Розділ 31

Чоловік розчаровано зітхнув:

– Ну ти і шпичка!

– Сам таку вибрав, я не нав'язувалась.

У Діна було таке ображене обличчя, що мені навіть стало його шкода. Але, чесно кажучи, я ще не готова сказати, що теж його люблю...

Кинула погляд у бік Ростона, і він одразу ж попрямував до нашого столу. Відсунувши стілець, допоміг мені підвестися, а потім підійшов до Діна, який теж вийшов з-за столу та простягнув мені руку.

Ми вже стали на килимову доріжку, що вела до виходу, коли Дін неголосно сказав:

– Я сподіваюся, що доживу до того дня, коли ти, нарешті, скажеш мені те, що я хочу почути.

Я навіть спіткнулася на рівному місці. Якби Дін не підтримав мене під руку, напевно, впала б. Здивовано глянула на нього.

Але чоловік вже не дивився в мій бік; його погляд був спрямований вперед. Невже для нього так важливо почути, що я його люблю? А я ж, справді, люблю! Коли я почула його слова: «Сподіваюсь, доживу», у мене всередині все ніби перевернулося і похололо. Адже він дійсно може загинути будь-якої миті. Занадто багато хто мріє зайняти його місце. У мене раптом защемило серце, і сльози навернулися на очі. Якби він сказав це за столом, я, можливо, зізналася б у своїх почуттях. Але мої фрейліни вже приєдналися до нас, і момент було втрачено. Настрій одразу зіпсувався.

Я тихенько йшла, роздумуючи над цим. Потім озирнулася; Дін так відволік мене, що я навіть не перевірила, чи йде наша гостя з дівчатами. Виявилося, що йде. Я трохи пригальмувала, і чоловік кинув на мене здивований погляд. До сходів ми ще не дійшли, тому фрейліни та Ростон з Мерідом, не очікуючи мого уповільнення, майже одразу наштовхнулися на нас із чоловіком.

– Щось сталося? – спокійно запитав Дін.

– Нічого, – поспішила я його заспокоїти. – Хотіла лише запросити Талію до себе. Ти ж поки що з Мерідом радитимешся?

– Звісно, запрошуй, – згодився Кордевідіон. – Я все одно не знаю, коли звільнюсь.

Я повернулася до дівчат, які зібралися в групку, і запропонувала Талії приєднатися до мене в моїй вітальні, після того, як їй покажуть кімнату, де вона житиме. Коли моя майже близнючка кивнула головою, я попросила Федеріку супроводжувати її. Отримавши підтвердження від статс-дами, що вона із задоволенням приєднається до нас, ми знову попрямували до сходів.

Піднімалися ми на другий поверх вже без свити. Мерід з Ростоном трохи відстали від нас і йшли, про щось притишено перемовляючись. Тільки стражники, які стояли на посту, проводжали нас поглядами, коли ми повз них проходили.

– Дін, – я глянула на чоловіка, що йшов зі мною поряд. – Ти повідомив Талії причину, через яку ми її запросили?

– Ні, – хитнув він заперечно головою. – Просто сказав, що її в гості запрошує моя королева.

– І Артур одразу відпустив її з тобою? – я зацікавлено чекала на відповідь.

– Звісно, не одразу... Артур зовсім не горів бажанням відпускати свою доньку зі мною, але Талія наполягла. Дружино, – мій співрозмовник усміхнувся краєчком губ, – виявляється, ти маєш поганий вплив на молодих дівчат.

Я ображено насупилась:

– І чому це?

– Артур так сказав, коли не зміг умовити дочку змінити рішення.

Ми звернули в коридор другого поверху і попрямували до наших кімнат.

– Нічого подібного! – щиро обурювалася я. – Талія казала, що не така вже вона й тихоня. Лише останнім часом стала надто полохливою через нічного відвідувача, який її налякав. Він тебе таким монстром виставив, що тільки й залишалося тікати та ховатися. Що, власне, вони й зробили.

Ми вже підходили до моїх покоїв, коли я несподівано змінила тему. Сама від себе не очікуючи, сказала:

– Дін, постарайся не затримуватися допізна.

В очах чоловіка промайнуло занепокоєння:

– Ти чогось боїшся? Террі з тобою буде весь час.

– Ні, не боюся.

– Тоді що?

Я зупинилася біля своїх дверей і взялася за ручку:

– Нічого серйозного. Просто хотіла поговорити з тобою.

Чоловік обійняв мене за плечі, притягнув до себе і тихенько запитав:

– І про що ти хотіла поговорити, люба?

З-за рогу з'явилися Мерід з Ростоном і попрямували в наш бік. Тому лише тихенько прошепотіла:

– Величність, я скучила...

Дін задоволено усміхнувся, швидко мене поцілував і відкрив двері до моєї спальні.

– Постараюся впоратися якомога швидше, – сказав він, махнувши рукою першому раднику та його помічнику, і попрямував до свого кабінету.

Не минуло й години, як Федеріка прийшла разом з Талією, і ми дружненько влаштувалися в кріслах біля каміна. Хоча було тепло, я все ж попросила Террі розпалити вогонь. Адже це так чудово – сидіти біля вогнища і неспішно розмовляти з симпатичними тобі людьми!

Талія розповідала про свою родину. Раділа, що тепер, коли ховатися вже не потрібно і вони повернулися до рідного дому, можна вільно гуляти з сестрою на вулиці. У Талії навіть з'явилося кілька залицяльників. Зокрема один з них попередив, що серйозно налаштований попросити Артура про її руку.

– А тобі цей хлопець подобається? – запитала я, затамувавши подих, бо сподівалася, що Талія не має до цього женишенька сильних почуттів. Щось мені підказувало, що Олівія саме для Шурика запропонувала запросити доньку Артура в гості. Тому сторонні упадальники нам тут зовсім не потрібні!

Талія спочатку трохи соромилася, а потім визнала, що хлопець, здається, непоганий. І якщо він дійсно прийде до її батька, щоб запропонувати одруження, то, швидше за все, вона погодиться. Що ж робити, якщо її принц на білому коні десь збився зі шляху та так і заблукав, не знайшовши дорогу до неї?

Я плавно перевела розмову на нічного гостя, після візиту якого сім'я Вертон поспішно залишила рідні місця і кинулася навтьоки. Як я й думала, Талія нічого нового не згадала. Минуло багато часу та і не бачила вона того чоловіка. А лише за голосом важко запам'ятати якісь особливості.

Ми сиділи й базікали про різне майже до вечора. Кордевідіон так і не покликав мене на вечерю. Очевидно, питання безпеки палацу та його мешканців ще не вирішено.