиділи у недорогому кафе та із задоволенням пригублювали гаряченьке лате.

• Так, Машуню, я тебе не бачила, мабуть, рік. Чим ти займаєшся?
• Та вчусь. Ось зараз на магістратурі на медичному, пам’ятаєш, яж буду медиком.
• Чекай, так я тебе чотири роки тому бачила, ти теж вчилася. Вічна студентка?
• О, це точно. Та ти ж знаєш, що більше року та гадська хвороба вибила з мене усякі думки про навчання. Добре, що  вижила.
• О, безсумнівно, ти –герой! Я не знаю таких людей, що мають такий квітучий вигляд зараз, після реально моменту буття майже на тому світі, - Софія глянула на Машуню і побачила ледь примітну печаль, - кицюню, пробач, що так сказала. Я тобі зізнаюся, що, я мало вірила в те, що ти виживеш. Я дуже-дуже хотіла цього та я бачила, скільки сил у тебе забирала хвороба. І я тобою дивуюся, що ти у ті дні завжди посміхалася?! Як, як тобі це вдалося?
• Латте дуже смачне, - Машуня поглянула у вікно на людей, що насовували шапки та шарфи на голови. Вітер та краплі дощі гнали це міське товариство до теплих квартир та офісів, - я і сама не наю, як мені вдалося зостатися на цьому світі. Мабуть, моя сім’я мене тут тримає, а може, мої нинішні та майбутні пацієнти.