4. Кава та Оливки Олівії

Ранком суботи Софія чепурилася біля дзеркала. Чоловік ще сопів під ковдрою, а вона готувалася до зустрічі з подругою.

Після короткої гімнастики та душу літньої температури, ранкова пташка ретельно та із задоволенням «чистила пірця» перед виходом у світ. Пильно стежачи за своїм відображенням, Софія нанесла зволожуючий крем, через пару хвилин легку пудру, що має ледь відчутний аромат вишневої кісточки.  Потім підвела очі коричневим косметичним олівцем перламутрової фактури, а чорним - посилила лінію  ближче до зовнішніх країв ока. Над цією рівненькою рискою поклала тіні майже на все віко - персикові ще й  із золотавими блискітками. Ближче до брів майже непомітно провела коротенькою щіточкою зі світло-рожевим відтінком тіней. Брівки підчесала спеціальним гребінцем-щіточкою та підкреслила їх на тон темніше  від  природнього.  Кумедно витягнувши нижню частину обличчя, модниця нанесла туш на вії, почекала секунд двадцять і знову зробила теж саме для більшого об’єму. А наостанок – три рази пурхнула квітковими парфумами на шию і на зону між грудей.

 Помаду та блиск на губи вирішила нанести, коли доп’є свій вранішній напій. Це не кава чи чай, та навіть не заварені пахучі трави. А звичайний розчинний цикорій, зафарбований кількома ложками молока. Жінка, ох, як любила саме свіжо заварену каву, та останнім часом серце від популярного «аромаксамиту» почало підтьохкувати. Наче вона щойно пробігла трикілометровий марафон. Тому і цідить цикорій із вершками чи молоком, обманюючи свій мозок візуальною схожістю з кавою. Інколи вона не втримувалася випити кофеїнового еліксиру, особливо, коли проходила біля кафе чи лотків, що пропонували його по гарній ціні. Або, коли десь у книжці траплялося читати, як аристократи цідили каву із коштовних порцелянових  чашок.

Чоловік у спальні  голосно позіхнув та відволік її від кавових фантазій:

• Люба, ходи до мене. Я скучив за тобою…
• Це точно – не бачив цілу ніч!
• Цілу ніч, цілий ранок , а увесь тиждень я бачив тебе лиш ввечері
• Так бачив же – головне, що впізнавав.
• Сонечко, зроби мені кави перед тим, як випурхнеш з дому.
• Любий, твоє сонечко має на сьогодні план. Роби сам, ти ж знаєш, я не втримаюся – приготую й собі й запізнюся на зустріч.
• То - зроби, то - запізнись, то - відміни ту зустріч!
• Знаєш, а я відміняю – приготування для тебе кави. Ось прямо зараз!, - вже з дратівливістю Софія притопнула на останньому слові. – На сьогодні у тебе теж є план: полагодити патрон на лампі у коридорі. Там більше дзеркало і мені там зручніше себе приводити до порядку!
• Ох, моя королева спішить на бал та роздає накази. Сонце, могла би і не нагадувати – я знаю про ту лампу! Я точно збирався вже сьогодні цим зайнятися.
• А я знаю, що ти не любиш, коли я нагадую! – і Софія швидко й голосно поцокотіла підборами до чоловіка, що той аж злякано натягнув на голову ковдру.
• А я тебе люблю – тихенько промимрив у засідці.
• Ну, добре, я цьом-цьом тебе, і реально повинна вже вийти, - вже м’якше проговорила жінка, стоячи над ліжком. А потім пішла у коридор, щоб вийти зовсім з квартири. Чоловік відкинув ковдру і весело підспівав:
• Ну, я цьом-цьом тебе. І я цьом-цьом тебе.
  Роздала накази і втекла. Не цьомкнула мене, не обняла! -  двері гуркнули, а звідки висковзнула її остання на сьогоднішній ранок  фраза :
• Не в рифму!!! Па-Па!Цьом-цьом!

«От, забив баки!» - рознервувалася жінка, вийшовши вже до перехрестя, щоб сісти на маршрутку. Софія згадала, що забула помаду. Ні на губах немає , ні у сумочці. Ну, добре – вона ж не на побачення йде, а зустрітися з  подругою. А та або пробачить, або й не примітить відсутність  останнього штриху у її образі.

Водій маршрутки передивився  її з ніг до неглибокого декольте та прийняв плату за проїзд. «Чого б ти ото міряв мене вздовж і поперек. Слідкував би за дорогою» - гнівно зирнула на нього Софія. Не любить вони оці чіпкі погляди незнайомих людей.

Біля невеликого ресторанчику на вулиці Червоній, що ближче до центру міста, вона зустрілася із подругою Олівією. Та, нарешті, видихнула – ось вона, дійсно щаслива краля точно мені порадить щодо жіночого секрету.  Софія розраховувала на щиру й довгу розмову про питання, суть якого випадково побачив той ліхтар біля дому. Мудра подружка майже ніколи не жалілась на щось, а навпаки – хвалила двох дівчаток-близнючок та вайлуватого чоловіка, що робив усе, що Оливка просила. Тільки той спішив не швидко, а його кохана не репетувала від нетерплячки, а так би мовити, «під одне місце»  солоденько підбадьорювала.

Молодиці усілися за столиком біля вікна та попросили Меню.

• Оливко, як трояндочка – цвітеш і пахнеш, - не забарилася із компліментом перша співрозмовниця.
• Сафі, ти на себе подивись – ти що зібралась на конкурс «Дніпро – кому за 35!» Блищиш, як ялинка»
• Ти шуткуєш? – ображено відізвалась  Софія.
• Це був комплімент! Не вийшло, наступного разу спробую ще – голосно, зі сміхом пообіцяла Оливка.

Ще дівчатами вчилися у старшій школі,  а пізніше працювали разом на продажу газет та журналів. Називають  зараз одне одного, як за юності – Сафі та Оливка. Перша – так і зосталася у своїх об’ємах, а Оливка мала зайвих 15 кілограмів.  Хоч і народила зразу двох діточок, а саме через рік після цієї  щасливої події вона й скинула вагу.  Без будь-яких біо-добавок  чи тренувань. Що зосталося  при місці - так це «оливкові смачні форми» - дві оливки спереду вище пояса четвертого розміру та одна тугенька оливка нижче поясу - позаду.  Подруга гордовито пишалася такою зміною у своїй зовнішності, що завжди із задоволенням посміхалася, коли бачила погляди чоловіків «знизу вверх і так кілька разів». Чоловік Оливки –  Міша і не ревнував, коли ловив ці хижі глип-глип-зирк-зирк на його жінку.  Типу, заздріть мені мовчки.