Розділ 21

Хоча те, що я запланувала, вдалося, я дійсно втомилася за сьогодні. Наш супровід швидко розбігся, і незабаром залишилися тільки ми з чоловіком і Террі з Кевіном.

– Пані, чи потрібна Вам допомога, щоб піднятися до спальні? – запитала служниця співчутливо, помітивши, як я спираюся на руку Діна.

Чоловік відповів замість мене:

– Я сам віднесу королеву нагору, – вирішив він, підняв мене на руки й почав підійматися сходами. Коли ми досягли коридору, він звернувся до свого камердинера:

– Кевін, організуй вечерю на двох у нашій спальні.

– Дін, я не хочу їсти, – зауважила я.

Мені дійсно нічого не хотілося, лише відпочити. Я чомусь так втомилася, що навіть почало нудити. Єдине бажання – швидше залишитися наодинці й впасти в ліжко.

– Кевін, нічого не потрібно, – зупинив Дін слугу, який вже збирався бігти. – Відпусти охоронців, які стоять біля наших покоїв, і займіть з Террі їхнє місце.

Чоловік швидко подолав останній відрізок дороги й заніс мене у вже відчинені його лакеєм двері.

– Я хочу побути одна, – натякнула чоловікові, який впевнено прямував до мого ліжка.

Він раптово завмер:

– Маленька, що сталося? – занепокоєно заглянувши мені в очі, запитав він. – Щось не так?

– Все добре, – поспішила я його запевнити. – Просто я, справді, втомилася і хочу відпочити.

– Кохана, мені важливо, щоб ти була поруч. Ми просто будемо спати, і все.

– Тоді допоможи мені зняти цю важезну сукню. Террі тільки дай волю, вона на мене всі коштовності начепить, які тільки знайде. А якщо їй здасться, що їх все ж замало, то й у придворних відніме, аби лиш я сяяла, як новорічна ялинка, – посміхнулася я.

– Ти, напевно, маєш якусь магічну силу, – швидко звільняючи мене від одягу, жартівливо пробурчав чоловік. – Притягуєш людей як магніт. А твоя служниця, взагалі, готова тебе на руках носити.

– Чому готова? Вона ж і носить.

Я заповзла в ліжко і з великим полегшенням поклала свою втомлену голову на подушку, чекаючи, коли чоловік приєднається до мене. Ось він уже поруч. Швидко притягнув мене ближче і ніжно обійняв. Я повернулася на бік, обняла його за талію і з задоволенням заплющила очі.

– Наталю, – порушив благословенну тишу голос чоловіка, – тільки одне запитання, можна?

– Ну, давай, – милостиво дозволила, стримуючи позіхання.

– Я розумію, що ти просто хотіла налякати Евеліну. Але чому не покарала її суворіше? Наклеп на владущий рід – це серйозний проступок. За таке могли б кинути до в'язниці та навіть стратити. В крайньому разі позбавити язика. Кенді, на твоєму місці, навіть не задумалася б.

Я підняла голову і докірливо подивилася на чоловіка.

– Пробач, – винувато сказав він. – Я не подумав, що тобі неприємно про неї згадувати.

– Мені вже байдуже, – спокійно відповіла я. – Просто порівнювати не варто. Кенді ніколи не опинилася б у такій ситуації. Вона просто не звернула б ніякої уваги на Амалію. Їй і на думку не спадало б когось захищати.

– Так, це правда, – визнав він. – Але чому ти прийняла таке несподіване рішення? Іноді мені здається, що я ніколи не зрозумію, що у тебе в голові відбувається, – задумливо глянув він на мене.

– Спробую пояснити, – я зручно вмостилася на широких і теплих грудях чоловіка. – Моє рішення запхнути Евеліну до недільної школи мало три основні цілі. По-перше, я неодноразово помічала, як позитивно впливає спілкування з дітьми на деяких людей. Хоч я не впевнена, чи це спрацює з нею і саме тому хотіла, щоб святий отець поручився за неї, так би мовити, взяв її під своє крило. Ось і другий момент: тепер він з неї ока не спустить. Зобов'язання перед королем для нього не порожні слова. Думаю, він буде особисто присутній на всіх її заняттях. Тому за дітей я спокійна. І третє: робота в церкві, підготовка до уроків і саме викладання займуть багато часу. Їй просто буде ніколи базікати з сусідками. Які, до речі, тепер пліткам і не повірять. Якщо все ж таки це не допоможе, покарати ніколи не пізно.

Я глянула на чоловіка, але він нічого не казав, тож продовжила:

– Далі, ще за першої нашої зустрічі, я зрозуміла, що вона любить сина і хоче якнайкраще його влаштувати в житті. Те, що вона обрала невдалий спосіб, щоб досягти цього – інша розмова. Але не це головне.

Я зробила невелику паузу, показуючи, що найважливіше буде далі:

– Дерік теж дуже любить свою маму. Хоча зараз він на неї злиться, це не змінює того, що він за неї переживає. Ти б бачив його обличчя, коли я наказала Террі знищити Евеліну! Він просто позеленів від жаху. І саме цього чоловіка ми запросили до королівської варти. Як думаєш, що б він зробив, якби я наказала кинути його матір у в'язницю?

– Швидше за все, він би відмовився від служби, – похмуро зауважив чоловік, починаючи мене розуміти.

– І це був би кращий варіант, – підтвердила я. – Амалія, напевно, не залишила б його і відмовилася б переїхати до палацу. До того ж згодом Дерік міг би звинуватити дружину в тому, що сталося з його матір'ю.

– А у найгіршому випадку?

– У найгіршому, він би промовчав і погодився на запропоновану службу. Але де гарантії, що образа за шкоду, завдану його матері, не візьме верх над необхідністю чесно виконувати свої обов'язки? Чи не вчинить він колись так само, як Том Горін? За гроші чи з особистих причин – не важливо. Чи зможеш ти довірити йому своє життя, моє або наших дітей? Проте Дерік теж чудово розуміє, що я могла зробити з його матір'ю все, що ти щойно перерахував. Але не зробила. Розумієш?

– Тому він так впевнено погодився, – зрозумів Дін, кивнувши головою. – Він вважає, що зобов'язаний тобі за те, що ти помилувала його маму.

– Ну, щось на кшталт того, – я втомлено притулилася до Діна і заплющила очі.

– Нато, – знову порушив тишу його голос.

– Величність, – простогнала я, – у тебе совість є?

Я викрутилася з його обіймів і повернулася до нього зворотною стороною медалі. Діна це зовсім не збентежило, він знову притягнув мене ближче, міцно обійняв і зарився носом у моє волосся.