Розділ 9

– Пані, Мерід прийшов, – повідомила Террі, заглядаючи у вітальню. – Впустити його?

– Чорт його приніс, цього Меріда, – буркнув невдоволений Дін, обіймаючи мене. – Може, нехай завтра прийде?

– Я сама його покликала, а не чорт його приніс, – викрутилася з його обіймів і сіла поруч на диван. – Террі, скажи йому, нехай заходить.

Покоївка відчинила двері ширше, впустивши першого некроманта королівства. Він різко зупинився біля входу, побачивши, що моя королівська Величність не сама, а з ще одним надзвичайно сердитим монархом.

– Проходь уже, раз прийшов, чого застиг? – непривітно буркнув Кордевідіон. Я легенько штовхнула його плечем.

– Що? – це вже мені. – Знайшов час по гостях тинятися.

– Дін, припини, коли я йому сказала, тоді й прийшов. Проходь, Меріде, – запросила я помічника чоловіка, – сідай.

Відвідувач перевів погляд на короля.

– Та йди вже, чого стовбичиш?

Мерід перетнув вітальню, витяг стілець і сів.

– Ваша Величність, – піднявши на мене очі, промовив він. Щось у цьому початку розмови мене насторожило. – Я не проситиму у Вас руки Федеріки.

Оце так! Невже я помилилася, думаючи, що між ними є взаємне почуття? Не може бути! Зачекайте, він назвав її "Федеріка", а не "леді" чи як там за протоколом потрібно?

– Меріде, що сталося? – почувся голос Кордевідіона. – Тобі ж подобається Федеріка, я знаю. Вона тебе відшила?

– Так, – коротко відповів він.

– І ти так спокійно це сприймаєш і нічого не робиш? Та ти чоловік, чи...

– Дін, будь ласка, дай мені поговорити з ним, – намагаюся втрутитися в розмову.

– Говори, – Кордевідіон відкинувся на спинку дивана і навіть схрестив руки на грудях.

– Меріде, чому Федеріка тобі відмовила, вона пояснила?

– Ні, не пояснила, – засмучено відповів він, – просто відмовила.

– Тут щось не так. Я впевнена, що вона не проти бути з тобою. Дін, у тебе є що випити, чи ти все сам прикінчив?

У відповідь отримала докірливий погляд чорних очей.

– Террі! Де Кевін? – запитав він у служниці, яка заглянула на поклик.

– Він у вас у спальні, – з готовністю відрапортувала Террі.

– Скажи йому, нехай сюди прийде, – велично розпорядився король.

– Ну і добре, – підвелася я, поправляючи сукню. – Спілкуйтеся, хлопці, а я поки в гості сходжу, – і пішла до виходу.

– Террі тебе проведе.

– Ну, а як же інакше? – намагалася я сказати без особливого сарказму.

Хоча, мушу зізнатися, те, що мій чоловік завжди дбає про мою безпеку, гріє душу.

***

– Федеріко, що ж це все означає?

Я суворо подивилася на свою статс-даму, яка зараз зовсім не була схожа на себе. З почервонілими очима та слідами сліз на щоках, з розпатланим волоссям, вона виглядала, як ображене дівчисько, яке мама не пустила на побачення.

– Ти чому ревеш?

– Ваша Величність, – голос фрейліни був трохи хриплий від сліз. – Ви мною незадоволені?

– Звісно, незадоволена. Ти на себе в дзеркало дивилася? Як така розтіпаха може подобатись Меріду, не зрозумію? Чому ти відмовила йому, га? На нього ж боляче дивитися. Давай, вставай і марш у ванну! Приведеш себе в порядок, і підемо виправляти ситуацію.

– Ваша Величність, – знову потекли сльози по щоках Федеріки, – за що Ви хочете мене вигнати?

Я навіть зупинилася на шляху до туалетної кімнати, куди тягла свою фрейліну, що кульгала, за руку.

– Чому ти вирішила, що я хочу тебе вигнати? – здивовано кліпаю очима. – До чого тут це?

– Ви розпорядилися... видати мене заміж, значить, більше не хочете... користуватися моїми послугами, як першої статс-дами, – пояснила дівчина, заїкаючись від сліз.

– Як це пов'язано одне з іншим? 

– Та Ви ж самі...

– Що за дурниці!? – вигукнула я роздратовано. – Ніхто тебе не збирається виганяти. Коротше, за п'ять хвилин будь готова, підеш зі мною. Террі віднесе тебе до моєї вітальні. Я хочу, щоб моя перша статс-дама виглядала бездоганно перед Його Королівською Величністю і першим радником, коли твій обранець буде робити пропозицію. А я, як королева, дам згоду на цей шлюб. 

Потім я підштовхнула Федеріку до умивальника і крикнула: 

– Террі!

Двері різко відчинилися, і там з'явилася моя особиста служниця.

– Террі, ти так швидко літаєш, що колись мене дверима приб'єш! Йди до моєї кімнати і принеси сумку, знаєш яку. По дорозі захопи з собою Діеріну, якщо вона не зайнята, нам потрібна її допомога. А потім сходи на кухню і попроси Генію налити трохи вина, щоб підняти настрій деяким засмученим дівчаткам.

– Добре, пані, – двері зачинилися за служницею. 

– Федеріко, ти там не заснула? 

– Іду, Ваша Величність.

Федеріка, свіжа і перевдягнена в довгий халат, з'явилася переді мною. Та-а-ак, червоний ніс і заплакані очі не додають шарму жодній дамі, тож будемо виправляти. 

Двері знову різко розчахнулися. Чорт, я так скоро почну заїкатися! 

– Террі!

– Вибачте, пані, я принесла вашу сумку. Діеріна скоро підійде.

– Добре, давай сюди, – нетерпляче простягла я руку.

Покоївка передала мені сумку і знову зникла за дверима.

– Отже, почнемо. Сідай ось тут, – показала я на стілець, який поставила в центрі кімнати.

Федеріка, здивована моїми діями, тихо сіла на зазначене місце.

– Заплющ очі і не рухайся, поки я не скажу, – наказала я, готуючись до роботи.

Відкрила сумку і висипала її вміст на стіл. Там лежали телефон, вологі серветки, пудрениця і найважливіша річ кожної сучасної дівчини – косметичка.

Хоча я рідко користуюся косметикою, але мати все необхідне в косметичці вважаю важливим. Взяла вологу серветку і занурилася в захопливий світ роботи стиліста-візажиста.

Я саме підправила брови Федеріки, щоб вони надавали здивованого вигляду її обличчю, коли в двері постукали і увійшла Діеріна. Я, якраз, почала наносити легкий тон на обличчя своєї "клієнтки".