Розділ 24

До світанку залишалося ще години три. Кордевідіон Тарлійський ухвалив, що відпочинок не завадить, і повідомив про це капітана королівських гвардійців, який підбіг до нього. Він наказав розбудити його через дві години. Вирішили вирушати в дорогу ще затемно, тому треба було скористатися можливістю відпочити. Тягнучи за собою приголомшену кількістю охорони Талію, я одночасно шукала очима місце, де влаштувалися фрейліни.

– Кевін! – покликала я, не знайшовши нікого, а потім схаменулась. – Таліє, тільки не здумай зараз знепритомніти. Кевін – скелет!

Але непередбачувана дівчина і не думала непритомніти через королівського слугу, що підбіг до нас. Мабуть, цей привілей належить виключно Його Королівській Величності, моєму чоловікові.

– Кевіне, де Федеріка з дівчатами?

Перша статс-дама знайшлася одразу за машиною, якою ми їхали.

Завдяки зусиллям Кевіна та охорони з гвардійців, там було споруджено справжнє королівське ложе з товстого шару соломи, встеленого покривалами та ковдрами. Коли ми з Талією видерлися на нього, дівчата одразу піднялися. Чи я їх розбудила своїм криком, чи вони взагалі не спали, а просто відпочивали.

Я трохи помовчала, а потім спитала:

– Дівчата, а ви в курсі, навіщо ми сюди приїхали?

Відповіла Федеріка:

– Я в курсі, – і подивилася на Аертіну та Феклату. – Вони знають те саме, що й інші.

– А що знають решта?

– Що служниці Маріті, на ваше особисте прохання, змінили смертну кару на заслання на острів Селдона. На Її Величність, Наталію Тарлійську, у пророчиці чекає сестра, яку слід забрати. Оскільки королева вирішила особисто вирушити в подорож, їй виділено охорону. І щоб не ганяти охорону вдруге, Його Величність наказав одночасно взяти з собою злочинницю, щоб передати її конвою з острова, який чекатиме на неї в Олівії і далі сам супроводжуватиме засуджену.

Я трохи подумала. З усього сказаного єдине, що виглядало правдоподібним, це те, що Талія – моя сестра. Справді, подібність очевидна. Все інше не дуже переконливе. Та хто його знає, що тут реально переконливо, а що ні.

– Дівчатка, – звернулася я до фрейлін, які здивовано переводили погляд з мене на Федеріку, з Федеріки на Талію, – можете піти в інше місце, подрімати до ранку. Але, якщо залишитеся тут, прошу вас присягнути, що все, що тут почуєте, ніхто ніколи не дізнається.

Хто з молодих дівчат відмовиться від можливості дізнатися щось невідоме та таємниче? Тому присяга була негайно вимовлена обома зацікавленими дамами, і, поєднавшись у тісний гурток, ми почали розмову.

Вранці вирушили додому. Час, відведений на відпочинок, ми проговорили, тож майже всі зараз клювали носом, звичайно, крім водія.

Талію спочатку хотіли посадити в першу машину до Артура, перемістивши Кевіна в авто, де раніше везли Маріту. Але як тільки Талія зрозуміла, що в ній поїде Величність, у особі мого чоловіка, вона категорично відмовилася сідати в машину.

Ну що з нею зробиш? Кордевідіон Тарлійський виявився одруженим, коли вона повернулася у свій світ, і вона це зрозуміла одразу. Але страх її від цього не зменшився ні на краплю.

І чого боятися? Дін просто білий і пухнастий. Ну, не завжди, але кілька разів на рік точно буває таким. Кордевідіон, схрестивши руки на грудях, кілька хвилин спостерігав, як Артур намагається вмовити Талію сісти на заднє сидіння, але безрезультатно. Нарешті йому це набридло.

– Досить! – суперечка сімейки Вертон негайно припинилася. – Наталю, йди сюди, зі мною поїдеш. Федеріко, переходь на заднє сидіння до дам. На передньому поїде Кевін. Охорона з останньої машини до нас із дружиною. Артур з дочкою в останній машині. Розсідайтеся. 

Дін повернувся і пішов до свого авто.

– Не хочу! – Його Королівська Величність сердито подивилася на мене, бо цього разу його плани порушила я.

– Що не так? – запитав невдоволений затримкою чоловік.

– Не поїду з мужиками, мені й в тій машині непогано.

– Дружино, не дратуй мене.

– Не буду, ти вже й так роздратований, куди ще більше? Але все одно з вами не поїду.

– Ось демон! Іди до своєї машини!

Я швиденько скористалася пропозицією і першою застрибнула на заднє сидіння нашої машинки. Всі мої фрейліни ще швидше наслідували мій приклад.

Останніми поїхали Артур, Талія та Кевін. У першій машині вирушили: суворий король попереду, а за ним двоє охоронців. У такому порядку ми й почали свій зворотний шлях.

Дівчата дрімали, а я, зручно вмостившись на плечі Феклати, згадувала нашу розмову з поверненою дівчиною.

Талія щойно прийшла від подруги, якщо можна так назвати дівчину, з якою вони познайомилися лише кілька тижнів тому. Останнім часом їхнє життя складалося з постійних переїздів. Вона вже збиралася переодягнутися, але затрималася.

Сівши на ліжко, дівчина зітхнула і задумалася, згадуючи той проклятий день, з якого почалося їхнє кочове життя. Усе почалося, коли у двері їхнього будинку на околиці столиці Кордії, Рігдона, пізно вночі постукав незнайомець.

Мама та сестра Талії вже спали, коли вона обережно пробиралася до бібліотеки. Їй дуже хотілося дочитати жіночий роман популярного письменника, але Береніка суворо наказала обом дівчатам негайно лягти спати. Вони обидві й вирушили, але ненадовго.

Щойно Мілка заснула, Талія накинула теплий халат, ще й шаль на плечі, і вирушила на перший поверх у передчутті читання.

Але почитати їй цієї ночі не вдалося. Спустившись сходами, вона почула невиразні голоси. Прислухавшись, вона зрозуміла, що розмова долинає з кабінету батька. Талія тихо, навшпиньки, підбігла до дверей і притиснулася до них вухом.

– Артуре, запевняю вас, він це зробить, – пролунав приглушений чоловічий голос з-за дверей. – Ви б знали, як до нього ставляться жителі Тарлії. Це ж справжній звір! Він ні перед чим не зупиниться, побачите. 

– А моя дочка йому навіщо?

Талія відскочила від дверей. Невже розмова йде про неї? Охоплена страхом, вона знову притулилася вухом до теплого дерева, намагаючись не пропустити наступні слова. Вона напружено слухала, чекаючи на голос батька, який пролунав після довгої паузи.