9. Наодинці із чоловіком

Лише двері закрилися із середини, Софія ніжно припала до коханого й заплакала. Він не очікував, що якась одна-однісінька доба відсутності вичавить у неї сльози радості. Але ж яка саме доба – таких посиденьок у друга він не забуде ніколи. Жінка підняла погляд на Пашу і так глибоко зазирнула у душу, наче хотіла цю душу навічно у своє життя вгаптувати – слізьми, очікуваннями, розумінням, що той, хто їй дійсно треба – він поряд. Над правим оком Софія побачила подряпину та ній кров, що запеклася. І похмуро здвинула брови.

- Тебе били?
- Сонечко, моє, ти чого? Я вже дома. Як бачиш - цілий і на ногах стою добре. То просто малюсінька подряпина. Я вже й забув про неї. От нагадала, і так боляче стало, ой, як боляче – почав по-дитячому кривлятися.
- Не балуйся. Я ж злякалася добре. Мені ще й  таке наснилося.
- Щось погане, страшне?, - і він погладив її по волоссю так ніжно, наче не бачив дружину кілька років.
- Та ні, скоріше дивне. Як у фантастичному фільмі – я могла промотати події, що наснилися - вперед чи назад, як на відео, пришвидшивши перегляд. І, знаєш, таке було відчуття реальності. На сон не схоже і все, як насаправді. Ти мені віриш?
- Ох, ти і фінтазерка. Головне, щоб не було жахів, а кіношні фантазії- то таке. А скажи, я там був?
- Так, так - моє щастячко, ти був там у моєму сні . Та одночасно іще десь. І ти мені потім детально розкажеш. Бо зараз ти, мабуть, дуже хочеш відпочити, - стримуючи цікавість, вона зиркнула  так допитливо, що було зрозуміло, як нетерпиться дізнатися, що насправді з ним відбулося.

- Так, я зараз у душ. Потім шось треба перекусити, бо я такий голодний, що тебе можу похрумати, -  і він потихньку куснув її за шию, - І розкажу тобі все-все, поки буду ковтати смаколики, які там є у холодильнику, - він вислизнув з обіймів жінки і побіг у кухню та з радощів прикрикнув - О, моя улюблена печінкова ковбаска та щей  сир сметанковий. Зроби чаю і бутербродів із цією смакотою.

- А щось посерйозніше? Може, борщу?
- Борщ почекає до вечора. Мені треба по цій справі піти до одного товариша. Скільки вже там на годиннику? – роздягаючись у душі, спитав Паша.
- Добре, вже роблю. Час кажу - 14.50.
- О'кей, у мене є 20 хвилин.
-  Але ж ти, мабуть, ніч не спав. Ох, Мюнхаузен – тільки знайшовся і вже тікає. А борщ був би зараз доцільніше, - тихенько пробурмотіла Софія собі під ніс знаючи, напевне, що чоловік у душі.
Софія намазувала хліб маслом, прикладала сиром та окремо виклала ковбаски печінки. Паша мотався по квартирі на останніх обертах  і зненацька підбіг дуже близько до дружини, заправляючи сорочку у джинси:

- Я вже готовий! – весело скрикнув за  спиною.
- А-а-й! Тю на тебе, налякав! Зараз дам ляща.
- Отакої – ще й  півгодини не пройшло, як вдома, а ти мені ляща! Я ж тебе хочу цілувати й цілувати!
- Я пошуткувала – я просто скучила, а ти мены кричиш за спиною!

Паша сів за стіл та сьорбнув чай, що був реально занадто  гарячий. Тому він почав обід зі смачненької ковбаски. Жінка сіла навпроти та милувалася тим,  який коханий сьогодні повернувся. Якась позитивна пружинка у ньому спрацювала. Шуткує, залицяється – він точно був заручником? Якби не той поріз над бровою – не повірила б.

- Я за тобою теж скучив, наче продовжуючи думки Софії, - чоловік почав розмову , -  насправді я трохи поспав, коли з Миколою сиділи зв'язані у нього в сараї, - він зиркнув на жінку та побачив, як у тієї почали округлятися очі, - Так, сонечко, якщо будеш хвилюватися, то буду мовчати.
- Ой, пробач, не кожного дня твій коханий потрапляє у полон. Я буду спокійно слухати.
- Так отож. Вчора, тобто це була ж суббота? Мені подзвонив Микола – мій товариш ще з інституту. Каже, що до нього приїхав знайомий та треба курятник перед морозами полагодить. Там, якби втрьох узятися то за дві години управились би. Поки я їхав за місто до Миколи, вони вже хильнули. А ти ж знаєш, я або не пью або зовсім мало.  Той друг – Іваном його звуть – хильнув так добре. А приїхав він сюди на пару днів якісь документи оформити – чи відмітку десь поставити. А сам він той Іван –військовий. І зараз служить на Донбасі. Живе на Чернігівщині. Ну, як живе – він уже 3 роки на війні живе.

- Так це він вас із Миколою узів у заручники?, - перебила Софія.
- От, ти розумниця. Я лише почав оповідати, а ти вже й про фінал базікаєш. То далі слухаєш?
- Так, щастячко моє, кого б я слухала, як не тебе – заспокоїла чоловіка і цьомкнула його у щічку.
- Ну, в принципі ти тут права – що саме Іван на мирній території уявив себе козаком-розбійником. Цей військовий, однозначно, не повинен був пити ні пива, ні чогось погіркіше –ні грамма. Кицю, це ж смішно – нас з Миколою двоє. А він один. А, знаєш, чому у нього вийшло? Тому, що він наставив на нас свого пістолета. Наче він повинен був із військової  частини без зброї виїжджати. А пістолет кудись сховав і провіз.
- Ой! А з тим Миколою зараз усе гаразд?
- Ти, головне, не переживай.  У Миколи не одна, а три подряпини. Тому що, ми з ним побурюкалися і Микола об одвірок теленьктнувся трохи сильніше, чим я.
- А ти об що теленькнувся?
- А я пам'ятаю?! Отже, Іван у якийсь момент, коли ми вже наче його до стіни притулили, витягнув пістолета. А п'янющий же. То ми з ним обережно, обережно.
- І самі собі руки на спині позав'язували?
- Майже так, спочатку я Миколі, а потім він мені. І ця сволота пів-ночі нам розповідала про свої подвиги на Донбасі.
- Я зрозуміла, у цього Івана стресс і він ні з ким не може поговорити. От ви для нього й були, як покірні психоаналітики, - підняла пальчик угору, а тоді  приклала до виска Софія.
- О, тут ти маєш рацію. Мені і Микола так сказав, що знав цього дядька, коли сам у батальйоні з ним служив. Реально добра, і навіть дуже ввічлива людина. А тут – таке геройство у сараї. Коротше, десь після трьох годин ночі він таки заснув. То й ми поснули. А, як почало розвиднюватись, то я штовхнув Миколу, щоб щось робити. Та ми вже потихеньку пручаючись, визволились із  вузлів тих. А так руки затекли, що ой-ой. Та то ще не все. Потім нас знову він взяв у заручники. Та це розкажу потім, як повернуся. Добре, моя голубочко?
Я тебе цьом-цьом?...
- І я тебе цьом-цьом… -  Софія придивилася до зап'ястя коханого та ніжно помассажувала.
 - Куди ти зараз підеш? Ось щей  частку енергії на мене витратив, поки балакав зі мною. Може завтра? – благально подивилася на коханого.
- Я ненадовго. Повернуся через пару годин. Обіцяю –  й поцілував її в губи, - буду летіти додому, бо дуже цікаво, як саме я тобі наснився. Якось романтично?
- Навіть еротично…
- Вау, це більш ніж цікаво. А можно я повторю цю еротичну сцену завтра враці, бо…
- Бо прийдеш і я сама тебе вкладу спатоньки. Тобі треба оговтатись від цих подій - до завтра до роботи.
- Слухаюсь, мій командир,-  і Паша хутенько одягнув верхній одяг, взувся у коридорі і тільки його й бачили.