10 розділ

Жерар

Розгонистими кроками я йшов коридорами будинку Меркьор. Порикуючи від вируючих емоцій, смикав хустку на шиї, бажаючи зірвати її. Швидко піднявся на другий поверх, уже бачив двері господарської спальні й чув рівний стукіт її серця.

Зараз я все тобі розповім і, якщо вистачить витримки, не розшматую тебе через запах Ганса на твоїй шкірі.

Торкнувшись ручки дверей, почув кроки в глибині кімнати. Двері швидко відчинилися, і в коридор вислизнула мініатюрна покоївка моєї пари, ставши перепоною між мною та господинею маєтку. Вовк загрозливо оскалився, давши Лисиці час схаменутися. Але руде створіння вперто стояло на своєму.

— Ти знаєш, навіщо я тут. Ти чула мій діалог із колишнім другом. Даю тобі шанс на життя. Відійди. Або помреш.

Дівчина кивнула й, на мій подив, стала на коліна, схиляючись до моїх ніг. Покірність і благання читалися в її рухах. Заінтригований її діями, я вирішив вислухати.

— Я знаю, що Ви — пара моєї сітрої. І зараз я говоритиму від імені всіх слуг маєтку. Пощадіть сьогодні Аннабель. Ви самі назвали її дитиною. Я відчуваю Вашу рішучість і знаю, проти кого вона спрямована. Своїм бажанням і затьмареним розумом Ви зламаєте мою сітрою. Я покличу її в коридор — поговоріть із нею тут. Закликаю до Вашого серця й добрих намірів, — замовкла покоївка, чекаючи на моє рішення.

Глянувши на двері, за якими виразно чув подих пари, я видихнув. Відвернувшись, підійшов до вікна. Місяць, білий і холодний, обдарував мене силою та витримкою.

— Клич її. Я почекаю.

Тихий шелест сукні й подвійне клацання повідомили мене про дії покоївки. Розтерши обличчя долонями, я почав подумки готуватися до діалогу з Аннабель.

Аннабель

Я прокинулася від того, що хтось тряс мене за плече.

— Сітроє, на Вас чекають, до ранку це не терпить. Прошу Вас, бо мене покарають, — благала Кларис, продовжуючи будити мене.

Почувши, що мою покоївку можуть покарати через мене, все ж підвелася. Тіло трохи ломило, а голова була мов чавунна. Спустившись із ліжка, накинула халат.

— А хто чекає на мене? — позіхнула в кулачок, дозволяючи розчесати волосся.

— Граф Монпельє від’їжджає. Вам треба просто сказати йому до побачення — Ваш чоловік це оцінить.

Почувши ім’я того, хто чекає, я завмерла. Намагаючись глибше вдихнути, мимоволі розтерла пальці рук.

Зустрічатися з ним не хотілося, але шану віддати все ж варто. Дала собі обіцянку не показати надмірної радості при прощанні — адже Волуар їде. Побачивши себе в дзеркалі, похмурніла.

— Я не виглядаю… надто по-домашньому?

— Сітроє, Ви тільки-но з ліжка. Граф розуміє, у якому вигляді Ви його проводжаєте. Він поспішає, і часу на інше вбрання ми не маємо, — метушливо відповіла Кларис.

Погодившись із її доводами, я вийшла в коридор, залишивши покоївку в кімнаті. Озирнувшись, помітила темну постать біля вікна.

Волуар стояв, відкрито дивлячись на мене золотими очима. Зіщулилася від його погляду, але одразу ж дала собі уявний ляпас: граф Монпельє — цивілізований перевертень, треба частіше про це собі нагадувати.

Підійшла до нього, не відводячи очей. Граф простягнув долоню — чи то привітати, чи то попрощатися. Я чекала саме на другий варіант. Вклавши долоньку в простягнуту руку, здригнулася від тепла. Він не поспішав цілувати мої пальці, лише вдивлявся в них. Відчуваючи, як його погляд ковзає від пальця до пальця, я терпіла це катування.

— Аннабель, я знаю, як неприємний Вам. Я відчуваю, як Вам хочеться втекти від мене, але я не можу дати Вам піти.

Нахмурившись, я нерозуміюче глянула йому в обличчя.

— Я — Ваша пара, Аннабель. Срібносяйна вказала на Вас, і мій Звір прагне залишити своє тавро на Вашому плечі.

Від його слів моя свідомість почала поволі відпливати, та впасти на підлогу мені не дозволили його руки. Волуар посадив мене на підвіконня й дав час прийти до тями. Жахливі слова билися у вухах.

Я його пара? Що означає «не дам піти»?

— Я — дружина Ганса. Я не можу бути Вашою, — неслухняними губами намагалася донести зрозумілу істину, але він був непохитний.

— Аннабель, я не хотів казати Вам це, але інакше не можна. У Вашого чоловіка є пара. Це Тигриця, яка зараз перебуває в монастирі на острові Мальта. Він зустрів її ще в Єгипті, до знайомства з Вами. Вона — його дружина перед небом і землею. Я їду за нею, щоб повернути законну дружину Меркьора в родину. Ганс виявив егоїзм і боягузтво, коли замкнув її в монастирі й одружився з Вами.

Як так? Адже він клявся, що ні з ким не пов’язаний. У нього немає мітки!

Слова мучили свідомість і серце. Сльози котилися щоками.

— Ви брешете, Волуаре. Мій чоловік любить мене. У нього немає пари, немає мітки. Ви хочете сказати, що дівчина на Мальті всі ці місяці перебуває у «парній лихоманці»?

Волуар стримано кивнув. Було видно, як неприємно йому це казати. Тремтіння пройшло по спині. В’язень у монастирі щохвилини відчуває біль і згорає без мого чоловіка. Або вже не чоловіка… Без Ганса.