Розділ 33

На деякий час я застигла і могла тільки ошаліло кліпати очима, потім запитала несподівано охриплим від хвилювання голосом:

– Як це?

– Лялько, не тупи, ти завжди розумна була. Зрозуміла ж, що ще до ночі короля спробують вбити.

Я розгублено дивилася на двох чоловіків, що стояли навпроти мене. Двох здорових, молодих і сильних чоловіків, котрі лише зі співчуттям дивилися на мене.

– Треба щось робити... – спробувала вимовити це наказовим тоном, а вийшло, ніби я тихенько собі під носа щось проскиглила.

Відчайдушно намагалася взяти себе в руки, але, на жаль, нічого не виходило. Лише з надією дивилася на хлопців, усвідомлюючи, що обидва безсилі щось змінити. Навіть якщо прямо зараз вони кинуться наздоганяти Діна або спробують скористатися кристалом (звісно, якщо вдасться якось дізнатися, де саме була підготовлена пастка, чого, скоріше за все, ніхто із затриманих не знає), все одно може бути вже запізно.

– Саш... – сльози навернулися мені на очі, – Сашо, прошу, допоможи мені, будь ласка. Ти ж завжди мене виручав, але цього разу це для мене особливо важливо.

Шурик лише з великим жалем у погляді скуйовдив собі волосся, що у нього було крайнім ступенем розпачу:

– Наталю, я не знаю, як. Я б із радістю допоміг. Скажи, що зробити, і я зроблю. Але навряд чи це допоможе твоєму чоловікові. До того ж я впевнений, що то не єдина група, послана сюди. Можливо, скоро з'являться ще охочі заробити на смерті королеви. Ти ж розумієш, що ті хмирі не чаю попити прийшли б до тебе, якби на моєму місці був колишній капітан!? Тобі ніяк не можна наражатися на небезпеку.

– Я чудово це розумію, Шурику. Але і сидіти чекати, поки мені принесуть звістку про смерть короля, я теж не можу! Він навіть ніколи не дізнається, що в нього буде дитина!

Обидва чоловіки здригнулися від моїх слів і одночасно вигукнули:

– Натко, ти справжня дурепа? Як ти могла таке приховати?

– Ваша Величність, чому Ви не сказали цього королю?

– Не встигла! – рикнула я. – Він прийшов, коли я вже спала, і пішов, коли я ще спала. Він навіть не розбудив мене перед від'їздом. А ти взагалі, – тепер я зверталася лише до Сашка, – не обзивай мене! Королева не може бути дурепою!

Що я несу?

– Ваша Величносте, Ви ж не могли не знати, як Його Величність мріє про дитину, – промовив Мерід, дивлячись на мене із засудженням. – Як сталося, що Ви не зізналися йому?

– А ти не лізь не у свої справи! – визвірилася я на радника, що аж відсахнувся від мене. – Я лише недавно здогадалася, що вагітна. Діна вже тоді не було в палаці. Він поїхав за Талією.

Я забігала по кімнаті, заламуючи руки від безвиході. Що ж робити? Що?

– Що мені робити? – вигукнула я, майже не тямлячи себе від розпачу.

І раптом мене накрило шаленим шквалом емоцій! Лють і біль звихрились в мені таким буревієм, що я закричала від жаху, ледве втримавшись на ногах. І це були не мої почуття – Король Тарлії Кордевідіон Тарлійський все-таки потрапив у пастку. Але я несподівано зрозуміла, що маю робити.

– Террі! – крикнула я з усіх сил. – Іди сюди негайно!

Коли двері з гуркотом розчахнулися, і моя вірна служниця увірвалася в кімнату, щоб мене рятувати, я, не звертаючи уваги на витягнуті від здивування обличчя хлопців, наказала.

– Приготуй мені мій одяг, ти знаєш який. Ніж та пляшку з водою, щоб не пролилася, але щоб можна було легко відкрити. І обов'язково принеси мою сумку. У сумку поклади кілька бинтів, вату та якийсь антисептик захопи.

– Чого? – пригальмувала служниця вже біля дверей. – Чого захопити?

– Що-небудь для обробки ран, і скоріше, – останні слова відбилися від дверей, бо Террі вже за ними зникла.

Я ж швидко почала розстібати ґудзики на сукні. Добре, що вони сьогодні виявилися попереду. Чоловіки подивилися на мене, як на божевільну, і одночасно повернулися до мене спинами. Тільки зараз мені було зовсім начхати на пристойність та їх сором'язливість.

Від злості, що швидко розстебнути сукню не вдається, я просто рвонула ліф обома руками. Ґудзики врозтіч порснули по кімнаті. Деякі безшумно падали на підлогу, деякі зі дзвоном відскакували від скляної стільниці.

Сукня розкрилася і я стягнула її вниз, відштовхнувши ногою якомога далі. Така ж доля спіткала й довгу сорочку з малиновими візерунками. Накинула на себе халат і, очікуючи Террі, від нетерпіння почала постукувати ногою по підлозі.

– Е... – озвався Сашко, який усе ще стояв спиною до мене, – Нато, що ти задумала?

– Я збираюся йти шукати чоловіка, – пояснила я з удаваним спокоєм.

– Що?

Вони майже синхронно повернулися до мене, забувши про будь-яку сором’язливість. Та й не до моєї білизни їм було зараз. Обидва дивилися на мене з сумішшю розгубленості та жалю.

– Нема чого витріщатися! – сердито кинула їм. – Я спробую знайти його завдяки нашому зв'язку. Меріде, принеси мені якийсь кристал переміщення.

Перший королівський радник став білішим за сніг.

– Ні, – якимось писклявим голосом вигукнув він. – Я цього не зроблю. Його Величність уб'є мене, якщо з Вами щось трапиться.

– А якщо щось трапиться з ним, тоді тебе вб'ю я, – сказала рішуче. – Якщо ти не даси мені цей камінь, Шурик його дістане. Адже кристал, напевно, в кабінеті чи в спальні короля? Тільки тоді ми втратимо час. А Кордевідіон, можливо, зараз помирає, бо я його вже майже не відчуваю.

– Лялько, – напрочуд доброзичливо, ніби говорив з хворою, сказав Сашко, – я теж не думаю, що це хороша ідея.

– Значить, обидва йдіть до біса, якщо не хочете мені допомогти!

– Наталю, заспокойся, будь ласка.

– Скажи мені як, і я заспокоюся, – огризнулася злісно. – Як я можу заспокоїтися, якщо мій чоловік, можливо, зараз робить свій останній подих? Сашко, ти зі мною? – запитала я, благально дивлячись на друга дитинства. – Допоможи мені знайти цей камінь! Я заклинаю тебе! Хочеш, на коліна стану?

Тільки в цей момент я по-справжньому усвідомила, що спонукало короля Тарлії опуститися переді мною на коліна. Любов. Просто любов, яка зараз вимагала від мене не меншої жертви.