2 глава

— Дякую вам, Всеволоде, за доньку. Ви врятували її. Моя родина все життя буде перед вами в боргу, — розливався батько у вишуканих промовах, міцно тиснучи руку моєму вже колишньому лікарю.

Я стояла поруч, відчуваючи дивну порожнечу й водночас полегшення. Ми прощалися з лікарнею. Стояли на ґанку, де теперішнє остаточно з’єднувалося з майбутнім. Медсестри тримали квіти й невеликі пакуночки з сувенірами, бажали мені легкого відновлення вдома, тепло усміхалися, намагаючись приховати хвилювання. Я притримувала поділ сукні, що здавалася непристойно короткою після лікарняних піжам, і пообіцяла Всеволоду телефонувати за найменшого погіршення самопочуття. Він кивнув, уважно дивлячись мені в очі, ніби намагався запам’ятати мене вже не пацієнткою.

Кілька днів тому я дізналася неприємну правду.

В історії я не була дружиною Ганса де Меркьора.

Моє місце зайняла перевертниця з Мальти. Вона жила з ним у щасливому шлюбі, вони дожили до глибокої старості й виховали спадкоємицю дому — Кенну де Меркьор. Переглядаючи фотографії вже дорослої перевертниці, я бачила очевидну схожість із батьками: риси Кіри й очі Ганса. Від побаченого перехоплювало подих. Розум відмовлявся приймати цю реальність.

Я припускала, що в минулому житті могла бути Кирою, але пам’ять вперто тримала інше обличчя. Моє. Скандинавське походження. Холодні гори. Рідну землю. Усвідомлення заплутувало, змушувало знову й знову прокручувати одні й ті самі спогади, шукаючи тріщину, крізь яку могла б просочитися істина.

Особливо важко було дивитися на дитячі фото Кенни. Смуток тихо осідав у грудях. Дивно усвідомлювати, що тобі шістнадцять, а «дитині» з фотографій — трохи більше двохсот років.

Кенна перебувала у бездітному шлюбі з перевертнем-тигром уже п’ятнадцять років. Преса охоче обговорювала відсутність істинної парності, на що Рейнальдо й Кенна з усмішками відповідали: «У сучасному світі існує така кумедна річ — контрацепція. Ми хочемо пожити одне для одного. Діти зачекають».

Перед очима Кенни завжди був приклад щасливого шлюбу її батьків. Не дивно, що вона виросла такою сильною й цілісною жінкою.

Колишня олімпійська чемпіонка з фігурного катання, Кенна опікувалася кількома дитячими будинками в Іспанії, була співзасновницею благодійної організації з захисту жінок і дітей від домашнього насильства, фінансувала Іспанську музичну академію. Рейнальдо займався політикою, працював послом доброї волі в Африці та представляв іспанські родини на зібраннях правлячих домів світу перевертнів.

Їхня історія знайомства здавалася простою, але водночас зворушливою. Вони зустрілися на званій вечері. За словами Кенни, вона буквально впала на майбутнього чоловіка. Каблук зламався у найвідповідальнішу мить, перевертницю повело в натовп, і замість холодної підлоги вона опинилася в обіймах щойно прибулого Рейнальдо, обливаючи всіх шампанським. Скандал назрівав серйозний, але чоловік підхопив шоковану жінку й виніс її з зали. Далі події розвивалися за сценарієм «парної лихоманки». До преси істинні вийшли за два місяці — обидва з мітками й палаючими очима. Весілля зіграли за рік стосунків. У перевертнів не заведено влаштовувати гучні святкування на честь здобуття парності, але Кенна й Рейнальдо були публічними постатями. Суспільство фактично змусило їх одружитися на публіку.

Чудова історія. Красива. Цілісна. Та вона не дала мені жодного спогаду.

Зберігши фотографії пари, я пообіцяла собі повернутися до розгадки вже вдома. Я точно щось упускала. Маленьку ниточку, що поєднувала мене з родиною Меркьорів. Відчуття не зникало: правда зовсім поруч. Вона вислизала, розсипаючись крізь пальці.

І тепер, дивлячись на будинки, що миготіли за вікном татової машини, я намагалася скласти план дій для повернення пам’яті.

Перший пункт: освоїтися вдома.

Другий пункт…

Сумно.

Я почухала маківку й звернулася до мами:

— Нам довго їхати?

Вона обернулася з переднього сидіння.

— Година їзди від столиці. Ми живемо в передмісті. Власний будинок, сад, неподалік озеро. Не море, але в літню спеку саме те. Особливо після роботи в саду.

— А город у нас є?

— О ні! Да боронять нас Елементи! — загудів тато. — Тільки городу мені бракувало. Твоя мама все вмовляє купити ще сотку землі під овочі. Запам’ятай, доню, — ми проти!

Мама невдоволено бурмотіла, а я захихикала, прикривши рот долонею. Вони такі прості. І такі рідні.

— Мамо, а що ти робиш, поки тато працює?

— Я займаюся домом, садом, тобою. Твоя мама — домогосподарка. Нудна жінка, яка живе для родини, — відповіла вона з гіркотою.

У грудях боляче кольнуло. Я відстебнула пасок безпеки й підсунулася ближче, обіймаючи маму через спинку сидіння. Вона погладила мої зчеплені долоні.

— Мамо, не кажи так. Твій голос став для мене ниткою, що повернула в реальність. Ти — опора й підтримка тата…

Запала ніяковість. Я підбирала слова, намагаючись донести вдячність і віру в її важливість для нас обох.

— Продовжиш сумувати — зроблю тобі дитину. І дурниці швидко вилетять із голови.

Ми з мамою витріщилися на тата. Він із напівусмішкою вів машину, не звертаючи на нас жодної уваги, ніби не він щойно вимовив ці шокуючі слова. Мама зашарілася й відвернулася до вікна, прошепотівши: