Розділ 18

Коли я прийшла до тями, мій чоловік сидів на ліжку, тримаючи руку на шиї, і отетеріло дивився на мене.

– О, ні! – я підвелася на коліна і відвела його руку. Долоня Діна була в крові! – О, ні! Я тебе поранила!

Спробувала зіскочити з ліжка, щоб знайти щось для обробки рани, але чоловік, трохи опанувавши себе, схопив мене за руку.

– Стій!

– Дін, відпусти мене, – намагалася звільнитися, хоч і безрезультатно. – Треба обробити рану!

– Наталю, заспокойся, будь ласка, нічого робити не потрібно. Скоро все само затягнеться.

– Як це затягнеться? – я не припиняла намагатися вирватись. – У тебе ж кров йде!

– Люба, не хвилюйся. Нічого не потрібно робити, – він знову прикрив укус рукою. – У тебе теж була кров, коли я тобі поставив мітку. Але ти цього не бачила.

– Е... – з подивом подивилася на свого чоловіка-перевертня, – мітку?

– Кохана, чи знаєш, що ти щойно зробила?

– Е... – нині я просто зразок красномовства! – вкусила тебе.

– Я поставив тобі мітку, як звеліла мені кров перевертня, чим визнав у тобі пару і зв'язав своє життя з тобою.

Я мовчки лупала на нього очима, чекаючи продовження, хоча вже здогадувалася, яким воно буде.

– Ти щойно визнала мене і мою другу половину своєю парою і...

– Зв'язала своє життя з тобою, – продовжила я, ледве дихаючи від потрясіння – Не може бути! Я просто вкусила тебе.

– Навіщо?

– Не знаю, – змушена була зізнатися я. – Само так вийшло.

– І що з цього випливає? – продовжував допитуватись Дін.

– Що? – не здавалася я.

– Ти визнала мого звіра та погодилася з тим, що ти моя назавжди. А я навіть не пробував тобі пропонувати це зробити, – самовдоволено закінчив свою промову чоловік.

– Послухай, Дін, я й не збиралася щось таке робити, – починаю заперечувати. – До речі, чому ти не пробував?

Він подивився на мене з насмішкою.

– І що б це дало? Якби я спитав: "Дружино, чи не хочеш поставити мені мітку, як своїй законній парі?", ти б погодилася? Я переконаний, що відповіла б щось на кшталт: "Іди ти, Величність, лісом, полем і садом!"

– Гаєм, – автоматично виправила я. Треба ж, запам'ятав! – Не може...

Я не завершила, бо Дін саме прибрав руку від шиї. Ранка повністю загоїлася! Але слід від укусу залишився, схоже, назавжди.

– Тож тепер я теж перевертень?

– Маленька, ти неповторна, – чоловік притягнув мене до себе і ніжно поцілував у шию. – Ніякий ти не перевертень. Ти моя половинка. Моя єдина пара.

– А як щодо кривдниці рожевих пташок? – згадала я усміхнену дівчину.

– Мила, Менді – сестра Меріда. І вона жодних пташок не ображала. На ній було штучне пір'я. Воно може бути будь-якого кольору. Менді тільки перед обідом привезли до палацу, тому вона не встигла нас привітати.

– Привезли? Чому ж вона сама не приїхала?

– Тому, що її чоловік виявився справжнім садистом. Він знущався з неї й прив'язував, щоб не втекла. Вона змогла написати записку і викинути її у вікно. Хлопчик, помічник конюха, пожалів її й передав цю записку батькові Менді.

– Ну, і що ж там далі? – підштовхнула я чоловіка.

– Нічого доброго, – Дін відповів сердито і різко. – Цей вельможа батька Менді навіть до будинку не пустив. Мерід попросив мене втрутитися, і я допоміг. Королівські гвардійці забрали жінку за моїм наказом і привезли сюди.

– Ді-ін, – протягла я з підозрою. – Чому ти мені раніше про це не розповів?

– А як ти думаєш?

– Ах ти ж, нахабо! – я схопила подушку і тріснула нею чоловіка по спині. – Хотів, щоб я ревнувала!

– Так вийшло ж!

– І тобі не соромно? – прошипіла, коли він відсторонився, ледь стримуючись, щоб не засміятися.

Звісно, від нього дочекаєшся! Сидить і посміхається безсовісно.

– Анітрохи не соромно.

Я схрестила руки на грудях і суворо подивилася на нього.

– А якби я їй щось зробила?

– Що саме? Ногою б її приголубила, як Грейтіса?

– Все можливо. Або зачіску б зіпсувала.

І знову він усміхається.

– Що тут смішного? – запитала я грізно.

– Ласкаво просимо до моєї команди, люба.

Я здивовано підняла брову:

– Яка ще команда?

– Команда ревнивців, – ледь помітна усмішка знову промайнула на його губах. – Наталю, ти б себе бачила зі сторони. Обурення на твоєму обличчі було просто написано великими літерами! Я не втримався, щоб не скористатися нагодою і не викликати у тебе ревнощі. Хотів, щоб ти хоч раз відчула те, що я відчуваю, коли інші чоловіки на тебе дивляться.

Раптом Дін насупився:

– А тут ще цей вовк на мою голову. Послухай, моя люба, я прошу...

– Все знаю, – перебила його. – Не виходити за двір, не бути самій, попереджати тебе. Ти все чітко пояснив у своїх наказах.

– Злишся?

– Ні, не злюся. Сама винна, що опинилася за огорожею. Це випадково сталося. Я не планувала від тебе тікати. Ти тоді мене дуже образив і я просто вийшла ненадовго, щоб побути на самоті й заспокоїтися, – підняла на нього злякані очі й продовжила: – Дін, я його боюся.

Чоловік притягнув мене до себе і міцно обійняв. Його широка долоня обережно лягла на мою голову, притискаючи до грудей. Губи злегка торкнулися моєї маківки.

– Наталю, все буде добре. Тебе завжди захищатимуть.

– Як згадаю його погляд, так одразу мурашки по шкірі! Чому я його відчуваю? Навколо стільки людей, і я не звертаю уваги на їхні погляди, аж поки не побачу, що хтось на мене дивиться. А тут... Він не дає мені спокою.

Хотіла подивитися на чоловіка, але він не дозволив. Продовжував тримати мою голову у себе на грудях, зануривши ніс у моє волосся.

– Ваша Величність, негайно припиніть мене нюхати! Я намагаюся говорити про серйозні речі, а ти займаєшся дурницями!

– Що може бути важливішим, ніж вдихати аромат своєї пари?

– Наприклад, те, що я можу бути парою і для Скаженого Барса? Це можливо?