26 розділ

— Аннабель, припиніть миготіти перед очима. Ваша нервозність не прикрашає вашу надмірну привабливість, — з ледве прихованим докором мовила Аманда, відкладаючи том із позолоченим корінцем. — Ви ходите туди-сюди з таким виглядом, що бібліотека от-от попросить для себе заспокійливе.

Її голос вирвав мене з виру думок.

Я різко зупинилася, кинула на наставницю розгублений погляд і сіла у глибоке крісло біля високого вікна. Тяжкі оксамитові штори спадали хвилями, на полірованій підлозі тремтіло світло каміна, а повітря було наповнене запахом паперу, воску і старого дерева. За склом поволі темнів ліс — густий, важкий, мовчазний. Там зникли Жерар і діти.

Я мимоволі стиснула підлокітник.

Перевертні вирушили на щотижневе полювання, і в домі вперше за довгий час стало надто тихо. Саме ця тиша змусила мене шукати розмови з Амандою.

— Кажіть, Аннабель, — з легкою поблажливістю мовила вона. — Я бачу, як слова стоять у Вас у горлі, мов запрошені гості, яким бракує хоробрості зайти до зали.

Я поважно склала руки на колінах.

— За кілька днів відбудеться гуляння на честь дня народження Месії. Для нашого дому це не просто свято — це подія, що залишає слід на цілий рік. Я підготувала подарунки для дітей… — голос мій затремтів. — Але з подарунком для чоловіка я все ще не визначилася.

На обличчі Аманди з’явилося ледь помітне задоволення.

— Отже, настав момент істини, — промовила вона. — Ви шукаєте не подарунок. Ви шукаєте спогад.

— Саме так, — я подалася вперед. — Мені потрібне щось, що залишиться в його пам’яті.

— Ви, моя люба, мислите не предметами, а враженнями. Це ознака жінки, що доросла до власної сили, — мовила вона. — Проте почнімо з простого. У Вас чудовий росемалінг. Декілька хусток стали б гідною дрібницею.

Я похитала головою.

— Мені замало дрібниць.

Аманда пильно подивилася на мене.

— А Ви готові до великих рішень?

Я рішуче кивнула.

Вона підвелася. Її хода залишалася повільною, через кульгавість, проте сповненою гідності. Пройшовши вздовж стелажів, вона дістала з верхньої полиці книгу й поклала її мені на коліна.

Пальці мої злегка здригнулися. Я прочитала назву. Потім ще раз.

— Відкрийте другий розділ, — з ніжною жорсткістю мовила вона і сіла поруч.

— Ви жартуєте… — прошепотіла я. — Я просила поради…

— І я її даю, — відрізала Аманда, розгортаючи книгу власноруч.

Я скрикнула і сховала обличчя в долонях.

— Припиніть, Аннабель. Ви мати двох дітей і дружина перевертня з темпераментом пожежі. Соромливість у Вашому випадку — естетична декорація, не більше.

— Я відчуваю сором, обурення і сильне бажання покинути кімнату, — пробурмотіла я.

— А я пропоную подарунок, який не має ціни в золотоносних валютах, — урочисто відповіла вона. — Ви бажаєте, щоб Волуар пам’ятав цей день усе життя?

Я мовчала.

— У Вас немає часу для подарунків із столиці, — додала Аманда з легкою суворістю. — А без подарунка залишати чоловіка — злочин проти шлюбу.

Я опустила руки.

— Техніка називається Аупарі …

Я миттєво затулила їй рота.

— Заклинаю небом, не вимовляйте цього вголос!

Аманда засміялася тихо, переможно. Я знову подивилася на ілюстрацію.

— Тут не все так, як Вам здається, — понизила голос вона. — У цій грі саме Ви тримаєте владу.

— Волуару це сподобається?

Вона вказала на примітку.

— Вивчіть розділ. Оберіть спосіб, у якому Вам буде затишно. І повірте, моя люба… Ваш чоловік запам’ятає цей подарунок до кінця життя.

****

У день свята я від ранку стежила за організацією всієї підготовки. Повітря здавалося прозорішим, а кожен рух — значущішим, адже тягар останніх місяців лишився позаду, і життя розгорталося переді мною чистою, світлою сторінкою. Зазвичай цим займався чоловік, але цього року я вирішила взяти ініціативу. І мені потрібен був привід раніше вислизнути з обіймів сплячого Жерара.

Свято вирішили влаштувати біля злощасного озера, адже з давніх-давен вважалося, що Месію поховали у воді, на знак її парності з Рейном. Тепер це місце вже не здавалося таким похмурим — у ньому відчувалася урочиста тиша, повна обіцянок і спокою. Розставляли довгі столи, розвішували ажурні світильники, розводили багаття для приготування їжі та теплих напоїв. Франциск із кількома десятками міцних чоловіків перевірив товщину льоду. Я спалахнула ідеєю покататися на ковзанах і навчити дітей. Усмішка не сходила з мого обличчя, адже в цій простій радості було стільки життя.

Вони, напевно, вже прокинулися і помітили свої подарунки на тумбочках з запискою «Від Месії». Дуже забавна традиція писати дитині листа від мучениці. Тепер у ній відчувалася не скорбота, а тиха підтримка і тепла присутність, що ніби обіймала дитячі сни. Зазвичай це було кілька підбадьорюючих або загальних пропозицій на кшталт: «У тебе все вийде», «Стань трохи сміливішим». А якщо фантазії забракло, то: «Охоронець завжди поруч».