Розділ 13

Дін

Його Величність Кордевідіон Тарлійський весь цей час стояв за стіною. Не звертаючи уваги на Террі, яка застигла за кілька метрів від нього і старанно охороняла свою королеву, Дін, стиснувши до болю кулаки й притиснувши лоб до стіни, слухав надзвичайно гарну, незнайому мелодію і думав, який же він дурень!

Він, який обіцяв не завдавати шкоди своїй дружині, так сильно образив її сьогодні, що довів до сліз. Якщо продовжуватиме в тому ж дусі, то не потрібно буде чекати, поки її вкраде ватажок вовчої зграї – вона сама піде.

Наталка

Гітара вже давно відкладена вбік, а я все ще сиджу у вітальні. Тепер уже в кріслі. Я ледь допхала його до вікна, але нікого не кликала на допомогу. Надмірна опіка почала мене напружувати.

Я й так розлінилася. І тренування зовсім закинула! Як же мені не вистачає хоча б маленького льодового майданчика! Невеликий виняток у вигляді Грота Мрій лише розтривожив мене.

Ох, люба моя Вандочко Сеудівно, як же Ви мали рацію! Не знайшлося нікого, хто б міг зрівнятися зі мною в довільній програмі. Просто тому, що змагатися було ні з ким – у королівстві немає жодних фігуристів.

Цікаво, чи можна знову відвідати ту підземну річку? Але, якщо чесно, просити Діна після сьогоднішнього дня я не наважуся. Ще знову звинуватить у чомусь, він може.

У двері постукали.

– Заходь, Террі.

Покоївка прослизнула до кімнати й підійшла до мене. Я не оберталася, але знала, що це вона.

– Пані, Його Величність попросив попередити Вас, коли час буде до обіду збиратися.

– Він наказав мені там бути?

– Ні, не наказував.

– Я не голодна.

– Пані, Ви сьогодні майже нічого не їли, – не відступала турботлива служниця. – Дозвольте, я принесу Вам щось сюди?

– Не треба, пізніше повечеряю.

До вечора я вже відчувала, що вкорінюся у своїй спальні. Невже таке буде все моє життя? Та я просто збожеволію! Завтра треба щось вигадати. Цікаво, чи по статусу королеві вишивати хрестиком? Якщо так, то навчуся!

Час вечері наближався, і я почала готуватися до зустрічі зі своїм владним чоловіком. Вибрала класичну світло-зелену сукню з застібкою спереду і просто причесала волосся. Все одно мене ніхто, крім нього, не побачить, а йому байдуже, у що я одягнена.

Рівно о восьмій я відчинила двері до сусідньої кімнати. Дін якраз застібав рукава на своїй сорочці біля дивана. Волосся у нього було ще трохи вологе, напевно, щойно вийшов з душу. Він здивовано поглянув на мене.

– Наталю, ти щось хотіла? – запитав він.

Я перетнула кімнату, висунула стілець з-під столу і зручно вмостилася.

– Я прийшла на вечерю, – спокійно відповіла, демонстративно кинувши погляд на стіл, де стояли графін і дві чашки. – Вечеря сьогодні дієтична?

– Вечеря буде пізніше, а зараз ми підемо на вулицю, – сказав Дін, вдягаючи легкий чорний піджак. – Крайтон, той маг, якого знайшов Ростон, вже все підготував для ритуалу пошуку гарячого джерела. Ходімо?

– Це наказ? – уточнила я, не зрушивши з місця.

Дін завмер на півдорозі й подивився на мене.

– Нато, ти що, який наказ? Я думав, тобі буде цікаво!

Я байдуже глянула на нього. Він виглядав абсолютно приголомшеним.

– Ти помилився. Мені це не цікаво.

– Але ж ти хотіла, щоб басейн відновили?

– Хотіла, – підтвердила я. Налила собі води у чашку, відпила трохи та поставила поруч. Потім додала: – Раніше хотіла. А зараз, навіщо мені басейн, якщо я не можу туди ходити?

Дін мовчав, дивлячись на мене з нерозумінням. А я продовжила:

– Якщо вечеря скасовується, можу я у себе зачекати? Або мені одразу до тебе в ліжко йти?

Він ще кілька хвилин дивився на мене мовчки, потім різко розвернувся і вийшов з кімнати.

Ну і що це було? Я ж виконала всі його вказівки! Нікуди не ходила без дозволу, прийшла на вечерю. Жодного разу не заперечувала. Що знову не так? Навіть жодних розпоряджень не залишив.

«Ну і добре, – вирішила я, – розважатиму себе сама».

Заглянула у вітальню, сподіваючись знайти щось цікаве. І знайшла! Книжкова шафа короля за вмістом геть відрізнялася від тієї, що була у мене. Я набрала купу книг і повернулася назад. З ногами вмостилася в крісло і незабаром захопилася вивченням величезного географічного довідника з ілюстраціями. Дін так і не повернувся.

– Пані, – пролунав поруч мелодійний голос Террі, і я здивовано моргнула, потім перевела погляд на покоївку. – Ви плануєте вставати?

Нічого собі! Я навіть не пам'ятаю, як заснула! Сіла в ліжку і відразу ж відзначила три речі: я спала в чоловіковому ліжку, спала в одязі, спала одна.

– Террі, це ти мене сюди поклала?

– Ні, пані, – заперечила служниця хитнувши головою. – Ймовірно, Його Величність сам Вас переніс.

– Террі, а чому треба вставати? Вже пізно? – я кинула погляд на зашторене вікно. Здається, сонце ще не дуже високо.

– Приїхали гноми, – сказала Террі. – Його Величність запитував, чи не хочете Ви з ними зустрітися? Якщо так, можливо, спочатку поснідаєте? Також Його Величність попередив, що Ви, ймовірно, захочете щось передати дружині та дітям вождя. Я можу провести Вас у комору, якщо бажаєте.

З кожним словом Террі мої очі все більше округлювалися. Який прогрес! І відколи тут когось хвилює, чого я хочу?

– Дякую, що розбудила, Террі, – я злізла з ліжка і взулася. – Можеш йти.

– А що передати Його Величності?

Я лише знизала плечима і попрямувала до своєї спальні. Уже перед тим, як зачинити двері, озирнулася на служницю, вона так і стояла збентежена.

– Передай йому, що я дуже вдячна за те, що він поцікавився моєю думкою, – сказала я, зачиняючи двері, які майже відразу ж знову відчинилися.

– Пані, даремно Ви так! Його Величність дуже хороший чоловік! – сказала Террі.

Ну ось, навіть власна служниця вирішила зі мною посперечатися.

– А що, я щось проти нього сказала? – запитую з іронією. – Навпаки, я виконую все, що він наказав, чи не так?