Розділ 32

Приходила до тями я важко: очі не хотіли розплющуватися, а рухатися зовсім не було бажання. Може, ще б трохи повалялася, але поруч розгорталася справжня битва. Хтось голосно лаявся, хтось огризався у відповідь. Хто і кого кляне на всі заставки, я зрозуміла лише тоді, коли з великими зусиллями відкрила очі й глянула на сварливців.

Це були Террі та королівський лікар своєю пузатою персоною.

– Відійди, кістлява нахабнице! – репетував на все горло лікар. – Королева хвора! Це може бути щось заразне!

– Сам ти заразний! – кричала у відповідь моя вірна служниця. – Пані просто переживає за Його Величність! Дуже перенервувала, от і знепритомніла!

Я відчула якийсь рух біля своїх ніг і перевела туди погляд. Виявилося, я лежу на своєму ліжку, а Генія та Амалія підкладають мені під ковдру загорнуті в простирадла гарячі камені. Лише тоді я зрозуміла, що мене морозить і зуби цокотять.

– Зараз накажу охороні, щоб тебе викинули на сміттєзвалище, де тобі саме місце, – розлючено горлав лікар.

– Тільки спробуй, придурок! Я особиста покоївка королеви! Торкни мене, і вона тебе живцем закопає!

– Якщо зможе! – кричав товстун, який від злості нічого навкруги не помічав. – Вона, може, вже померла! Хто за тебе тоді заступиться?

– Пані веліла тебе до неї не підпускати! Що я і роблю! – теж не заспокоювалася Террі. Треба ж, я і не думала, що вона так кричати вміє. А ось, гляди ж ти...

– Варта! – гаркнув лікар.

Двері прочинилися, і звідти вистромився ніс охоронця.

– Донат, – ледве чутно промовила я.

Але це вразило всіх, наче грім серед ясного неба. Всі раптом застигли на місці й втупилися в мене з різними виразами на обличчях. Найяскравіше зреагувала Террі: вона підстрибнула і, притиснувши руки до грудей, аж вся потяглася до мене.

Я прокашлялася і продовжила:

– Донате, будь ласка, прибери цього мужика з моєї спальні.

Хлопець посміхнувся і повернувся до придворного лікаря:

– Прошу на вихід.

– Але я… – почав лікар, проте охоронець його перебив:

– Самі підете, чи потрібно застосувати силу? – твердо запитав Донат.

Схоже, не лише мені тутешній ескулап став поперек горла. Лікар, бурмочучи щось під ніс, кинувся до дверей і швидко зник.

– Террі, – пробурмотіла я, намагаючись підвестися, – дякую тобі.

– Що Ви, пані, яке дякую? Це ж моя робота! – відповіла покоївка, миттєво наблизившись до мене. Вона допомогла мені сісти та підіткнула під спину дві подушки.

Тільки тепер я звернула увагу ще одного  свідка переполоху – Генію. Кухарка загадково-радісно усміхалася.

– Геніє, – попереджувальним тоном промовила я. – Не здумай комусь щось сказати!

Вона у відповідь лише швидко закивала, а в її очах з'явилися сльози. Потім тихо прошепотіла:

– Як скажете, Ваша Величність.

Коли я повністю отямилась, Амалія пообіцяла принести зілля на завтрашній ранок і, захопивши з собою куховарку, вирушила у своїх справах.

Невдовзі Генія повернулася одна і принесла мені сніданок. На тарілках не було нічого солодкого, гострого чи смаженого. Я здивовано глянула на куховарку.

– Ваша Величносте, – її обличчя світилося усмішкою. – Я приготувала все, що корисно для вас у вашому нинішньому стані.

Я розгублено перевела погляд на тацю: овочі, фрукти, якийсь овочевий салат, сир.

– Якщо сир треба підсолодити, я можу принести трохи меду, – запобігливо запропонувала Генія.

От халепа! Ще одна нянька у мене з'явилася! Але я вирішила не сперечатися. Лише попросила Террі поставити столик зі скляною стільницею біля вікна. Покоївка миттю виконала прохання, а куховарка акуратно примостивши на ньому тацю, швидко розставила тарілки та розклала прилади.

Я вже закінчувала пізній сніданок, як у двері постукали, і вони одразу ж відчинилися:

– Ваша Величносте, до вас прийшла Талія Вертон, – повідомив мене стражник. – Пропустити?

– Звісно, пропускай, – дозволила я і в кімнату впурхнула усміхнена дівчина. Двері за нею ретельно зачинили.

– Таліє, – радо зустріла я свою близнючку, – що привело тебе прямо зранку? Чай зі мною питимеш?

– Ні, Ваша Величносте! – вигукнула Талія. – Я згадала! Я згадала, що мене здивувало у тій розмові.

– Ну що? Говори скоріше!

Я аж підхопилася зі стільця від нетерпіння і ​​вичікувально втупилася в неї.

Талія швидко пройшла спальню і зупинилася майже поруч зі мною.

– Ця людина дуже дивно вимовляла звук «у», – напівголосно повідомила важливу деталь Талія, – у нього виходило швидше як протяжна «о».

– Як це? – здивовано запитала я.

– Ну якось так: Арто-о-ор, я вам кажо-о….

Позаду мене щось гримнуло. Ми з Талією здригнулися і подивилися на Террі, яка все ще стояла з витягнутою рукою, з якої щойно вислизнув чайник з окропом.

– Террі! Що сталося?

– Це Торій, – ледь чутно прошепотіла покоївка, – двоюрідний брат Його Величності.

– Торій? – недовірливо дивлячись на неї, перепитала я. – Який ще Торій?

– Це син пана Седа, дядька Його Величності.

Я занурилася у спогади й ніби знову побачила літнього джентльмена, що підтримував на руках непритомну мініатюрну жінку. Як виявилося, ця жінка – рідна тітка Кенді, що зомліла в той момент, коли вогняна сфера, спрямована рукою Діна, знищила її племінницю у неї на очах. Отже, ця жінка – мати якогось Торія, кузена Кордевідіона.

Цей факт змінював усе! Ось і з'ясувалося, чия кров, добровільно віддана, використовувалася для створення смертельного прокляття «пекельний камінь», яке Кенді шпурнула в мене, намагаючись вбити. Тому й не спрацював палацовий захист у спальні королеви.

Ось і з'ясувалося, як невідомі змогли пробратися в прихований тунель. Якби Дін завчасно не заблокував усі таємні двері, хто знає, чим би все закінчилося. Можливо, ми з чоловіком не пережили б тієї ночі.

Схоже, саме Торій і був тим "придурком", про якого згадувала Кенді, і це він повинен був знайти мене раніше за Діна, щоб король не встиг одружитися з жінкою, яка є його справжньою половинкою. І щоб монарх Тарлії гарантовано не міг отримати спадкоємців.