9 розділ

20 листопада 1799 року

Майже тиждень сусід жив у нас; добре, що я з ним перетиналася лише під час вечері. Він був мовчазний і майже нічого не їв.

Помітивши цю дивність, я поцікавилася у Кларис, чи це нормально. Вона заспокоїла мене, запевнивши, що Волуар щоночі виходить на полювання і повертається до сніданку в крові та листі. Ганс виділив кількох слуг спеціально для чищення хутра Волуара. Я не втручалася у справи чоловіків, а рішуче зайнялася вправами зі зброєю.

Ганс схвалив моє прагнення, бо хотів, щоб у разі біди я змогла захистити себе та дітей. Завдяки роботі на батьківщині, коли тягала мішки із сіллю, моє тіло все ще було міцним, а рука — твердою. Утримуючи палаш однією рукою, я відпрацьовувала рухи, які показував мені Ганс.
Сьогодні палаш вилетів із моєї долоні й, з неприємним звуком, упав на паркет. Від несподіванки я верескнула, подумки піднісши молитву подяки за те, що зброя нікого не зачепила. Чоловік вичитав мене за неакуратність і, оголосивши про завершення тренування, пішов із зали.
Засмутившись, я лягла на підлогу. Сили вичерпалися; палаш лежав за три метри, але не було бажання торкатися його. Промені сонця, заливаючи кімнату через високе вікно, м'яко огорнули мене, зігріваючи тіло. Прикривши очі, я згадувала літо і ті рідкісні моменти, коли мчала на скакуні степом, забуваючи про все.

Ганс постійно був зайнятий справами маєтку та округу Безьє, а рештки уваги мені доводилося ділити з графом Монпельє. Цікаво, як довго ще пробуде гість? Може, відрізати йому сиру? Натякнути, що «час і честь знати»? Ця думка підняла настрій, відбившись посмішкою на моєму обличчі.

— Сітроє, з вами все гаразд? — від низького голосу Волуара табун мурашок пробіг мені по спині.
Різко вставши, я охнула від болю й осіла на підлогу. Сильні руки сусіда підхопили мене й швидко посадили на софу.

— Вам би гарячу ванну. Що ви тут робили, дозвольте дізнатися? — поцікавився чоловік, піднявши палаш і буквально пронизав мене поглядом крижаних райдужок.

Очі… Чиї? Людські? Волуар блакитноокий? Ні… цей колір — не топаз і не сапфір, а щось незвичне, як два прозорих адуляри, у глибині яких тремтіла власна блакить.

— Ваші очі... — пролепетала я вражено.
Сусід здивовано вигнув брову, швидким рухом вклавши лезо в піхви.

— Тобто, — осіклася я, старанно змінюючи тему, — я практикуюся. Це моя зброя, — вказала на палаш у руці Волуара.

Перевертень переводив незрозумілий погляд з предмета в руках на мене і назад. Поклавши палаш поряд зі мною, він зайняв сусідню софу. Він явно розгубився й тепер бажав вгамувати рій питань у своїй голові.

— Ви готуєтеся до воєнних дій? — з іронією в голосі поцікавився перевертень. — Ваш маєток знаходиться на території Франції й добре охороняється. Я не розумію, навіщо такій тендітній особі зброя, адже смута закінчилася, — підсумував Волуар.

— Якщо в цьому буде необхідність, я планую захищати своїх дітей, а не бездіяти, — гордо викарбувала я. — Ганс мене підтримує.

Райдужка чоловіка на мить забарвилася золотом, але швидко повернула крижану прозорість.

— Зброя — не вихід. Згадайте імператрицю Іону, яка віртуозно обдурила солдатів і вибралася з кільця зрадників, що оточили її замок. Не силою, а жіночою хитрістю спадкоємиця Іона прорвалася до мети. Вона жила на Далекому Сході, у країні, де сходить сонце. Там жінкам заборонено брати до рук зброю. Можу навести багато прикладів, як матері рятують своїх дітей, не вдаючись по допомогу клинка. У Єгипті я шукав одну сім'ю більше місяця. Мати чудово плутала сліди й запахи. Коли я дістався до них, жінка затримала мене на березі ціною свого життя, даючи можливість дітям спливти в човні. Її дітей я так і не впіймав. Підкорений силою духу жінки, я вбив її швидко та безболісно. Моя вам порада: розвивайте більше розум, ніж м'язи. У битві, навіть із гарними навичками, ви не вистоїте проти солдатів, — полум’яно закінчивши промову, Волуар підвівся з софи й попрямував до виходу.

Я мовчки спостерігала, як віддаляється граф.

Він убивав жінок? Як можна так полювати, щоб підняти руку на слабке створіння? Навіщо він переслідував дітей цієї сім’ї? Невже він виконує такі накази?

Суперечливі почуття боролися в мені. Відповіді не було. Своєю хвилинною відвертістю він тільки сильніше відштовхнув мене.

Як поважати такого чоловіка? Як узагалі його зрозуміти? Мовчазний поціновувач мистецтва, чиї руки в крові безневинних жертв.

Задзвонивши у дзвіночок, я покірно чекала на Кларис. Покоївка, хитаючи головою, допомогла мені дістатися до кімнати. Цілий день я проспала, і тільки до вечері спустилася до зали, але там не було ні душі. Я попрямувала до кабінету чоловіка.

Загорнувши за ріг довгого коридору, мимоволі застала дивну сцену. Граф Монпельє тримав Аманду за руку, стискаючи її так, що гримаса болю спотворювала обличчя смертної. Вчителька замахнулася тростиною на сусіда, але чоловік швидким рухом відкинув її, обеззброївши пані Брічвордс.

— Звідки у вас повноваження так чинити зі своєю підопічною? Хто вам дав право карати господиню цього будинку в такий варварський спосіб? — пророкотав Волуар низьким, грудним голосом.

Очей не видно, але я була впевнена — вони відливали золотом. Вібруюча сила перевертня долітала до мене, відбиваючись головним болем. Затамувавши подих, я швидко сховалася за ріг. Мені пощастило — ці двоє так захопилися одне одним, що не звернули на мене уваги.